UkrHistory.com.ua
 
Головна сторінка
Історія України
Історичні постаті
Реферати з історії
Статті з історії
ЗНО з історії
Всесвітня історія
Серія "100 великих..."

НОВІТНЯ ІСТОРІЯ (1939— 2005 рр.)
Країни Азії, Африки та Латинської Америки

Розвиток Республіки Індія

Перші кроки свого існування Республіка Індія зробила, почавши з аграрної реформи. У поміщиків було вилучено ту частину їхніх земель, яку вони здавали в оренду (приблизно 60% володінь), і передано самим орендарям. З нових господарств за надану землю держава утримувала податки і з цих коштів розраховувалася з поміщиками. У країні виник новий клас дрібних селян-землевласників.

Джавахарлал Неру, який очолював уряд, перебував під значним впливом соціалістичних ідей. Він домагався розширення державного сектора у промисловості та планового розвитку економіки. Державний сектор створювався у тих галузях, які потребували величезних вкладень,—у чорній і кольоровій металургії, машинобудуванні, нафтопереробці, хімічній промисловості, енергетиці. Одночасно не чинилося перешкод розвитку приватного підприємництва.

Важко вирішувалося національне питання. Після проголошення незалежності країни народи та народності Індії взялися за створення адміністративних одиниць. У 1956 р. з'явилося 14 нових штатів і 6 територій, керованих з центру. Однак і після цього продовжувалася боротьба окремих національних груп за самостійність.

Крім того, в Індії не було досягнуто загальної згоди у питанні про державну мову. Проти запропонованої мови хінді виступили деякі штати, вбачаючи у цьому дискримінацію інших народів. Пропозицію залишити державною мовою англійську не підтримали національно-патріотичні сили. Поглибилися протиріччя і між окремими кастами.

Курс Неру викликав опозицію з боку тих сил, які обстоювали вільний ринок, приватну власність і позапланову економіку, а в галузі зовнішньої політики домагалися союзу із Заходом. Становище Неру ускладнилося у 1962 p., коли Китай висловив претензії щодо деяких індійських територій і захопив їх. Опозиційні партії звинуватили Неру в тому, що він не спромігся дати рішучу відсіч агресору через ідейну близькість з ним. Одночасно стався розкол в Індійському національному конгресі. Одна частина парламентарів вимагала глибшої "соціалізації" економіки, а інша, навпаки, критикувала Неру за соціалістичні експерименти. Криза в партії затягнулася. У розпал дискусій Д. Неру помер.

Після його смерті (27 травня 1964 р.) у країні розпочалася тривала економічна криза, яка змусила Індійський конгрес переглянути свою політику: більше уваги почали приділяти приватному сектору у промисловості; замість п'ятирічних планів розроблялися річні.

Новим прем'єр-міністром став Лал Бахадур Шастрі. Найгострішою проблемою, з якою відразу зіткнувся Шастрі, була національна дискримінація національних меншин, сутички на національному грунті, невирішеність питання державної мови, релігійне протистояння між індусами та мусульманами (особливо у штаті Кашмір— 1961, 1963,1964 і 1967 pp.) тощо.

Крім того, штат Кашмір став причиною конфлікту між Індією та Пакистаном, оскільки при утворенні цих двох держав одна третина Кашміру відійшла до Пакистану, решта — до Індії. Обидві країни претендували на володіння всією територією. У 1965 р. на цьому ґрунті спалахнув конфлікт, який ледве не переріс у справжню війну. Лише втручання СРСР змусило обидві сторони сісти за стіл переговорів (Ташкент, січень 1966 p.). Після досягнення домовленості про припинення воєнних дій несподівано помер Шастрі.

По його смерті розкол в ШК посилився. На чергових загальних виборах 1967 р. у гострій політичній боротьбі перемогла дочка Неру — Індіра Ганді. Вона наполегливо проводила курс свого батька. Улітку 1969 р. було націоналізовано 14 найбільших приватних банків; наприкінці того ж року затверджено закон, за яким монополії можна було створювати лише з дозволу уряду; збільшувалися асигнування на державний сектор промисловості. Було націоналізовано також імпорт бавовни.

