UkrHistory.com.ua
 
Головна сторінка
Історія України
Історичні постаті
Реферати з історії
Статті з історії
ЗНО з історії
Всесвітня історія
Серія "100 великих..."

НОВІТНЯ ІСТОРІЯ (1939— 2005 рр.)
Основні тенденції розвитку культури у другій половині XX ст.

Соціалістичний реалізм

Найпоширенішим реалізм став у СРСР (соціалістичний реалізм), де вважався частиною офіційної ідеології.

Революції 40-х років у Східній Європі та деяких країнах Азії, зростання комуністичного і робітничого руху призвели до поширення соціалістичного реалізму. Основними його рисами прийнято вважати присутність нового героя —революціонера-пролетарія, комуніста; оспівування комуністичних ідеалів; відображення та оцінку життєвих ситуацій з точки зору марксизму-ленінізму; багатогранність художніх форм і проявів. Деякі дослідники відкидають існування соціалістичного реалізму, стверджуючи, що це — різновид критичного реалізму.

У мистецтві країн, які називали себе соціалістичними, домінували теми Другої світової війни, класової боротьби, революції, пафосу перетворень. Починаючи з 60-х років, в офіційному мистецтві і масовій культурі посилились парадність, ейфоричне захоплення дійсністю, гігантоманія.

У 50-60-х роках розгорнулася кампанія проти абстракціонізму, боротьба з інакомисленням, а насправді — проти всіх авангардних течій. Це призвело до ігнорування творчості митців, які не вписувались у рамки соцреалізму. Вирішальне значення мала партійна приналежність, тому авангардисти-комуністи — П. Пікассо, Р. Гуттузо, П. Елюар та інші —залишились поза серйозною критикою.

Після подій в Угорщині (1956 р.) та Чехословаччині (1968 р.) посилилось переслідування політичного та художнього інакомислення, розширилась сфера закритих для мистецтва тем, що призвело до масової еміграції діячів мистецтва з "соціалістичного раю". Такою була доля поета, прозаїка Бориса Пастернака. У 1958 р. за роман "Доктор Живаго" він був удостоєний Нобелівської премії, в СРСР — зазнав морального гоніння. Його змусили відмовитись від премії, звинуватили у запроданстві.

У 1970 р. Нобелівської премії був удостоєний інший російський письменник О.Солженіцин. Після публікації першого тому книги "Архіпелаг ГУЛАГ", в якій він розкрив правду про систему радянських концтаборів, О.Солженіцина було вислано з країни і позбавлено радянського громадянства (1974 p.).

Не мав змоги друкуватися і поет Йосип Бродський. Його було навіть засуджено за "дармоїдство". У 1972 р. він виїхав за кордон, а 1987 р. отримав Нобелівську премію за поетичні твори.

На противагу офіційному мистецтву почало розвиватися нелегальне — "андеграунд", яке прагнуло творчої свободи, незалежності від державних і партійних структур. Проявом цього був самвидав, підпільні рок-групи, неформальні художні об'єднання. Творча інтелігенція стала однією з впливових сил у демократичних революціях 1989-1991 pp.

У мистецтва соціалістичного реалізму немало досягнень. В СРСР кінорежисер С. Герасимов, письменник А. Платонов, художник Д. Шмаринов створили низку талановитих творів. Визнання отримала творчість французького письменника Л. Арагона (1897-1980). Його роман "Пристрасний тиждень" (1958) історично і психологічно правдиво зображує митця у період "ста днів" Наполеона. Для нього — це час важких роздумів і хитань, принципових рішень про сутність свого життя як офіцера, громадянина, людини, митця. У Радянському Союзі популярними були твори М. Шолохова, О. Гончара, Ч. Айтматова.

Продовжував свої пошуки іспанський художник Сальвадор Далі. В його творах відображено потаємні закутки людського розуму, а більшість образів нагадують химер з людськими рисами. Реальних людей на полотнах митця зображено у вигаданому середовищі. Його картини збуджують думку і змушують замислитись над філософськими проблемами людства.

Чилійський поет Пабло Неруда (1904-1973) став відомим завдяки збірці віршів "Іспанія в серці", надрукованій під час його дипломатичної роботи в Іспанії в роки громадянської війни. Головний твір — епічна поема "Загальна пісня", присвячена долі Латинської Америки з найдавніших часів до середини XX ст. Це—один із шедеврів світової літератури, поетичне вираження самосвідомості латиноамериканців.

Глибокий слід у мистецтві залишили художники-комуністи Ренато Гуттузо та Андре Фужерон, які втілили у живописі принципи неореалізму. Всесвітньо відомими стали малюнки Херлуфа Бідструпа і Жана Еффеля, які працювали в жанрі коміксу, надавши йому гуманістичного і політичного забарвлення.

Пошуки нових форм реалізму призвели до поширення у 60-х роках "гіперреалізму". У таких творах сюжет не має ніякого значення. Демонструючи майстерність техніки, художники намагаються документально передати колір і форму предмета, імітуючи фотографію.

Назад Зміст Вперед