UkrHistory.com.ua
 
Головна сторінка
Історія України
Історичні постаті
Реферати з історії
Статті з історії
ЗНО з історії
Всесвітня історія
Серія "100 великих..."

НОВІТНЯ ІСТОРІЯ (1939— 2005 рр.)
"Холодна війна". Міжнародні відносини

Причини і початок "холодної війни"

У 1945-1948 pp. відбувся відхід від принципів співробітництва, що склалися в роки Другої світової війни, сформувались напрями міжнародних відносин періоду "холодної війни", відбувався процес становлення біполярної системи світу (США — СРСР).

Розбіжності між СРСР і Заходом намітилися ще у завершальний період Другої світової війни. Перше значне зіткнення відбулося під час сесії Ради міністрів закордонних справ у Лондоні (11 вересня— 2 жовтня 1945 p.), яка закінчилась безрезультатно. Конференція виявила основні суперечності сторін. Дипломати Заходу категорично відмовились обговорювати умови мирних договорів з країнами, де, з точки зору Заходу, при владі перебували уряди, які не відбивали всього спектру існуючих політичних сил і були створені Москвою.

Позицію західних країн було розцінено, як прагнення відновити в Східній Європі режими, ворожі до СРСР.

Зіткнення в Лондоні мало далекосяжні наслідки. Радянське керівництво вирішило, що Захід не поважає інтересів безпеки СРСР, і найкращим способ розв'язання проблем є силовий тиск. У свою чергу, Захід зрозумів, що СРСР розглядає всі країни, які опинились в зоні його впливу, як свої, і прагне до розширення цієї зони. Поступово на Заході сформувалася концепція "стримування комунізму" та "визволення народів", які опинилися в зоні його впливу.

На Потсдамській конференції Сталін пред'явив територіальні претензії до Туреччини, вніс пропозиції про спільну оборону Чорноморських проток і розміщення в їх зоні радянських військ та про режим опіки над володіннями Італії в Африці.

У Греції комуністи відмовилися взяти участь у виборах та роззброїти свої загони і підняли повстання. Болгарія і Югославія підтримали повстанців. Англійські війська за сприяння США розпочали бойові дії проти партизан.

На початку 1946 р. виникла конфліктна ситуація навколо Ірану. Ще у 1941 р. на його територію було введено війська СРСР та Великобританії для запобігання використанню його території гітлерівською Німеччиною. Після закінчення війни англійські війська було виведено. Виведення радянських військ затримувалось у зв'язку з планом керівництва СРСР розпочати наступ у бік Перської затоки. Щоб забезпечити присутність СРСР у цьому регіоні, в Іранському Азербайджані було створено уряд, який проголосив автономію краю і почав здійснювати аграрну реформу. Схоже відбувалось і в Курдистані.

Ці події Великобританія розцінила як зазіхання на сферу її впливу, спробу розчленувати Іран і створити Курдську державу, що призвело б до потрясінь у Туреччині, Ірані, Іраку та Сирії, де живуть курди. Іранське питання розглядалось на Московській нараді міністрів закордонних справ (грудень 1945 р.) і в ООН. США вперше пригрозили застосувати проти СРСР атомну зброю. Тоді ж прозвучала Фултонська промова В. Черчілля (березень 1946 p.).

Жорсткість Заходу призвела до зміни тактики СРСР. Навесні 1946 р. радянські війська були виведені з Ірану. У квітні 1946 р. СРСР та Іран уклали угоду про створення спільної радянсько-іранської компанії з експлуатації нафтових родовищ у Північному Ірані терміном на 50 років. У червні цього ж року Іранський Азербайджан отримав автономію. Проте такий маневр радянського керівництва не зняв напруги в регіоні. Загроза інтересам США та Великобританії з боку СРСР зберігалася. США надали військову та економічну допомогу іранському урядові, а Великобританія направила свої війська до Іраку, аби запобігти подальшому проникненню Радянського Союзу в цей регіон. Наприкінці 1946 р. урядові війська Ірану вступили в Іранський Азербайджан. Автономію краю було ліквідовано, а в 1947 р. розірвано угоду з СРСР.

У лютому 1947 р. англійці поставили до відома уряд США, що надалі не можуть надавати економічну і військову підтримку Греції та Туреччині, що загрожувало поширенням радянського впливу на ці країни.

У своєму посланні до конгресу США президент розцінив таке становище як загрозливе для безпеки США і попросив виділити 400 млн доларів для підтримки урядів Греції та Туреччини. Так було визнано, що інтереси безпеки США вимагають "стримування" СРСР та його союзників. Такий напрям політики отримав назву "доктрина Трумена".

За схожим сценарієм розгорталися події в Китаї, проте їхні наслідки для Заходу виявилися негативними.

Не менш напруженою наприкінці 40-х років була ситуація в Європі. Комуністи, які користувалися популярністю у країнах Європи завдяки активній боротьбі в роки війни проти фашизму, входили до перших повоєнних урядів більшості європейських держав. Цим вирішило скористатися сталінське керівництво. Для координації дій комуністів Європи у 1947 р. було створено Комуністичне інформбюро. Це занепокоїло США та Англію. Випробувавши "доктрину Трумена" в Ірані, Туреччині та Греції, вони застосували її в інших країнах. У 1947 р. комуністів було виведено з уряду Франції, а в 1948 р. в Італії напередодні виборів висадилися американські війська, які блокували прихід до влади комуністів.

Втілення в життя цієї доктрини трагічно позначилося на долі Німеччини: її було розколото на дві держави — ФРН та НДР.

Радянський Союз взяв реванш у Східній Європі, Китаї та Північній Кореї, де було встановлено прорадянські режими.

Назад Зміст Вперед