UkrHistory.com.ua
 
Головна сторінка
Історія України
Історичні постаті
Реферати з історії
Статті з історії
ЗНО з історії
Всесвітня історія
Серія "100 великих..."

НОВІТНЯ ІСТОРІЯ (1939— 2005 рр.)
Основні тенденції соціально-економічного та політичного розвитку країн Заходу у 1945-2005 pp.

Політичний розвиток

Розвиток політичної історії країн Заходу у післявоєнний період — це, насамперед, розвиток ліберальної демократії.

У 70-х роках в Західній Європі було ліквідовано останні фашистські та авторитарні режими. У 1974 р. в результаті революції було відкрито шлях до демократії в Португалії. Цього ж року повалено військовий режим у Греції. У 1975 р. після смерті Франко на шлях демократії стала Іспанія.

Усі ці роки в країнах Заходу тривав процес розширення загального виборчого права, що зміцнило принцип народовладдя, згідно з яким народ і тільки народ є джерелом влади. Підтвердженням цього є все ширше використання методів прямої демократії (референдуми) у вирішенні важливих загальнонаціональних питань. Так, у 1969 р. французи шляхом референдуму вирішили долю президента Шарля де Голля, а в 1980 р. шведи вирішили закрити атомні електростанції.

У 1948 р. ООН прийняла Загальну декларацію прав людини, в якій зібрано в єдине ціле громадянські, політичні, економічні, соціальні та культурні права, що склали ЗО статей. Згодом було затверджено і Декларацію прав дітей.

Важливою гарантією свобод є поділ влади на законодавчу, виконавчу і судову. Завдяки цьому виключається концентрація влади, її узурпація і зловживання нею. Цей принцип став основою державного устрою країн Заходу незалежно від форм правління.

У результаті розширення функцій держави бюрократизувалося суспільство, що призвело до появи хабарництва, зволікання, здирництва і т. д. Це викликало масові протести, які спричинили прихід до влади у 70-80-х роках діячів "консервативної революції". У ході боротьби з бюрократією удосконалювались форми контролю за державними установами з боку громадськості.

Післявоєнний період—це час розквіту політичних партій. Система представницької демократії неможлива без такого політичного інституту, як політична партія, що стає ніби посередником між населенням і владою. В умовах демократії головне завдання політичних партій — забезпечити собі масову підтримку і здобути владу. У боротьбі за голоси виборців політичні партії прагнуть враховувати загальнонаціональні потреби, а не специфічні інтереси певного соціального прошарку, як це було наприкінці XIX — на початку XX ст.

Зростання впливу політичних партій має низку і негативних наслідків. Багато важливих питань вирішуються кулуарно — у партійних канцеляріях, фракціях. Тривале перебування при владі, зазвичай, призводить до зрощування партій і державних структур, що породжує корупцію (яскравий приклад цьому — політичний розвиток Італії та Японії).

Своєрідною реакцією на засилля партій стала поява у 70-х роках масових демократичних рухів—екологічних (зелених), пацифістських, феміністичних і т. д., а в 90-х—антиглобалістського.

Інтеграція в сучасній Європі. Перехід держав світу від конфронтації до співробітництва (друга половина 80-х — 90-ті роки), поглиблення міжнародного поділу праці та економічної взаємозалежності країн поставили на порядок денний питання зміцнення їх інтеграції. Найінтенсивніше інтеграційні процеси відбуваються в Європі.

Найяскравішим їх прикладом є діяльність Європейського економічного співтовариства (ЄЕС), від якого бере свій початок нинішній Європейський Союз. У 1987 р. члени ЄЕС ввели в дію "Єдиний європейський акт", який ліквідував існуючі перешкоди в економічному співробітництві, створив єдину податкову систему тощо. Крім того, країни ЄЕС у травні 1992 р. уклали угоду з Європейською асоціацією вільної торгівлі про утворення Європейського економічного простору (ЄЕП). Тут вільно пересуваються капітали, товари, послуги і робоча сила. 6 лютого 1992 р. у м. Маастрихт (Нідерланди) країни-члени ЄЕС підписали угоди, за якими з 1 січня 1993 р. розпочав функціонувати єдиний ринок. Тоді ж набув чинності договір про Європейський Союз (ЄЄ), на основі якого у 1999 р. завершилося створення єдиного валютного простору — замість національних валют введено єдину "європейську валютну одиницю" — "євро". Співтовариство планує розробити спільну оборонну політику, запровадити єдине європейське громадянство, прийняти конституцію ЄС. Отже, має утворитися Європейський дім, яким керуватимуть Європейська комісія, Рада Міністрів, Європарламент, Євросуд та Європейська рада.

Під час розрядки у радянсько-американських відносинах (70-ті роки) розпочався рух європейських народів за зміцнення міжнародного співробітництва. Головним документом, що визначає шляхи співпраці європейських держав, є Заключний акт Наради з безпеки та співробітництва в Європі (НБСЄ, 1975 p., Гельсінкі). 1 січня 1995 р. НБСЄ було перейменовано в ОБСЄ (Організація безпеки та співробітництва в Європі, постійний орган). Важливого значення набули документи Паризької наради (листопад 1990 р.) країн-учасниць ЄЕС — Хартія для нової Європи, Спільна декларація 22-ох країн, Договір про звичайні збройні сили в Європі, в яких фактично узгоджено принципи військових доктрин, міжнародного співжиття, механізми загальноєвропейського процесу.

Більшість країн Східної Європи після падіння в них комуністичних режимів було запрошено до ЄС "асоційованими членами". Як крок до прийняття в НАТО їм було запропоновано програму "Партнерство заради миру" (1994 p.). Країни Східної Європи отримали статус офіційно запрошених до Ради Європи. Це—регіональна міжурядова організація, створена 1949 р. для узгодження дій з питань культурного співробітництва та освіти. Вона, зокрема, забезпечує роботу Європейського суду з прав людини.

Наступним кроком країн Східної Європи на шляху інтеграції до євроатлантичних структур став їх вступ до РЄ (всі країни регіону), НАТО (1999 p. —Чехія, Польща, Угорщина), ЄС (2004 р. — Чехія, Польща, Угорщина, Словаччина, Словенія, Мальта, Кіпр, Латвія, Литва, Естонія). У 2007 та 2014 pp. до ЄС мають приєднатися нові групи країн.

Назад Зміст Вперед