UkrHistory.com.ua
 
Головна сторінка
Історія України
Історичні постаті
Реферати з історії
Статті з історії
ЗНО з історії
Всесвітня історія
Серія "100 великих..."

НОВІТНЯ ІСТОРІЯ (1914 —1939 pp.)
Розвиток літератури і мистецтва у 20-30-х роках

Умови розвитку літератури в тоталітарних і демократичних країнах

Традиційно помітно впливала на суспільну свідомість література, саме тому правлячі режими прагнули спрямувати її розвиток у вигідне русло, зробити своєю опорою. Письменники нерідко опинялися у центрі політичних подій, і потрібно було мати силу волі й талант, аби не зрадити правді. Особливо нелегко було це зробити в державах, де надовго утвердився тоталітаризм.

Так, в Німеччині було створено спеціальне Міністерство пропаганди на чолі з Геббельсом. Воно здійснювало жорсткий контроль над духовним життям країни. Фізичні розправи загрожували кожному, хто висловлював невдоволення або не корився фашистській ідеології. Саме тому країну залишили відомі письменники — Й. Бехер, Б. Брехт, Е. Вайнерт, А. Зегерс, Т. Манн, Е.-М. Ремарк, Л. Фейхтвангер, С. Цвейг.

Трагічні мотиви сповнювали творчість письменників Італії. У героїв їхніх творів переважали почуття відчаю й самотності. У спадщині митців країни, яка дала світові багато славетних імен, спостерігався відхід від соціальної тематики, захоплення формою, байдужість до змісту.

Виняткову роль Японії в Азії обґрунтовувала профашистська література цієї країни. У 30-х роках духовне життя тут було підпорядковано возвеличенню національного духу, влади імператора, оспівуванню військової доблесті. Тоталітарна держава підтримувала тих письменників, які допомагали морально готувати суспільство до труднощів і самопожертви.

В СРСР основним методом у літературі й мистецтві вважався соціалістичний реалізм, насаджуваний усіма засобами. Принцип партійності літератури, визначений В. Леніним, був головним при перевірці лояльності письменників до існуючого режиму. Упокорення талановитих митців шляхом репресій поєднувалось із "турботою" про нову, радянську, літературу. Провідниками сталінізму виступали, насамперед, партійні чиновники, які вимагали уславлення радянської дійсності і керівної ролі більшовицької партії. Постанова ЦК ВКП(б) 1932 р. "Про перебудову літературно-художніх організацій" надовго визначила долю радянської літератури, оскільки стала ідеологічною основою для втручання держави у літературно-мистецьке життя, що за умов однопартійної системи було особливо небезпечним для розвитку культури.

Перша хвиля репресій супроти творчої інтелігенції в СРСР прокотилась у 20-их роках, але найбільших ударів було завдано в 1936-1939 pp. У результаті сталінського терору загинули, наприклад, такі талановиті українські письменники як М. Хвильовий, М. Зеров, Є. Плужник, М. Драй-Хмара та ін. Ті, хто вижили, змушені були пристосовуватись до вимог офіційної ідеології і більшовицької практики будівництва соціалізму. Домінуючими стали теми перемоги більшовиків, політики колективізації та індустріалізації.

Але у жорстких рамках тоталітарної держави з'являлись і твори, позначені справжнім талантом.

У країнах західної демократії літературна діяльність була розкутішою, але політична свобода не давала матеріального комфорту. Якщо у країнах з тоталітарними режимами творчість письменника залежала від взаємин з правлячою елітою, то у відносно демократичних державах немалий тиск чинили видавці та настійна потреба в заробітку. Піднесення переживала творчість письменників, зорієнтована на масового читача. Популярними були пригоди, фантастика, психологічні романи. Визнаними майстрами детективного жанру стали А. Крісті (Англія), Ж. Сіменон (Франція), Р. Стаут і Е. Ґарднер (США). Яскравими представниками течії модернізму, що прагнула до змін не тільки у змісті, але й у формі літературних творів, були Дж. Джойс, Ф. Кафка, М. Пруст та ін.

Назад Зміст Вперед