У зовнішній політиці Індіра Ганді продовжила лінію Неру — нейтралітет і неприєднання до військово-політичних блоків, підтримка національно-визвольних рухів, зміцнення відносин з Радянським Союзом. У 1971 р. спалахнула нова війна з Пакистаном, спричинена національно-визвольною боротьбою у Західному Пакистані. Індія втрутилася у ці події, сприяючи проголошенню на цій території нової держави — Бангладеш. Перемога у війні сприяла і перемозі ШК на дострокових парламентських виборах 1971р.

У 1974 р. опозиція розпочала масову антиурядову кампанію. Екстремістські елементи здійснювали замахи на урядовців. Індіра Ганді переконала президента Ахмада ввести в країні з 26 червня 1975 р. надзвичайний стан. Дію конституції було призупинено, опозиційні організації заборонено, а ЗО тис. їхніх активістів заарештовано.

У 1984 р. виникла криза у штаті Пенджаб, в якому проживає велика община мусульман-сикхів. Вони давно домагалися приєднання Пенджабу до Пакистану. Головна святиня сикхів — Золотий храм в Амрітсарі — перетворився у збройний арсенал і штаб сепаратистів. Індіра Ганді наказала захопити храм і заарештувати заколотників. У відповідь група сикхських екстремістів 31 жовтня 1984 р. вчинила на неї замах, у результаті якого Індіра Ганді загинула.

Після смерті Індіри Ганді прем'єр-міністром став її син Раджив Ганді, який на той час здобув прихильність більшості членів ШК. Новий уряд також зіткнувся з проблемою національного та релігійного екстремізму. У 1987 р. Раджив Ганді направив війська у сусідню Шрі Ланку, де екстремістська організація народу тамілів — "Тигри визволення Таміл-іламу" — вела боротьбу з центральним урядом, намагаючись поділити країну. Індійські війська допомогли придушити рух сепаратистів.

Радживу Ганді довелося виконувати обов'язки прем'єр-міністра, коли дедалі очевиднішою ставала неефективність соціалістичного експерименту. Непопулярність прем'єра проявилася особливо під час виборів 1989 р. ІНК не зумів завоювати абсолютної більшості місць у парламенті. Уряд було сформовано Національним фронтом, в який об'єдналися опозиційні до конгресу партії. Прем'єр-міністром став лідер партії Джаната Пратар Сінгх.

У 1991 р. розпочалася передвиборча кампанія. Раджив Ганді мав усі підстави розраховувати на посаду прем'єра, але у травні того ж року під час зустрічі з виборцями був убитий тамільськими екстремістами .Новий лідер ШК—Нарасімха Рао — після перемоги Конгресу став прем'єром, одразу взявши курс на більш реалістичну та прагматичну політику.

ІНК прагне створення єдиної індійської нації з рівними правами й можливостями для всіх племен і народів. Йому протистоять ультраправі сили, які домагаються надання індуїстам домінуючого місця в суспільстві. Ультраправих підтримує найбідніша багатомільйонна частина населення.

Незважаючи на позитивні зрушення в економіці у період 1991-1995 pp. (щорічні темпи росту складали близько 6%), вирішити найголовніші проблеми країни уряд Н. Рао не зміг.

На виборах 1996 p., спираючись на найдрібніші прошарки суспільства, перемогла "Бхаратія джанатава партія" (БДП), а її лідер—А.Б. Ваджпаї—став прем'єр-міністром.

Наприкінці 90-х років у політичному житті Індії з'явились нові явища—виникли коаліційні уряди. Проте вони виявились недієздатними. У 1998 р. до влади знову повернулася БДП, уряд якої взяв курс на перетворення Індії в регіонального лідера. Аби підвищити свій статус могутньої військової держави, Індія взялася за створення ядерної зброї та її носіїв, а 11 та 13 травня 1998 р. на полігоні в штаті Раджастан пройшли її випробування. У відповідь наприкінці травня 1998 р. ядерні випробування здійснив Пакистан (7 вибухів). Таким чином, у світі з'явилися дві нові ядерні держави, які протистоять одна одній.

Назад Зміст Вперед