UkrHistory.com.ua
 
Головна сторінка
Історія України
Історичні постаті
Реферати з історії
Статті з історії
ЗНО з історії
Всесвітня історія
Серія "100 великих..."

НОВА ІСТОРІЯ (КІНЕЦЬ XVIII—ПОЧАТОК XX СТ.)
Індія наприкінці XIX — на початку XX ст. Колонізація Африки. Мексиканська революція

Революції в Мексиці. На початку XX ст.

Мексика переживала серйозну політичну кризу. Політика диктатора Діаса, який правив країною з 1877 p., призвела до соціального вибуху. Становлення нових капіталістичних відносин у Мексиці відбувалося в умовах гострої боротьби між латифундистами і промисловцями. Промисловці, що були впливовою економічною силою, прагнули політичної влади, яку на той час мали латифундисти. На чолі останніх стояв диктатор Діас. Гострим було і аграрне питання. До початку століття володіння поміщиків поглинули традиційні для мексиканського села громадські землі. Латифундії в середньому становили 1,5 тис. кв. км землі. Значні земельні володіння мала й католицька церква. А втім, формувалися сили, опозиційні великим латифундистам, клерикалам, бюрократії, військовим. Назрівали передумови демократичної революції.

Політична криза в країні загострилася у зв'язку з проведенням президентом Діасом у 1910 р. чергової «виборчої кампанії». У минулому такі «вибори» приносили йому «одностайне» голосування. Цього разу опозиція мала свого, альтернативного кандидата. Керівником опозиції став Франсиско-Ігнасіо Мадеро (1873-1913), син багатого землевласника і капіталіста, який володів металургійними, текстильними та іншими підприємствами. Мадеро навчався у США та Франції, видавав газету «Демократ» і очолював національно-ліберальну партію. В опублікованій 1908 р. книзі виклав програму демократичних реформ: забезпечення демократичних прав і свобод, конституційних норм управління країною, заохочення розвитку національної промисловості та сільського господарства, реформи в армії, боротьба проти монополій, дружба з латиноамериканськими країнами та ін.

Напередодні виборів диктатор Діас заарештував Мадеро і передав його до суду нібито за організацію повстання. Звільнений під заставу, Мадеро втік до США. Звісно, Діас переміг на виборах.

Опозиція почала готуватися до інших, тепер уже збройних, форм боротьби за владу. Мадеро опублікував документ, в якому вибори президента, що відбулися 26 червня, оголошувалися недійсними, і закликав до збройного повстання 20 листопада 1910 р. У відповідь на цей заклик у різних регіонах країни почалися масові виступи. Ці події стали початком мексиканської революції.

Вирішальну роль у повстанні проти Діаса відіграв селянський рух, який охопив усю країну. На півдні Мексики діяла партизанська армія Еміліано Сапати (1883-1919). Він народився в селянській сім'ї. Невдоволений тим, що в селян його села поміщики відібрали громадську землю, Еміліано очолив повстання. Коли Мадеро почав боротьбу проти Діаса, Сапата прийшов до нього й отримав звання генерала революційної армії. На півночі Мексики, у штаті Чіуауа, селянське повстання очолив Панчо (Франсиско) Вілья (1878-1923), який підтримав Мадеро і теж отримав звання генерала. Завдяки селянському рухові, виступам міських робітників і середніх прошарків суспільства Мадеро 7 червня 1911 р. вступив у Мехіко. 83-річний диктатор Діас утік з країни. 2 жовтня 1911 р. Мадеро було обрано президентом Мексики.

До влади доступилася ліберальна опозиція. Але Мадеро відмовився від своєї обіцянки повернути селянам громадські землі. Він вимагав роззброєння селянських армій. Сапата і Вілья, обстоюючи інтереси селян, відмовилися роззброїти свої загони. Між ними та урядовими військами розгорнулися бойові дії. Єдиний революційний фронт розколовся. Цим скористалися клерикали і латифундисти.

