UkrHistory.com.ua
 
Головна сторінка
Історія України
Історичні постаті
Реферати з історії
Статті з історії
ЗНО з історії
Всесвітня історія
Серія "100 великих..."

НОВІТНЯ ІСТОРІЯ (1939— 2005 рр.)
Країни Центральної та Східної Європи

Чехословаччина

Вступ радянських військ на територію ЧСР призвів до створення в січні 1945р. Чеської національної ради, а в квітні — уряду Національного фронту чехів і словаків, який очолив соціаліст 3. Ферлінгер. Антифашистська боротьба у країні завершилась Празьким повстанням (травень 1945 p.).

Першим післявоєнним президентом країни став Бенеш. Уряд національного фронту провів цілий ряд реформ загальнодемократичного характеру. Було конфісковано власність німців, яких, за рішенням союзних держав, переселили до Німеччини, а в Словаччині остаточно ліквідовано поміщицьке землеволодіння.

Вирішення загальнонаціональних завдань призвело до загострення боротьби всередині Національного фронту.

У травні 1946 р. відбулися вибори до Законодавчих Зборів, на яких КПЧ набрала 38% голосів. 2 червня 1946 р. сформовано коаліційний уряд, який очолив лідер КПЧ К. Готвальд. В уряді комуністи очолили "силові" міністерства і запропонували програму широкої націоналізації, яка спричинила розкол в чехословацькому суспільстві—розгорілась гостра політична боротьба, посилена дискусією навколо приєднання до "плану Маршалла". У лютому 1948 р. комуністи, спираючись на армію та робітничу міліцію, організували "озброєну" маніфестацію з гаслами про усунення з уряду міністрів-капіталістів. У результаті збройного тиску 25 лютого 1948 р. з уряду було усунуто некомуністів, а 7 червня Бенеш подав у відставку. 14 червня президентом ЧСР став К. Ґотвальд—лідер КПЧ. Водночас відбулось об'єднання соціал-демократів і комуністів.

На IX з'їзді КПЧ у травні 1949 р. було розроблено перший п'ятирічний план (1949-1953 pp.) і взято курс на побудову соціалізму, який у ЧСР мав свої особливості. Країна не потребувала індустріалізації, тому основний акцент робився на націоналізацію та структурні зміни у промисловості.

З боку населення росла недовіра до керівництва партії. Внутрішньополітичне становище ускладнювалось невирішенням словацького питання. Вихід було знайдено у розпочатій 1965 р. економічній реформі. У прийнятих керівництвом "Принципах удосконалення системи планового управління" передбачався перехід до ринкових відносин: поєднання діяльності центральних органів управління з використанням товарно-грошових відносин. Але реформи здійснювались непослідовно. їх проведення призвело до активізації реформаторського крила КПЧ, яке піддавало гострій критиці політику Навотного. У січні 1968 р. на пленумі ЦК КПЧ його було усунуто, а першим секретарем обрано О. Дубчека. Нові лідери партії розробили широку програму політичних та економічних реформ, спрямованих на створення т. зв. "соціалізму з людським обличчям".

Керівництво СРСР та інші союзні держави зміни у Чехо-словаччині сприйняли негативно. На зустрічі (18 серпня 1968 р.) керівники п'яти країн ОВД схвалили оцінки та пропозиції Л. Брежнєва, згідно з якими слід було покласти край діяльності реформаторів.

У ніч з 20 на 21 серпня війська п'яти держав ОВД — Болгарії, НДР, Польщі, СРСР та Угорщини — перейшли кордони Чехословаччини, мотивуючи це тим, що їх, начебто, попросила "група членів КПЧ та уряду" для відвернення загрози контрреволюції. Було захоплено найважливіші стратегічні пункти: аеродроми, вокзали, радіо, телебачення, ЦК КПЧ, резиденцію уряду, Академію наук, МЗС і т. д. Чехословацьких керівників заарештували і відправили до Москви.

21 серпня у "Звернення до народу Чехословаччини" населення було закликано до спокою. Президент Л. Свобода наказав армії не чинити опору.

