UkrHistory.com.ua
 
Головна сторінка
Історія України
Історичні постаті
Реферати з історії
Статті з історії
ЗНО з історії
Всесвітня історія
Серія "100 великих..."

НОВІТНЯ ІСТОРІЯ (1939— 2005 рр.)
Країни Африки на шляху незалежного розвитку

Розвиток країн Тропічної Африки

Розвиток країн Тропічної Африки виявився найскладнішим. На момент здобуття цими країнами незалежності більшість населення була зайнята у традиційних галузях господарства, в яких панували родоплемінні та напівфеодальні відносини. Спроби зруйнувати традиційне життя мали серйозні негативні наслідки. Домагаючись повної незалежності, лідери прагнули зменшити роль сільськогосподарського та сировинного експорту, що остаточно підривало економіку цих країн і позбавляло їх єдиного стабільного джерела прибутків. Єдине, в чому країни Тропічної Африки досягай успіху, так це у створенні тиранічних режимів—як прорадянських, так і прозахідних. Нестабільність посилювалася ще й через штучність африканських кордонів: в Африці не виявилось однонаціональних та моноетнічних держав (крім Сомалі—але й вона поділяється на клани). Така ситуація постійно спричиняє міжетнічні конфлікти. Один із найкривавіших конфліктів відбувся в Руанді. Його жертвами стали 800 тис. осіб.

Виникали конфлікти і на релігійному грунті — між християнами та мусульманами. В Ефіопії після тривалої громадянської війни було проголошено незалежну державу Еритрею. Конфлікти часто виходили за межі державних кордонів, переростали в зіткнення між країнами.

Так, у 1977 р. Сомалі пред'явила територіальні претензії до Ефіопії. Війна тривала майже рік. СРСР напередодні війни підтримував як режим М. X. Маріама в Ефіопії, який прийшов до влади в результаті перевороту в лютому 1974 р., так і С. Барре у Сомалі.

У 80-х роках Лівія відкрито втрутилася в етнічний конфлікт у Чаді, оскільки претендувала на частину території країни. Щоб не допустити поширення впливу Лівії, Франція направила в Чад свої військові підрозділи. Лівійські війська зазнали поразки, а Міжнародний суд визнав територіальні претензії Лівії безпідставними.

Аби надалі запобігти прикордонним суперечкам, африканські країни домовилися дотримуватися принципу поваги чинних кордонів, закріпленого у Статуті Організації Африканської Єдності (ОАЄ), створеної у травні 1963 р.

Етнічна строкатість та збереження родоплемінних відносин спричинили ще одну особливість політичного життя африканських країн — трайбалізм — племінний або етнічний сепаратизм у суспільстві. На практиці він означає, що всі соціально-економічні відносини пов'язані з родоплемінними та етнічними; політичні партії створюються за етнічною ознакою; будь-які справи ведуться лише з одноплемінниками.

Однією з характерних рис розвитку африканського континенту стало існування військово-диктаторських режимів і домінування військових у суспільно-політичному житті. Причини цього явища — внутрішні:

—незавершеність процесів формування африканського суспільства;

— відносно короткий період незалежного розвитку африканських країн;

— поєднання різних типів економічних відносин;

— слабка соціально-класова диференціація суспільства;

— залишки родоплемінних відносин;

— широкий спектр ідеологічних поглядів населення;

— економічна і політична залежність від розвинутих країн;

— наявність таких соціальних явищ, як голод, злидні, хвороби, неграмотність, низька політична культура.

Зовнішні причини пов'язані з протистоянням СРСР-США у період "холодної війни".

Військово-диктаторські режими в Африці характеризуються політичною та економічною нестабільністю, насиллям, низкою державних заколотів, міжетнічними протиріччями, війнами, гонкою озброєнь (на озброєння витрачається 5% валового внутрішнього продукту; у Південній Азії — 3,6%, в Латинській Америці — 1,6%), зростанням політичної ролі армії у суспільстві, диктаторськими методами правління, корупцією.

Влада диктатора, зазвичай, спирається на три політичні інститути: успадковану від колонізаторів державу, яка здійснює жорстке централізоване управління суспільством; однопартійну систему; збройні сили.

Правоавторитарні режими утвердилися в Заїрі, Централь-но-Африканській Республіці (ЦАР), Сьєрра-Леоне, Чаді, Ліберії, Руанді, лівоавторитарні — в Ефіопії, Лівії, Малі, Анголі, Мозамбіку.

Назад Зміст Вперед