UkrHistory.com.ua
 
Головна сторінка
Історія України
Історичні постаті
Реферати з історії
Статті з історії
ЗНО з історії
Всесвітня історія
Серія "100 великих..."

НОВІТНЯ ІСТОРІЯ (1914 —1939 pp.)
Національні рухи і революції в арабських країнах, Туреччині, Ірані. Зародження палестинської проблеми. К. Ататюрк, Реза-хан

Створення національної турецької держави. К. Ататюрк

Англія і Франція, розчленувавши арабські володіння Османської імперії, прагнули поширити своє панування і на області з власне турецьким населенням. Країни Антанти встановили контроль над Чорноморськими протоками, французи окупували Кілікію, англійці — Стамбул, Італія та Греція висадили свої війська у Малій Азії.

Як відповідь на такий перебіг подій в Туреччині виник рух за збереження цілісності країни, який очолив генерал Мустафа Кемаль. На неокупованій частині Туреччини в Анкарі ним був скликаний меджліс — велике національне зібрання, яке створило уряд і почало формування армії.

Маріонетковий султанський уряд 10 серпня 1920 р. підписав з країнами Антанти Севрський мирний договір, який закріпив розподіл країни. Туреччина втратила всі володіння на Близькому Сході. Греція отримала частину європейських володінь і місто Ізмір в Малій Азії. На східних кордонах Туреччини виникла Вірменська держава. На території самої Туреччини вводився режим капітуляції, що фактично перетворювало її у напівколонію. Уряд Кемаля відкинув такий договір. Тоді грецькі війська за підтримки Англії почали наступ вглиб країни, що призвело до греко-турецької війни.

В радянській Росії Туреччина знайшла собі союзника у боротьбі з країнами Антанти. Причиною зближення двох країн стало несприйняття ними Версальської системи. У березні 1921 р. між двома країнами було підписано договір про дружбу і братерство, згідно з яким визначено і радянсько-турецький кордон: Туреччина отримала території в Закавказзі, що раніше належали Росії, а потім Вірменії, яку тим самим було розділено і знищено. Від РРФСР Туреччина отримала і фінансову та військову допомогу.

У жовтні того ж року аналогічний договір було укладено з радянськими республіками Закавказзя, а в січні 1922 р. — з УСРР, делегацію якої очолював М. Фрунзе. Останній допоміг М. Кемалю розробити план розгрому грецьких військ.

У 1922 р. турецькі війська здобули перемогу у війні. Антанта змушена була підписати з урядом Кемаля перемир'я і тим самим визнати його. Положення Севрського договору було переглянуто, а в 1923 р. підписано Лозаннський мирний договір, згідно з яким зберігалась територіальна цілісність країни як національної держави.

Таким чином, національна революція в Туреччині, на відміну від арабського національного руху, здобула перемогу.

Зовнішньополітична стабілізація створила умови для проведення внутрішніх реформ. Туреччину було проголошено республікою (1924 p.), церкву відділено від держави, школу — від церкви. Було введено латинський алфавіт. Усіх турків зобов'язали взяти собі прізвище. Мустафа Кемаль записався як Ататюрк — батько турків. У країні було заборонено багатоженство, громадський шлюб став обов'язковим. Уряд почав підтримувати національну промисловість, концентруючи увагу на розвитку імпортозамінних галузей. Після кризи 30-х років у країні було введено елементи планування економіки і створено державний сектор.

До самої смерті Ататюрка у 1938 р. Туреччина була досить сильною державою в європейському розумінні. Сам Ататюрк став прикладом для націоналістів Південно-Західної Азії.

Назад Зміст Вперед