UkrHistory.com.ua
 
Головна сторінка
Історія України
Історичні постаті
Реферати з історії
Статті з історії
ЗНО з історії
Всесвітня історія
Серія "100 великих..."

НОВІТНЯ ІСТОРІЯ (1914 —1939 pp.)
СРСР у 20-30-х рр.

Індустріалізація в СРСР

Відбудова господарства, зруйнованого в роки Першої світової та громадянської воєн, поставила перед більшовиками питання про подальший розвиток держави. Всім було зрозуміло, що країна потребує модернізації, яка б вивела її з економічної відсталості. Питання полягало в тому, як це здійснити.

На XIV з'їзді ВКП(б) в грудні 1925 р. було обрано стратегію прискореного розвитку промисловості та здійснення індустріалізації.

Проведення політики індустріалізації почалося зі здійснення плану ГОЕЛРО — плану електрифікації країни.

Основою дискусії, що розгорілася в партійному керівництві, було питання про темпи і масштаби промислового будівництва в СРСР. Вирішальними стали ідеологічний фактор і зростаючий культ особи Сталіна. У зв'язку з цим у партійному керівництві було дві точки зору.

О. Риков, голова Раднаркому, виступав за збалансований розвиток сільського господарства та промисловості. Л. Троцький вимагав здійснення надіндустріалізації (високі темпи розвитку промисловості в найкоротші строки).

Більшість членів ЦК ВКП(б) підтримала Рикова, однак з 1928 р. Сталін почав проводити політику надзвичайних заходів щодо селянства та прискорення темпів індустріалізації. Така ситуація вплинула і на формування завдань першого п'ятирічного плану. З двох пропонованих варіантів — мінімального, який передбачав 18-процентне зростання темпів економічного розвитку на рік, та оптимального, що передбачав 20-22-процентне зростання, було схвалено останній, який пізніше коригували у напрямку різкого підвищення показників розвитку галузей важкої промисловості (на 37% щорічно).

Перша п'ятирічка виконувалась у складних економічних та політичних умовах. Завищення планових показників розвитку економіки спричинило диспропорції і призвело до зриву вирішення завдань першої п'ятирічки. Офіційна пропаганда твердила про дострокове виконання завдань першої п'ятирічки за 4 роки та 3 місяці. Реальні темпи зростання становили близько 16%.

Джерелами індустріалізації стали:

— націоналізація промисловості;

— збільшення прямих і непрямих податків;

— використання трудового ентузіазму трудящих і примусової праці політичних в'язнів;

— колективізація сільського господарства тощо.

"Надіндустріалізація" призвела до падіння продуктивності праці, посилення грошової емісії (радянський карбованець перестав бути конвертованим), росту інфляції, погіршення матеріального становища народу — було введено карткову систему.

Друга п'ятирічка (1933-1937 pp.) проходила за умов, коли сталінське керівництво перейшло до більш-менш збалансованої політики щодо темпів економічного розвитку господарства країни. І хоча підсумком розвитку її економіки в роки другої п'ятирічки було виконання планових завдань по 10 показниках, загалом завдання п'ятирічного розвитку, незважаючи на офіційні заяви, теж не було виконано.

Підсумки індустріалізації в оцінці сучасних істориків залишаються досить неоднозначними.

З одного боку, СРСР з країни, що ввозила машини, перетворився на країну, що почала самостійно забезпечувати себе машинами. В економіці було створено нові галузі, а за обсягами промислового виробництва радянська країна вийшла на друге місце в світі. СРСР перетворився з аграрно-індустріальної в індустріально-аграрну країну. З іншого боку, було підірвано сільськогосподарське виробництво, відбулося скорочення виробництва в легкій та переробній галузях промисловості, радянська економіка ізолювалася від світової, відбулося загальне одержавлення засобів виробництва, посилилася централізація в управлінні економікою, утвердились командно-адміністративні методи управління. Найбільш негативним наслідком індустріалізації стало те, що її проведення не орієнтувалося на піднесення матеріального становища народу.

Назад Зміст Вперед