Ініціаторами заколоту проти уряду Мадеро виступили військові. Крім того, його спроба послабити вплив іноземного капіталу викликала протест з боку США та загрозу інтервенції. Зрада офіцерів столичного гарнізону дозволила змовникам під керівництвом генерала Уерти здійснити переворот. 18 лютого 1913 р. Мадеро та кількох членів його уряду заарештували. Через кілька днів президента Мадеро та віце-президента П. Суареса було вбито, Національний конгрес розпущено, багатьох депутатів ув'язнено. Президентом став Уерта.

Встановлення диктаторського режиму викликало в країні масовий опір. Селянські армії Сапати і Вільї об'єдналися. Знову зазвучала похідна пісня солдатів Вільї «Кукарача», яка згодом стала відомою в усьому світі. На боротьбу проти диктатури виступили всі верстви суспільства. Вирішальну роль у поваленні диктатури Уерти відіграли селянські партизанські загони. їх було перетворено на Визвольну армію Півдня під орудою Сапати і Північну дивізію під проводом Вільї. Повстанці оточили столицю. В липні 1914 р. Уерта зрікся влади.

У грудні, вступивши на чолі своїх військ до столиці, Сапата і Вілья вперше зустрілися. Але вони відмовилися сформувати революційний уряд. Коли Вільї запропонували президентську посаду, він сказав: «Я не настільки освічений, щоби бути президентом. Кепсько буде Мексиці, якщо на чолі їїстане неосвічена людина». Тоді президентом було призначено поміркованого за поглядами Гутьєрреса, який фактично саботував реформи. Тим часом у м. Веракрус на посаді голови громадської влади утвердився Венустіано Карранса, який одним із перших очолив боротьбу проти Уерти. Він був великим землевласником, міністром в уряді президента Мадеро. Не підкорився Уерті і виступив проти американського втручання у справи країни.

Протистояння двох «президентів» — Гутьєрреса і Карранси — закінчилося втечею першого з Мехіко.

Карранса зіткнувся з тією ж проблемою, що і його попередники, — проведенням аграрної реформи. Вілья і Сапата не спромоглися виробити спільної програми дій і продовжити боротьбу проти латифундистів у своїх штатах. Карранса зволікав із проведенням аграрних реформ, прагнучи остаточно придушити селянський рух. Лише 6 січня 1915 р. він видав перший закон про аграрну реформу, який передбачав повернення селянам громадських земель, пасовищ, водойм. Видав також низку законів про реформи, чим привернув до себе нових прихильників. Водночас «президент» продовжував боротьбу проти селянського повстанського руху. На початку 1916р. цей рух було повністю придушено. Вілья і Сапата загинули від рук найманих убивць.

Уряд Карранси прийняв низку законів, що обмежували діяльність іноземного капіталу, особливо після спроби військової інтервенції США. 4 березня 1916 р. 12-тисяч-ний загін генерала Першинга вдерся на мексиканську територію, але антиамериканські настрої у Мексиці змусили США вивести свої війська.

Після розгрому головних сил повстанців у грудні 1916р. було скликано Установчі збори, які 31 січня 1917р. прийняли нову конституцію, на той час найдемократичнішу у світі. Прийняттям конституції завершилася багаторічна мексиканська революція. Мексика проголошувалася республікою. Главою держави ставав президент, обраний на 4 роки. Він формував уряд. Парламент (Національний конгрес) складався з палати депутатів і сенату, до нього обиралися по 2 депутати від кожного штату терміном на 4 роки.

Палата депутатів обиралася на 2 роки. Хартія праці — складова конституції — проголошувала такі принципи і права:

• визнання права на створення профспілок;

• проведення страйків та укладення колективних договорів між профспілками і підприємцями;

• створення арбітражних органів для врегулювання конфліктів у промисловості.

За конституцією освіта передавалася державі. Церква відділялася від держави, церковна власність націоналізовувалася, а діяльність церкви обмежувалася конфесійними функціями.

Конституція заклала підмурівок для створення в Мексиці стабільної демократичної системи, що існує й донині.

Мексиканська революція була першою у XX ст. демократичною революцією, яка закінчилася перемогою.

Назад Зміст Вперед