UkrHistory.com.ua
 
Головна сторінка
Історія України
Історичні постаті
Реферати з історії
Статті з історії
ЗНО з історії
Всесвітня історія
Серія "100 великих..."

НОВІТНЯ ІСТОРІЯ (1939— 2005 рр.)
Країни Центральної та Східної Європи

Болгарія

Наближення радянських військ до Болгарії дало поштовх народному повстанню 9 вересня 1944 р., в результаті якого до влади прийшов уряд Вітчизняного фронту на чолі з К. Георгієвим. Було проведено загальнодемократичні реформи, встановлено робітничий контроль над виробництвом, ліквідовано монархію та проголошено республіку (1946).

Після виконання загальнодемократичних завдань і підписання мирного договору (1947 р.) у Вітчизняному фронті розгорілась боротьба між комуністами і Болгарським землеробським народним союзом БЗНС.

У 1947 р. лідера союзу Н. Петкова було засуджено і страчено. Тим самим комуністи усунули свого головного конкурента і зосередили у своїх руках всю повноту влади.

На п'ятому з'їзді БКП (грудень 1948) Г. Димитров на вимогу Й. Сталіна заявив, що "народна демократія — це форма диктатури пролетаріату". У Болгарії почалося будівництво сталінського соціалізму з усіма притаманними цьому процесу рисами.

Смерть Й. Сталіна, XX з'їзд КПРС не викликали у Болгарії процесу десталінізації. Постсталінізм у країні вилився у косметичне оновлення режиму: припинились масові репресії, впали темпи індустріалізації.

Комуністичний режим у Болгарії був найвідданішим своїм московським покровителям. У 1963 і 1973 pp. БКП прийняла постанови: звернутися до СРСР з проханням прийняти Болгарію як 16-ту союзну республіку.

У 60-х роках Генеральним секретарем ЦК БКП став Тодор Живков.

У 1971 p. відбувся X з'їзд БКП, на якому було прийнято нову програму БКП — програму побудови розвинутого соціалізму.

У цьому ж році було прийнято і нову Конституцію, яка закріплювала керівну роль БКП та її союзника — БЗНС. Вищим державним органом стала Державна рада, головою якої було обрано Т. Живкова.

У середині 80-х pp. Болгарію охопила економічна криза. Сотні підприємств стали збитковими. їхнє функціонування підтримувалось за рахунок дотацій з державного бюджету.

Адміністративно-командна система, збереження жорсткого централізованого планування перешкоджали ефективному розвитку економіки.

Зросла заборгованість країни (9 млрд дол.). Становище ускладнювалось кризовим станом сільського господарства. Курс на об'єднання державних господарств і виробничих кооперативів в агропромисловому комплексі призвів до створення гігантських АПК, що нараховували по 50-75 тис. гектарів землі. Одержуваний ними прибуток майже повністю передавався в центр. Колишні кооператори перетворились у сільськогосподарських робітників, мало зацікавлених результатами своєї праці. Одним із злочинів режиму Т. Живкова була "болгаризація" турецької меншини, що призвело до розпалювання етнічного конфлікту та масової еміграції турків до Туреччини.

Улітку 1987 р. на пленумі ЦК БКП Т. Живков був змушений визнати, що є "випадки рецидиву культу особи" і пообіцяв покінчити із всевладдям партійного апарату. Було визнано необхідність створення "нової моделі соціалізму", реформ системи управління економікою та адміністративного поділу країни. Проте оголошені реформи не ліквідували адміністративно-командної системи. Вся повнота влади, як і раніше, була зосереджена в руках Т. Живкова та його оточення.

Наприкінці жовтня 1989 р. член Політбюро ЦК БКП, міністр закордонних справ П. Младенов надіслав партійному керівництву відкритого листа, в якому звинуватив Т. Живкова у неприпустимих методах управління. 10 листопада 1989 р. ЦК БКП звільнив Т. Живкова з поста Генсека, а незабаром і з поста Голови Держради. На новостворений пост президента Болгарії було обрано Петра Младенова.

