UkrHistory.com.ua
 
Головна сторінка
Історія України
Історичні постаті
Реферати з історії
Статті з історії
ЗНО з історії
Всесвітня історія
Серія "100 великих..."

НОВІТНЯ ІСТОРІЯ (1914 —1939 pp.)
Країни Східної та Центральної Європи у 20-30-х роках

Румунія у міжвоєнні роки

У 1919-1920 pp. становище в країні було нестабільним: робітники виступали за 8-годинний робочий день, було введено мінімум заробітної плати; селяни вимагали аграрної реформи. Під тиском виступів робітників вимоги було задоволено, а в 1920-1921 pp. прийнято закон про аграрну реформу, за яким максимум землеволодіння встановлювався в розмірі 100 га для Бессарабії і 200-500 га для інших районів країни. Надлишки землі передавалися селянам за викуп (20% від її вартості).

У зовнішній політиці Румунія підтримувала Версальсько-Вашингтонську систему. З цією метою у 1920-1921 pp. з Польщею, Чехословаччиною та Югославією було укладено військово-політичний союз — Малу Антанту, орієнтовану на Францію.

Початок 20-х років — це початок стабілізації становища в країні. Значним стабілізаційним чинником були позики Англії та Франції румунському уряду. Ці країни робили також значні інвестиції у розвиток румунської промисловості, особливо нафтодобувної (контролювали 49%).

До 1927 р. було завершено аграрну реформу, в результаті якої 3 млн га було передано селянам. На 1930 р. землевласники, що мали земельні володіння площею понад 100 га, складали 15%.

З 1922 до 1928 pp. при владі у країні перебувала Національно-ліберальна партія. Значним її здобутком під час правління було прийняття конституції 1923 p., яка закріпила всі демократичні свободи, не реалізовані на практиці.

1924 р. у Південній Бессарабії відбулося кероване комуністами Татарбунарське повстання, метою якого було встановлення радянської влади і від'єднання Бессарабії. Але воно мало локальний характер і було придушене.

Основними політичними противниками лібералів стали націоналісти і цараністи (Селянська партія). У середині 20-х років розгорілась боротьба за наступника румунського престолу.

Націоналісти і цараністи об'єдналися в єдину партію і розпочали рішучу боротьбу з лібералами.

Під час кризи зросла популярність правоекстремістських організацій, таких як "Залізна гвардія", що використовували націоналістичні гасла, поєднані із соціальною демагогією. Активізувала свою діяльність і Комуністична партія Румунії, що стала організатором ряду страйків, які іноді виливались у криваві сутички.

У 1934 р. Румунія почала виходити з кризи. Нездатність запобігти подібним явищам у суспільстві парламентськими методами штовхала правителів до встановлення "твердої руки". До влади прийшли "нові ліберали", тісно пов'язані з фінансовими колами і королівською сім'єю. Встановити порядок у країні їм теж не вдалося. Економічна криза 1936-1937 pp. ще більше загострила становище, і на виборах 1937 р. жодна з політичних партій не здобула більшості. При цьому за "Залізну гвардію" голосувало вже 16% виборців. Зрештою, нестабільність призвела до встановлення королівської диктатури Кароля II. Було прийнято нову конституцію, за якою король отримав всю повноту влади, а парламент перетворився в дорадчий орган. Конституцією закріплювались привілеї для румунів.

У зовнішній політиці Румунія дотримувалася союзу з Англією і Францією. Після Мюнхенської угоди вона схилилась до співробітництва з Німеччиною. Під тиском останньої Румунія була змушена поступитися Північною Трансильванією на користь Угорщини, Південною Добруджею — Болгарії. Територіальні втрати позначились на авторитеті короля, який передав владу генералу Й.Антонеску, котрий, змістивши короля, встановив свою диктатуру. У червні 1940 р. до СРСР відійшли Бессарабія та Північна Буковина.

Назад Зміст Вперед