UkrHistory.com.ua
 
Головна сторінка
Історія України
Історичні постаті
Реферати з історії
Статті з історії
ЗНО з історії
Всесвітня історія
Серія "100 великих..."

НОВІТНЯ ІСТОРІЯ (1939— 2005 рр.)
Країни Центральної та Східної Європи

Демократичні революції у країнах Східної Європи (1989-1991)

Наприкінці 80-х років тоталітарні режими у Східній Європі вичерпали свої можливості. Першими симптомами майбутньої кризи стало погіршення економічної ситуації та поява нових соціальних проблем. З'явилися риси, не притаманні тоталітарному соціалізму — безробіття, інфляція, падіння життєвого рівня. Масове невдоволення існуючими порядками робило неефективною колишню систему контролю над суспільною свідомістю, без якої тоталітарне суспільство існувати не може.

Криза тоталітарного режиму у Східній Європі виявилася загальною. Вона включала економічну, соціальну, політичну і моральну кризи. Для соціальних революцій у країнах Східної Європи потрібен був зовнішній поштовх, який би послабив тоталітарну державу. Ним стала перебудова в СРСР, що сприяла посиленню впливу реформаторських елементів у комуністичних партіях і дискредитації консервативного неосталіністського керівництва у цих партіях. Вона звільнила народи Східної Європи від страху перед можливістю радянської інтервенції. М. Горбачов у відносинах з країнами Східної Європи відмовився від "доктрини Брежнєва" і визнав право народів цих країн самостійно обирати шлях свого розвитку.

За своїм характером революції у Східній Європі були демократичними та антитоталітарними. Крім Румунії та Югославії, зміна влади в інших країнах відбулася мирним шляхом.

Прихильники "оновлення соціалізму" на перших же демократичних виборах здобули більшість на хвилі критики тоталітаризму, комунізму і комуністичних партій. Прийшовши до влади, вони взялися за реформи, які вели не до оновлення соціалізму, а до побудови капіталізму: проводилась приватизація державного сектора економіки, заохочувався бізнес, створювались ринкові структури. У політичній сфері проголошувалися плюралізм та багатопартійність.

У зовнішній політиці утвердився курс на радикальну переорієнтацію на Захід, ліквідацію Ради економічної взаємодопомоги та Організації Варшавського договору, виведення радянських військ.

Труднощі революцій значною мірою були спричинені невідповідністю політичної системи і принципів ліберальної демократії.

На певному етапі революцій складалася ситуація, коли невдоволення соціалізмом змінювалося невдоволенням демократією, яка навіть не встигла проявити своїх позитивних рис. Тим самим створювалися передумови для контрреволюції. Знову почав зростати авторитет лівих сил, які зуміли пристосуватися до нових умов. Вони робили рішучі кроки для повернення до влади, що загрожувало процесам демократизації, вело до уповільнення ринкових реформ.

Лібералізація режимів у деяких східноєвропейських країнах призвела до загострення міжетнічних протиріч і, як наслідок, розпаду федерацій — Чехословаччини (мирним шляхом) та Югославії, яка стала ареною міжетнічних конфліктів, масових депортацій та етнічних чисток.

Падіння тоталітаризму у Східній Європі створило унікальну ситуацію в Європі в цілому — вона перетворюється в єдиний політико-правовий і цивілізаційний простір, заснований на соціально-орієнтованому ринковому господарстві та ліберальній демократичній ідеї.

Назад Зміст Вперед