Окупацію ЧССР різко засудили уряди багатьох країн світу, в тому числі Югославії, Румунії, Албанії, Китаю.

21 серпня відбулося засідання Ради Безпеки ООН, на якому обговорювалося "чехословацьке питання". Було прийнято резолюцію, що засуджувала інтервенцію і вимагала негайного виведення окупаційних військ.

Така реакція світової громадськості примусила керівництво СРСР розпочати переговори. Президент ЧССР Л. Свобода та інші державні особи прибули до Москви, де під тиском брежнєвського керівництва підписали "Програму виходу з кризової ситуації".

Спираючись на радянську підтримку, консервативні сили в КПЧ перейшли у наступ. З партії було усунуто прихильників реформ. З розробленої ними програми вдалося здійснити лише перетворення ЧССР у федерацію двох рівноправних республік—Чехії і Словаччини.

У квітні 1969 р. до керівництва країною прийшов Г. Гусак, який розпочав процес "нормалізації" — повернення до старих методів управління, що призвело до подальшої стагнації економіки.

У 70-х роках було проголошено курс на побудову розвинутого соціалізму, що, на думку КПЧ, означало поєднання "переваг соціалізму" з НТР, використання інтенсивних факторів. Така стратегія виявилася ефективною у першій половині 70-х років, але у подальшому темпи зростання економіки уповільнились.

Єдиною організацією, що протестувала проти існуючих порядків, стала політична група "Хартія-77". Діячі культури і науки, які входили до цієї організації, у січні 1977 р. виступили з маніфестом, в якому вимагали від керівництва ЧССР дотримання конституції, звільнення політв'язнів, виведення радянських військ і т. д.

У першій половині 80-х років економічне становище в країні погіршилось. Керівництво ЧССР прагнуло зберегти адміністративно-командну систему, хоча у 1987 р. відбулися зміни у керівництві (генеральним секретарем ЦК КПЧ став М. Якеш).

Революційні події, які отримали назву "оксамитової" революції, розпочалися 17 листопада 1989 р.: у Міжнародний день студентів на вулиці Праги вийшло майже 50 тис. студентів. Міліція вдалася до жорстких заходів при розгоні демонстрантів, що призвело до страйку. До студентів приєдналися театральні діячі та учні професійних училищ і технікумів. Наступного дня з ініціативи "Хартії-77" виник "Громадський форум", який об'єднав ряд опозиційних груп. Підтримку "Громадському форуму" надала Соціалістична партія. Апогею антиурядовий рух досяг 25 листопада, коли на Летенському полі у Празі зібралося 750 тис. чол. Глава католицької церкви у Чехословаччині кардинал Франтішек Томашек заявив, що церква — на боці народу.

27 листопада Федеральні збори ЧССР виключили/ з конституції статтю 4 про керівну роль КПЧ. Було прийнято рішення почати переговори про вивід радянських військ (80 тис. чол.) з Чехословаччини, створено уряд на чолі з Маріаном Чалфою.

У кінці 1989 р. президентом країни став Вацлав Гавел — лідер "Хартії-77" і "Громадського форуму". Головою Федеральних зборів обрали О. Дубчека.

1990 рік започаткував новий етап у розвитку Чехословаччини. У травні було прийнято закон про вільне підприємництво, а в червні проведено перші вільні вибори і сформовано новий уряд, який здійснив радикальні економічні реформи. 1 грудня 1990 р. законодавчим порядком було змінено федеральний устрій, переглянуто компетенцію федеральних і республіканських органів. Змінилась назва країни—вона почала називатися Чехо-Словацькою Федеративною Республікою (ЧСФР).

На початку 1991 р. було здійснено лібералізацію цін. Крона стала внутрішньо конвертованою грошовою одиницею. Зміни в економіці спричинили безробіття, особливо у важкій промисловості. Розбіжності у поглядах словацьких і чеських політичних сил призвели до нового загострення національних проблем. У Словаччині почали брати гору думки про повну незалежність республіки. Після довгих переговорів було прийнято рішення про розділ ЧСФР. 1 січня 1993 р. на карті Європи з'явилися дві нові держави — Чехія і Словаччина.

Назад Зміст Вперед