UkrHistory.com.ua
 
Головна сторінка
Історія України
Історичні постаті
Реферати з історії
Статті з історії
ЗНО з історії
Всесвітня історія
Серія "100 великих..."

НОВІТНЯ ІСТОРІЯ (1914 —1939 pp.)
Розвиток країн Латинської Америки у 20-30-х роках

Реформи 20-30-х років. Боротьба за економічну незалежність

У 20-30-х роках у країнах Латинської Америки набуло популярності гасло зміцнення національної незалежності та усунення впливу іноземних держав, що спонукало уряди деяких країн до проведення реформ. Найбільш радикальні реформи у першій чверті XX ст. було проведено в Аргентині й Мексиці.

Так, в Аргентині президент Іпполіто Ірігойєн (1916-1927) дозволив діяльність профспілок, запровадив 8-го-динний робочий день і надав двотижневу оплачувану відпустку. У країні було проведено земельну реформу, згідно з якою селянам передавалось із державного фонду 8 млн га землі і захищались права орендаторів. Більш незалежною стала зовнішня політика Аргентини.

У Мексиці в результаті революції 1910-1917 pp. до влади прийшла нова політична еліта. 1 травня 1917р. було прийнято одну з найбільш демократичних на той час конституцій. Вона закріплювала за нацією право на землю та її надра, зобов'язувала повернути селянам усі захоплені в них землі, а також наділити їх землею із державного фонду. Крім того, кожен штат встановлював максимум землеволодіння, а надлишки викуповувались і розподілялись між селянами. Конституція визнавала права профспілок, встановлювала 8-годинний робочий день. Початкова освіта стала обов'язковою і безплатною. Мексика була проголошена демократичною президентською федеративною республікою.

Ще одним поштовхом до таких перетворень стала економічна криза 1929-1932 pp. Вона відчутно позначилася на економіці латиноамериканських країн. Впали надходження від експорту. На складах накопичилась значна кількість сільськогосподарської продукції, яку доводилося знищувати, щоб хоч якось утримати ціни від різкого падіння. Ця криза довела небезпечність збереження економічної залежності. Відбулося нове піднесення антиімперіалістичного руху (насамперед антиамериканського та антианглійського), що призвело до зближення країн Латинської Америки з Німеччиною та Італією, які суперничали зі США й Англією. Але головною метою урядів Латинської Америки був пошук виходу зі скрутного становища.

У країнах Латинської Америки почалася індустріалізація, яка мала компенсувати неможливість імпорту машин та обладнання з промислово розвинених країн. Для розвитку власної промисловості місцевому капіталу надавалися різноманітні пільги. Держава вкладала кошти у розвиток промисловості, що сприяло виникненню державного сектора економіки. Робилися спроби змінити структуру експорта, щоби зменшити його залежність від певного виду продукції. Встановлювався контроль над діяльністю іноземного капіталу. В Аргентині, Мексиці та Болівії було націоналізовано нафтодобувну промисловість.

Таким чином, в Латинській Америці, як і в країнах Заходу, криза призвела до посилення державного регулювання економікою. Форми перетворень були різними.

У Бразилії з ініціативою проведення реформ виступив президент Жетуліо Варгас (1930-1945 pp.). Він встановив режим особистої влади і в перші роки свого правління був прихильником фашизму, намагаючись в усьому бути схожим на Муссоліні. Під час війни кардинально змінив свої погляди і відправив воювати на боці антигітлерівської коаліції 30-тисячний корпус, який брав участь у бойових діях в Італії.

За роки правління Ж. Варгаса у Бразилії було проведено індустріалізацію, введено протекціоністські митні податки, розвідано й розпочато експлуатацію покладів природних родовищ (бокситів, залізної руди, нікелю, золота). Освоювались нові землі. У соціальній сфері було запроваджено страхування та трудове законодавство, введено 8-годинний робочий день, визначено розмір мінімальної заробітної плати, пенсій, відпусток тощо; значні кошти спрямовано на розвиток освіти й культури.

У Чилі схожі реформи були проведені урядом Народного фронту, який очолював президент Агірре Серду.

Найгрунтовнішими стали перетворення в Мексиці, ініційовані президентом Ласаро Карденасом (1934—1940 pp.). За роки його правління було покінчено з пануванням латифундій, націоналізовано залізниці і нафтову промисловість, утверджено демократичний устрій.

Назад Зміст Вперед