UkrHistory.com.ua
 
Головна сторінка
Історія України
Історичні постаті
Реферати з історії
Статті з історії
ЗНО з історії
Всесвітня історія
Серія "100 великих..."

НОВІТНЯ ІСТОРІЯ (1939— 2005 рр.)
Країни Азії, Африки та Латинської Америки

Трагедія Афганістану

У кінці 70-х років Афганістан за рівнем економічного розвитку займав 108-е місце серед країн, що розвиваються. Понад 90% населення проживало у сільській місцевості і знаходилося під владою племінних вождів та мулл. Близько 3 млн афганців вели кочовий спосіб життя. У духовному житті країни панував іслам у його найконсервативніших формах.

До 1973 р. в Афганістані існувала монархія. Останнім королем був Захір Шах. 17 липня 1973 р. принц Мухаммед Дауд здійснив державний переворот, скинувши свого двоюрідного брата з престолу. Дауд ліквідував монархію і проголосив себе президентом республіки Афганістан.

У 60-х роках в Афганістані сформувався опозиційний рух, рушійною силою якого стала інтелігенція. 1 січня 1965 р. було створено Народно-демократичну партію Афганістану (НДПА), яка поставила перед собою завдання здійснити народно-демократичну революцію, провести соціальні перетворення і ліквідувати відсталість країни. Кінцевою метою проголошувалась побудова соціалізму. Партія існувала напівлегально. У 1966 р. в НДПА намітився розкол, спричинений суперництвом між лідерами, а також розбіжностями у тактиці боротьби. 1977 р. лідери фракцій підписали заяву про єдність НДПА, але об'єднання було неповним — військові організації існували окремо. Крім НДПА, таємно діяв Об'єднаний фронт комуністів Афганістану (ОФКА), створений 1974 р. полковником А. Кадиром.

У 60-х роках організаційно оформився рух ісламських фундаменталістів, які виступали за звільнення ісламу від нашарувань і встановлення в країні теократичного правління. Під час перевороту Дауда частина мусульманської молоді на чолі з Гульбеддіном Хекматіяром виступила за негайне збройне повстання з метою захоплення влади. Після його поразки частина фундаменталістів емігрувала в Пакистан, де при підтримці пакистанських спецслужб створила опорні бази для боротьби з режимом Дауда.

У квітні 1978 р. НДПА здійснили переворот. 30 квітня 1978 р. було проголошено Демократичну Республіку Афганістан. Очолив державу Н. Таракі, його заступниками стали Б. Кармаль і X. Амін. У травні 1978 р. було оголошено програму соціально-економічних реформ: знищення феодальних і дофеодальних відносин; демократизація суспільного життя; ліквідація національного гноблення і дискримінації; проголошення рівноправності жінок; ліквідація неписьменності і безробіття; зміцнення державного сектора економіки; дотримання принципів неприєднання і нейтралітету. В самій НДПА розгорілась міжфракційна боротьба і насаджувався культ особи Таракі. У грудні 1978 р. між СРСР і ДРА було укладено договір про дружбу і співробітництво.

Така політика нового керівництва викликала збройний опір загонів самооборони та розгортання партизанської боротьби опозиційними партіями (Ісламська партія Афганістану — керівник Г. Хекматіяр, Ісламське товариство Афганістану на чолі з Б. Раббані та ін.). На території сусідніх Ірану та Пакистану з'явилися афганські біженці, які стали джерелом поповнення збройної опозиції.

У березні 1979 р. X. Амін здійснив переворот, усунувши від влади Таракі. Після перевороту він встановив в країні диктаторський режим. Репресивні методи не дали результату: більше половини країни було охоплено партизанським рухом; Амін почав втрачати контроль над ситуацією.

На кінець 1979 р. радянське керівництво опинилось у складному становищі: подальша підтримка режиму Амі-на могла призвести до падіння авторитету СРСР на міжнародній арені і до виходу Афганістану з радянської зони впливу. Одночасно загострилися відносини між СРСР і США, розгорівся конфлікт навколо Ірану. Радянське керівництво, незважаючи на заперечення Генерального штабу Збройних сил СРСР і дипломатів, прийняло рішення про введення в Афганістан обмеженого контингенту радянських військ (приблизно 100 тис. чол.) і про зміну афганського керівництва.

Введення військ розпочалося 25 грудня 1979 р. о 15-й годині за московським часом. 27 грудня спецпідрозділ "Альфа" захопив президентський палац, при штурмі якого Амін загинув. Нове афганське керівництво очолив Б. Кармаль.

Перші кроки нового керівництва давали привід для оптимізму: було вжито заходів для ліквідації наслідків терору і репресій, формувався більш реалістичний курс проведення реформ, робилися спроби розширити соціальну базу існуючого режиму (створення Національно-вітчизняного фронту (НВФ) і т. д. Введення радянських військ не принесло миру на афганську землю. Партизанська війна набула форми джихаду — священної війни за віру. Починаючи з весни 1980 р., радянські війська поступово втягнулися у боротьбу з опозицією. За час перебування в Афганістані вони провели понад 400 операцій, але здолати партизанський рух так і не вдалося.

У 80-х роках завершився процес консолідації збройної опозиції.

Участь радянських військ в афганському конфлікті призвела до падіння міжнародного престижу СРСР, його міжнародної ізоляції. Дії Союзу РСР засуджували навіть соціалістичні країни.

У 1987 р. Афганістан проголосив курс на національне примирення. 14 квітня 1988 р. між Афганістаном, Пакистаном, СРСР і США було укладено угоду, згідно з якою радянські війська виводилися з країни (до 15 лютого 1989 р.). За час перебування радянських військ в Афганістані загинуло 13833 солдати, 180 військових радників, тому 580 інших спеціалістів (з них 2378 українців). Втрати Афганістану склали близько 1 млн чол.

Виведення радянських військ не принесло миру на афганську землю. З новою силою розгорілася громадянська війна, яка спричинила падіння режиму Наджибулли у квітні 1992 р. Президентом країни став один з лідерів опозиції — Раббані.

Але й прихід до влади опозиції не зупинив громадянської війни. Боротьба розгорілася між угрупованнями Раббані (президент, таджик), Хекматіяра (прем'єр-міністр, пуштун), Дустума (колишній генерал афганської армії, узбек). У 1994 р. в конфлікт втрутилась потужна сила — рух Талібан, який об'єднував учнів релігійних навчальних закладів і виступав під гаслом наведення порядку в країні. Спираючись на підтримку Палестини, Талібан завдав поразки законному уряду на чолі з Раббані і встановив контроль над 90% території країни. У контрольованих провінціях насаджувалися ісламські закони. Афганістан перетворився на центр ісламського екстремізму, тероризму і поширення наркотиків. На початку 2001 р. таліби вчинили акт вандалізму—знищили статуї Будди, що мали історичну та художню цінність. У жовтні 2001 р. США розпочали збройну операцію в Афганістані з метою знищення світового "терориста №1" Усами бен Ладена та його прихильників — талібів. Після повалення влади талібів на чолі країни став Хамід Карзай, який спирається на війська США та інших країн Заходу. Проте війна в країні не припинилась — прихильники талібів продовжують збройну боротьбу.

Назад Зміст Вперед