UkrHistory.com.ua
 
Головна сторінка
Історія України
Історичні постаті
Реферати з історії
Статті з історії
ЗНО з історії
Всесвітня історія
Серія "100 великих..."

НОВІТНЯ ІСТОРІЯ (1914 —1939 pp.)
СРСР у 20-30-х рр.

Колективізація в СРСР

Одним із джерел індустріалізації була колективізація. Вона розпочалася за рішенням XV з'їзду партії більшовиків (1927) і стала важливою складовою формування тоталітарної системи.

Здійснення індустріалізації загострило становище в аграрному секторі. Восени 1928 р. розпочалися перебої з хлібопостачанням. За умови зростання ринкової ціни на хліб селянство відмовлялось продавати державі хліб за нижчими цінами. Порушуючи рішення XV з'їзду ВКП(б) про збалансований розвиток галузей економіки, Політбюро ЦК ВКП(б) у січні 1928 р. прийняло рішення про примусове вилучення у селянства зернових надлишків та необхідність форсованої колективізації сільського господарства. Група членів ЦК ВКП(б) на чолі з М. Бухаріним виступила проти відновлення воєнно-комуністичних методів економічної політики, але зазнала поразки.

Суцільна колективізація почала здійснюватися вже в 1929 р., названому "роком великого перелому". Керівники окремих районів змагались, хто першим відрапортує про завершення колективізації. З'явилася велика кількість нежиттєздатних колективів-комун і колгоспів-гігантів.

2 березня 1930 р. у "Правді" з'явилася стаття Сталіна "Запаморочення від успіхів", в якій відзначались серйозні помилки на селі, зокрема: порушення принципу добровільності при вступі до колгоспів, відмова від врахування специфіки різних регіонів. У помилках "вождь" звинуватив лише місцевих партійних керівників.

Стаття та опублікована після неї постанова ЦК ВКП(б) були ні чим іншим, як тактичним ходом сталінського керівництва, спрямованим на заспокоєння громадської думки. Селяни сприйняли нові установки як сигнал до виходу з колгоспів. До червня 1930 р., порівнюючи з березнем, рівень колективізації впав з 58% до 24%. Але після XVI з'їзду ВКП(б) почалася нова хвиля колективізації.

Було розроблено директивний план, за яким зернові райони за строками завершення колективізації поділили на три категорії:

—до першої були віднесені зернові райони Північного Кавказу та Поволжя. Тут колективізація мала завершитись навесні 1932 p.;

— до другої категорії — Україна та Білорусія (весна 1933 р.);

— до третьої — всі інші та незернові райони (весна 1935 р.).

Селяни-одноосібники обкладались нереальними податками.

Головним методом проведення колективізації (колгоспного будівництва на селі) став терор проти селянства. Передбачалось перетворити всіх трудівників села на державних робітників, а земельну власність — на державну.

Соціальний склад селянства напередодні колективізації був неоднорідний, і ставлення різних його прошарків до радянської влади також було неоднозначним. Так, станом на 1927 р. заможних селянських господарств (т. зв. "куркульських") було 4%, середнього достатку ("середняків") — 63%, незаможних ("бідняцьких")—22%, "пролетарських" — 11%. Саме дві останні категорії селянства стали соціальною базою радянської влади на селі у процесі проведення колективізації. Щодо "середняка" радянська влада була деякий час більш-менш толерантною.

Головне вістря "класової боротьби" було спрямоване проти "куркулів", яких передбачалося "знищити як буржуазний клас". З грудня 1929 р. радянська влада перейшла до політики відкритого терору проти заможного селянства. Було встановлено категорії "класових ворогів на селі". Відповідно до них визначались міра покарання та чисельність "ворогів".

Конкретні цифри розкуркулення передбачали, що до першої категорії (активні вороги радянської влади) належать 60 тис. сімей, до другої (активні саботажники колгоспного будівництва) — 150 тис. сімей. Поступово політика розкуркулення перетворилась на засіб боротьби з усіма селянськими господарствами, які чинили опір колективізації, і поширилась на господарства середняків і навіть бідняків. Всього було "розкуркулено" до 15% селянських господарств, вислано адміністративно 20% селян.

У 1935 р. було введено в дію закон про охорону соціалістичної власності на селі, прозваний в народі законом "про 5 колосків". Згідно з ним найменша крадіжка каралася розстрілом або 10 роками таборів. Амністія заборонялася. Тільки за 5 місяців дії закону було розстріляно 2 тис. осіб, ув'язнено в таборах — 55 тисяч.

Колективізація призвела до повної дезорганізації сільськогосподарського виробництва. Збір зернових упав до рівня 1921 р. Поголів'я великої рогатої худоби скоротилося вдвічі, свиней — у 2,2 раза (поголів'я не вдалося відновити протягом наступних 30 років). Порушився баланс у розвитку сільського господарства і промисловості, що призвело до хронічного відставання аграрного сектора. Було фізично знищено найкваліфікованішу частину сільськогосподарських працівників. У 1932-33 pp. у зернових районах стався голодомор, який тільки в Україні забрав понад 7 млн людських жертв (за іншими даними 3,5 млн чол.), а в Казахстані — 2 млн чол.

Проведення колективізації забезпечило на 1940 р. об'єднання у колгоспи 97% селянських індивідуальних господарств.

Назад Зміст Вперед