UkrHistory.com.ua
 
Головна сторінка
Історія України
Історичні постаті
Реферати з історії
Статті з історії
ЗНО з історії
Всесвітня історія
Серія "100 великих..."

НОВІТНЯ ІСТОРІЯ (1939— 2005 рр.)
Країни Центральної та Східної Європи

Польща

Польща стала першою жертвою фашистської агресії. За роки війни вона втратила 6 млн чоловік і зазнала значних територіальних змін. До її складу увійшли німецькі землі аж до Одеру-Нейсе та частина Східної Пруссії. Західна Україна і Західна Білорусія, Віденська область, які до 1939 р. входили до складу Польщі, були передані СРСР.

Поштовхом до приходу комуністів до влади у Польщі стала заява державного секретаря США Джеймса Бірнса у вересні 1946 р., в якій зазначалося, що питання західних кордонів Польщі залишається відкритим. У результаті вплив прозахідних сил у Польщі послабився. У вересні

1946 р. за ініціативою комуністів Крайова Рада Народова (парламент) прийняла рішення про перехід до планового ведення господарства. У листопаді 1946 р. комуністи (Польська робітнича партія) і соціалісти (Польська соціалістична партія) уклали угоду про спільні дії. У січні

1947 р. вони перемогли на виборах до сейму (парламенту). У лютому 1947 р. президентом Польщі став лідер ПРП Б. Берут, а наступного року ПРП і ПСП об'єднались у Польську об'єднану робітничу партію (ПОРП), що правила упродовж 40 років. Для посилення контролю з боку Москви міністром оборони Польщі було призначено радянського маршала К. Рокосовського.

Але нав'язати таким чином Польщі сталінську модель соціалізму (індустріалізація, кооперація, репресії) не вдалося. У 1956 р. в Познані розпочалися масові виступи проти сталінізму, які поширились на всю країну. У жовтні 1956 р. до влади в Польщі прийшло нове керівництво, очолюване Владиславом Гомулкой. Було припинено кооперацію сільського господарства і форсовано індустріалізацію, ослаблено репресії. Ліквідовувався комітет держбезпеки. На підприємствах створювались робітничі ради, які контролювали діяльність адміністрації. Відновлювався правовий статус ремісників та дрібних власників.

Проведені заходи на певний час стабілізували становище в країні. Але наприкінці 60-х років почались економічні труднощі, які спричинили підвищення цін. У 70-х роках під впливом подій у Чехословаччині відбулися масові виступи робітників.

У 1968 р. виник конфлікт між ПОРП і польською інтелігенцією. Представники останньої звернулися до уряду з "Листом 34-ох" та "Відкритим листом до членів партії". У цих документах висувалися вимоги відміни цензури та радикальної зміни урядової політики в галузі культури. У відповідь почалися переслідування та арешти авторів "Листів". Як наслідок, масові заворушення охопили вищі школи Польщі.

З середини 70-х років у Польщі ширився робітничий рух, виникли альтернативні робітничі організації. Раз по раз вибухали масові страйки, очолювані профспілкою "Солідарність", керівником і натхненником якої став електрик ґданської верфі Лех Валенса.

У вересні-жовтні 1981 року у Ґданську відбувся перший з'їзд профспілки "Солідарність", на якому було прийнято рішення про початок боротьби за владу, на перше місце висунуто політичні гасла. На той час "Солідарність" об'єднувала 9 млн чол.

Польща опинилася перед загрозою радянської інтервенції. Аби уникнути її, польський уряд на підставі статті 33 Конституції країни оголосив воєнний стан на всій території Польщі. В ніч з 12 на 13 грудня 1981 р. було створено військову раду національного порятунку на чолі з Войцехом Ярузельським.

Перебудова в СРСР підштовхнула польське керівництво до пошуку інших шляхів виходу з кризи. У 1988 р. ПОРП оголосила про початок економічних реформ. Було знято обмеження з діяльності приватного бізнесу, лібералізовано валютний обмін, державні підприємства отримали самостійність.

У лютому 1989 р. розпочав роботу "круглий стіл" за участю всіх опозиційних сил, на якому були обговорені перспективи політичних реформ. ПОРП поставила перед собою завдання легалізувати опозицію, але зберегти свою керівну роль.

Першою пробою сил стали червневі вибори до сейму (нижньої палати) 1989 p., які принесли переконливу перемогу "Солідарності" (99 місць зі 100). Після парламентських виборів постало питання про вибори президента країни. Національні збори Польщі (спільне засідання сейму і сенату) 19 липня 1989 р. більшістю в один голос обрали президентом В. Ярузельського.

Найскладнішим був процес створення уряду, сформувати який остаточно вдалося лише у вересні 1989 р. Прем'єр-міністром став Т. Мазовецький (редактор часопису "Солідарність").

Вибори та формування уряду яскраво засвідчили, що Польща обрала еволюційний шлях переходу від тоталітаризму до демократії. Уряд Тадеуша Мазовецького першим у Східній Європі здійснив т. зв. "шокову терапію" — різкий перехід до ринкової економіки.

Складовими цієї політики стали відмова від контролю за цінами, одночасне введення вільної торгівлі і початок приватизації державного сектора. Падіння виробництва було зупинено.

На тлі реформ відбувалася трансформація політичного життя. У січні 1990 р. ПОРП саморозпустилася (2 млн членів), трансформувавшись у соціал-демократичну партію. У грудні 1990 р. на перших загальних виборах президентом Польщі було обрано Леха Валенсу.

Відбулася переорієнтація і зовнішньої політики Польщі. Вона вийшла з РЕВ та ОВД, однією з перших підтримала новоутворені після розпаду СРСР держави. З країни було виведено радянські (російські) війська.

Незважаючи на значні успіхи у реформуванні економіки, Польща мала найнижчі темпи розвитку в Європі. Різкий перехід до ринку призвів до зміни соціального статусу більшості громадян, що стало сприятливою умовою для відродження лівих сил та їх перемоги на президентських виборах 1995 р. Президентом Польщі став Александр Кваснєвський. Новий президент продовжив розпочаті реформи, але в діяльності своїх урядів основну увагу звертав на зменшення ціни соціальних реформ.

Успіхи Польщі як у внутрішній, так і в зовнішній політиці дали можливість А. Кваснєвському на президентських виборах у жовтні 2000 р. вже в першому турі здобути перемогу. Свідченням успіху Польщі в реформах став вступ країни до НАТО (1999 p.) та ЄС (2004 p.).

Польща була першою країною, яка 2 грудня 1991 р. визнала незалежність України. Українсько-польські стосунки сьогодні успішно розвиваються і вийшли на рівень стратегічного партнерства. Польща для України — важливий торговельний і політичний партнер.

Назад Зміст Вперед