Після повалення режиму Живкова у країні почали створюватись і відновлювати свою діяльність десятки політичних партій та організацій. Декілька з них об'єднались у Союз демократичних сил (СДС), що виступав за впровадження багатопартійності та парламентської демократії. В опозицію до БКП перейшов і БЗНС. Опозиціонери відмовлялись брати участь в уряді, який очолював комуніст А. Луканов.

У січні 1990 р. позачерговий з'їзд БКП проголосив головною метою партії перебудову та оновлення демократичного соціалізму. Партія відмовилась від конституційного положення про свою керівну роль у суспільстві, засудила деформації у галузі міжнаціональних відносин. Т. Живкова і ряд діячів з його найближчого оточення було виключено з партії. Нове керівництво очолив Олександр Лілов. БКП було перейменовано у Болгарську соціалістичну партію (БСП).

Прагнення БСП консолідувати всі політичні сили для виходу з кризи не знайшло підтримки з боку опозиції, що не бажала брати на себе відповідальність за становище, в якому опинилася країна.

На парламентських виборах 1990 р. БСП набрала 40 відсотків голосів, що дало їй право сформувати уряд на чолі з О. Лукановим, але законотворча робота парламенту була блокована неконструктивними дебатами між опозицією та соціалістами. БСП пішла на поступки. П. Младенов подав у відставку. 1 серпня 1990 р. новим президентом було обрано Жельо Желєва. Після цього було сформовано коаліційний уряд (СДС, БСП, БЗНС) на чолі з Д. Поповим, який розпочав економічні реформи.

БСП зберегла сильні позиції і на парламентських виборах 1994 р. здобула більшість у парламенті, скориставшись невдоволенням населення наслідками економічних реформ. У січні 1995 р. БСП сформувала однопартійний уряд на чолі з Ж. Віденовим. У результаті соціалісти почали контролювати як законодавчу, так і виконавчу владу. Вони здобули більшість і на виборах до місцевих органів влади. За соціалістів відбулося повернення до адміністративних методів управління, припинено приватизацію. 90% підприємств перейшли до державної власності. Розпочата аграрна реформа зруйнувала систему господарювання. Тим часом економіка виходила з-під контролю. У результаті діяльності фінансових пірамід багато людей позбулися своїх заощаджень. За межею бідності опинилось 80% населення, а безробіття сягнуло до 17%. Почалася "хлібна криза".

Усі ці обставини загострили політичну ситуацію в країні. На президентських виборах перемогли центристські і праві партії. Новим президентом став Петр Стоянов, проте ліві вирішили не здаватися і спробували сформувати новий однопартійних уряд. Проти таких дій виступив народ. Масові виступи на початку 1997 р. змусили БСП відмовитись від претензій на владу. Були призначені дострокові парламентські вибори. На цей час припадає пік економічної кризи: індекс інфляції складав 243% на місяць, а ціни зросли у 3-3,5 раза. За таких умов БСП зазнала цілковитої поразки і була змушена підписати Декларацію про національну злагоду. Уряд очолив лідер СДП Іван Костов. Він вдався до надзвичайних заходів, особливо у боротьбі з інфляцією. Було створено Валютну раду — міжнародний орган фінансового контролю. Зрештою, інфляцію вдалося зупинити. З 1997 р. продовжено приватизацію і реформи в сільському господарстві. Зріс життєвий рівень населення (якщо середня заробітна плата у 1997 р. складала 8 доларів, то у 1999 р. — 160 доларів).

Проте успіхи реформ супроводжувалися значним безробітям (19% у 2001 p.). Це призвело до зміни уряду, який очолив Сімеон II Саксен-Кебург-Готський, син останнього царя Бориса III. Новий уряд головною своєю метою обрав підвищення життєвого рівня та боротьбу з корупцією, проте на виборах 2003 р. коаліційний уряд зазнав поразки.

У зовнішній політиці Болгарія проводить курс, спрямований на європейську інтеграцію: вступ до ЄС (2007 р.) та НАТО.

Назад Зміст Вперед