UkrHistory.com.ua
 
Головна сторінка
Історія України
Історичні постаті
Реферати з історії
Статті з історії
ЗНО з історії
Всесвітня історія
Серія "100 великих..."

НОВІТНЯ ІСТОРІЯ (1914 —1939 pp.)
Основні ідейно-політичні течії першої половини XX ст.

Національно-визвольні рухи

Перша світова війна, революції, реформи, Версальсько-Вашингтонська система не ліквідували причин національно-визвольної боротьби. Головними їх причинами в Азії, Африці та Латинській Америці були збереження колоніальної системи, економічна та фінансова залежність навіть за умов політичної незалежності, невідповідність державних кордонів межам етнічного розселення народів, ігнорування прав національних меншин.

Ці причини визначили характер, спрямованість та ідеологію національно-визвольних рухів.

Загалом національно-визвольна боротьба народів Азії, Африки та Латинської Америки була спрямована проти європейського панування. Здобуття незалежності було неможливим без ліквідації архаїчних суспільних структур, без створення національних держав, національної промисловості, сучасної армії.

Таким чином, національно-визвольний рух став не засобом відновлення доколоніальних порядків, а формою утвердження цінностей, створених європейською цивілізацією, етапом на шляху становлення цілісного світу.

Найвищою формою національно-визвольної боротьби є національна революція. Вона може відбуватися як мирними засобами, так і у формі збройної боротьби. Національна революція — це переважно радикальні дії, спрямовані на здобуття незалежності, відновлення, об'єднання, зміну статусу держави або її відстоювання. Від сил, що стоять на чолі революції, національного менталітету та політичної культури населення залежить політичний режим і форма правління в новоутвореній або відновленій державі.

Особливістю всіх національних революцій є наявність сильного, харизматичного національного лідера або групи лідерів, від особистих якостей якого чи яких значною мірою залежить успіх революції.

У національно-визвольній боротьбі можна виділити два напрями—демократичний і тоталітарний. Через об'єктивні обставини у 20-30-х роках домінував тоталітарний напрям, носіями якого були комуністичні і націоналістичні партії. Це пояснюється загальною тенденцією 30-х років до авторитаризму, прикладом Німеччини та впливом ідеології фашизму на формування ідеї сильної національної держави. Західні держави були одночасно і колоніальними імперіями. Слід враховувати також політику СРСР щодо підтримки національно-визвольних рухів.

Рух цей мав свої особливості.

У Латинській Америці він проявлявся у політиці урядів, спрямованій на завоювання економічної та фінансової незалежності. Основними засобами її досягнення стали ліквідація феодальних пережитків, націоналізація іноземної власності та індустріалізація.

Країни Азії поділялись на колонії і залежні держави. Для них першочерговими були завдання відновлення своєї державності (суверенітету), модернізації існуючих політичних, соціальних та економічних структур. Це спричиняло цивілізаційний шок і домінування консервативних сил у національно-визвольному русі.

У 20-30-х роках почали формуватися нові тенденції у визвольному русі народів Африки. На півдні він набув організованих форм, на півночі виявлялися ті ж проблеми, що й в Азії.

Головні причини національно-визвольних рухів в Європі були пов'язані з несправедливістю Версальської системи. У більшості країн щодо національних меншин проводилась імперська політика.

У складному становищі опинились українці. їхня територія була розділена між СРСР, ЧСР, Румунією та Польщею. На чолі визвольного руху стали найрадикальніші націоналістичні сили. Вони розробили теорію інтегрованого націоналізму, згідно з якою національна держава була найвищою цінністю.

Назад Зміст Вперед