UkrHistory.com.ua
 
Головна сторінка
Історія України
Історичні постаті
Реферати з історії
Статті з історії
ЗНО з історії
Всесвітня історія
Серія "100 великих..."

НОВІТНЯ ІСТОРІЯ (1939— 2005 рр.)
Країни Азії, Африки та Латинської Америки

Іран у повоєнні роки. Ісламська революція

Іран після відновлення свого суверенітету у 1946 р. тривалий час знаходився в стані політичної нестабільності. 1953 р. у результаті військового перевороту до влади прийшов шах Мохаммед Реза Пахлеві, який зумів стабілізувати становище в країні.

1962 р. він проголосив початок "білої революції" — проведення реформ, спрямованих на модернізацію країни і викорінення старих пережитків. За час "білої революції" в Ірані було проведено аграрну реформу (обмежено поміщицьке землеволодіння та володіння релігійних мусульманських общин), індустріалізацію, реформу освіти та охорони здоров'я. 1963 р. жінкам було надано виборче право. Активно насаджувався західний стиль життя і західна мода.

Реформи помітно вплинули на розвиток Ірану. Аграрна реформа порушила традиційну структуру суспільних відносин на селі. Сотні тисяч людей переселилися у міста. Ліквідація поміщицького товарного господарства призвела до зменшення сільськогосподарського виробництва. Іран став імпортером продовольства. Зростання промислового виробництва не встигало за зростанням міського населення, що викликало масове безробіття і невдоволення. У зовнішній політиці шах орієнтувався на США та західні країни. Іран став членом блоку СЕНТО (Багдадський пакт).

Така політика шаха викликала масове невдоволення населення, виразником якого стало мусульманське духовенство. Виступи народних мас під релігійними гаслами відбувались в Ірані неодноразово.

Поразка революції 1951 р. супроводжувалася знищенням легальної політичної опозиції. Єдиною впливовою силою залишилось духовенство зі своїм привілейованим становищем. Усього в країні нараховувалось 200 тис. службовців культу, 80 тис. мечетей, 300 духовних навчальних закладів, в яких навчалось 60 тис. осіб.

Лідером релігійної опозиції став Аятолла Хомейні. Він розробив теорію ісламської революції та створення Ісламської держави. Хомейні поділяв суспільство на три групи —знедолені, благочестиві, слуги сатани. Слугами сатани вважалися шах, його оточення, інтелігенція, імперіалісти та комуністи. Кінцевою метою боротьби Хомейні проголосив створення Всесвітньої ісламської держави. Він негативно ставився як до західної цивілізації, так і до ідей соціалізму: "Не Захід, не Схід, а іслам".

Криза шахського режиму наростала з кожним роком. Остаточно його авторитет було підірвано розстрілом солдатами релігійно-політичного мітингу в мечеті. У відповідь на це 26 листопада 1978 р. опозиція оголосила в країні траур. Демонстрації у містах супроводжувалися зіткненнями з військовими і поліцією. Федаї і моджахеддини нападали на поліцейські установи та іноземців, які масово виїжджали з країни. З кожним днем революційні події наростали, і 6 січня 1979 р. шах залишив країну.

У лютому 1979 р. в Іран повернувся Хомейні. Тоді ж було створено Тимчасовий комітет ісламської революції, який очолив Базарган. Духовенство намагалося втримати революцію в мирному руслі, але це не вдалося. Після спровокованих у районі бази військово-повітряних сил під Тегераном боїв між загонами повсталих і шахською гвардією, у столиці вибухнуло повстання. Монархію в Ірані було повалено.

Нове іранське керівництво оголосило про вихід країни із СЕНТО; анулювало угоду з Міжнародним нафтовим консорціумом; ліквідувало американські бази й розірвало дипломатичні стосунки з Ізраїлем. Закривались іноземні фірми і банки. У березні 1979 р. Іран було проголошено ісламською республікою. У відповідь на надання США притулку іранському шаху в Ірані розпочалась антиамериканська кампанія, кульмінацією якої стало захоплення в заручники 52 американських громадян. Смерть шаха в липні 1980 р. зняла напругу, і в 1981 р. заручники повернулися на батьківщину.

Після перемоги революції в Ірані посилилися розбіжності між її учасниками, поглибилось розмежування між політичними силами. Основна боротьба розгорілась між світськими партіями і духовенством. Від влади поступово усувалися ліберальна і ліва опозиції, відбувалась ісламізація усіх сфер суспільно-політичного життя. Упродовж кількох років Хомейні за допомогою репресій ліквідував опозицію і очолив як релігійну, так і світську владу.

Спроби експорту ісламської революції та війна з Іраком дестабілізували становище в деяких регіонах ісламського світу, особливо в зоні Перської затоки.

Ісламська революція в Ірані стала кульмінацією процесу політизації ісламу. Збурена іранською революцією хвиля ісламського фундаменталізму і досі не втратила своєї сили. З кожним роком фундаменталісти все серйозніше заявляють про себе. Нинішнє іранське керівництво проводить більш зважену внутрішню і зовнішню політику.

Назад Зміст Вперед