UkrHistory.com.ua
 
Головна сторінка
Історія України
Історичні постаті
Реферати з історії
Статті з історії
ЗНО з історії
Всесвітня історія
Серія "100 великих..."

НОВІТНЯ ІСТОРІЯ (1939— 2005 рр.)
Країни Азії, Африки та Латинської Америки

Особливості розвитку країн "третього світу"

Здобувши політичну незалежність, нові країни не стали самостійними економічно: вони залишались аграрно-сировинними придатками, залежали від постачання машин, обладнання, притоку зовнішніх інвестицій. Ця відсталість закріплювалась пануванням традиційного укладу життя, неписьменністю більшої частини населення, нерозвинутістю комунікацій і засобів зв'язку.

Під тиском демографічного вибуху і політики урядів, спрямованої на модернізацію суспільства, традиційний уклад життя почав руйнуватися. Нові відносини співіснували зі старими суспільними, економічними й політичними взаєминами. Економіка стала багатоукладною, соціальна структура — строкатою, причому значна частина населення опинилась у перехідному, маргінальному, стані, що призводило до соціально-політичної нестабільності. Відбувались революції, державні перевороти, воєнні заколоти, громадянські війни, міждержавні конфлікти, які стали характерною рисою розвитку країн Азії, Африки та Латинської Америки.

У 1974 р. група країн "третього світу" ініціювала скликання спеціальної сесії Генеральної Асамблеї ООН з економічних питань, де було прийнято декларацію про встановлення нового світового економічного порядку (НСЕП). Його суть — у перерозподілі фінансових і технологічних ресурсів на користь країн, що розвиваються.

Спроби розв'язати проблеми за допомогою зовнішніх позик призвели до зростання боргу країн "третього світу" (1980 р. борг складав 400 млрд доларів США, а 1988 р. — 1120 млрд доларів США).

Залишався один вихід: форсовано розвивати експортний потенціал і сприяти ввезенню іноземного капіталу. Ці заходи дали поштовх розвитку нових структур. їх підтримували МВФ і МБРР. Пільгові кредити видавались цими установами за умови проведення ринкових реформ — стабілізації грошового обігу; ліквідації дефіциту бюджету; приватизації нерентабельних підприємств держсектора; введення вільних цін; лібералізації зовнішньої торгівлі.

Революції призвели до падіння просоціалістичних режимів і припинення соціалістичних експериментів у країнах "третього світу".

У розв'язанні всіх проблем вони йшли кожна своїм шляхом, маючи різні стартові позиції та неоднакові темпи розвитку. У результаті диференціація між країнами "третього світу" зростає. Серед них "найпривабливіше" виглядають арабські держави Персидської затоки, але, як це не парадоксально, багатство спричинило тут консервацію патріархально-кланового ладу і панування необмежених монархій.

Найдинамічніше у соціальному, економічному і політичному плані розвивалися нові індустріальні держави — Гонконг, Сингапур, Тайвань, Південна Корея, згодом до них приєдналися Індонезія, Малайзія та Філіппіни. Використовуючи іноземні капітали і технології, значні трудові ресурси на місцях, їм вдалося створити розвинуту обробну промисловість, яка працює, в основному, на експорт та успішно конкурує на ринках країн Заходу.

Відносно розвинутими є нині країни Латинської Америки. У своїй більшості вони вже індустріально-аграрні. Найменш розвинутими залишаються країни Тропічної і Південної Африки (крім ПАР).

Незважаючи на всі труднощі, модернізація країн "третього світу" еволюціонувала надзвичайно швидко. Було створено вітчизняні промисловості, впроваджено нові технології, а "зелена революція" ліквідувала загрозу масового голоду у більшості країн. Змінилась і соціальна структура цих країн. Поступово формуються соціально-економічні умови для запровадження демократичних інститутів. Цей процес збігся з демократичними перетвореннями у Східній Європі.

Назад Зміст Вперед