UkrHistory.com.ua
 
Головна сторінка
Історія України
Історичні постаті
Реферати з історії
Статті з історії
ЗНО з історії
Всесвітня історія
Серія "100 великих..."

НОВА ІСТОРІЯ (КІНЕЦЬ XVIII—ПОЧАТОК XX СТ.)
Пробудження Азії. Революції в Ірані, Туреччині та Китаї

Китай наприкінці XIX — на початку XX ст. Синьхайська революція.

Китай, з його багатомільйонним населенням і кількатисячолітньою історією, особливо болісно сприйняв посилення у країні європейського панування, адже китайці традиційно вважали свою державу центром Всесвіту, Піднебесною імперією, оточеною васалами і варварами. Тим сильнішим був шок, пережитий китайцями після багатьох воєнних поразок не тільки від європейців («опіумні війни»), а й від Японії (японсько-китайська війна 1894-1895 pp.). Китайська держава почала швидко розвалюватись — її було переділено на сфери впливу між великими країнами. Імператорська влада і конфуціанська мораль виявилися дискредитованими.

У 90-х pp. XIX ст. сформувалася ідея необхідності значних внутрішніх трансформацій китайського суспільства, без яких було неможливим збереження цілісності й незалежності Китаю. Виразниками цих ідей стали Кан Ювей, який намагався переконати імператора Гуансюя провести ліберальні реформи, і Сунь Ятсен, який запропонував програму революційних перетворень після повалення монархії.

Китайський мислитель Кан Ювей, спираючись на традиційне конфуціанське вчення, планував запровадити конституційну монархію, здійснити реформи в державному управлінні, економіці, освіті тощо. Згодом Кан Ювей та деякі його прибічники були призначені радниками імператора. У період від 11 червня по 20 вересня 1898 р. (сто днів реформ) Гуансюй видав понад 60 указів, які передбачали оновлення Китаю і перетворення його на могутню та незалежну державу. Але в результаті державного перевороту 21 вересня Гуансюй був позбавлений трону на користь Ци Сі. Деяких реформаторів стратили; Кан Ювею пощастило втекти.

Тим часом у країні наростав стихійний протест проти проникнення іноземців. Кульмінацією стало повстання під керівництвом членів товариства Іхетуань (боксерське повстання 1899-1900 pp.), жорстоко придушене військами восьми держав — Англії, США, Росії, Японії, Франції, Італії, Німеччини та Австро-Угорщини.

Боротьбу за модернізацію очолив Сунь Ятсен, який сформулював «три народні принципи», які, власне, й визначали мету перетворень у Китаї:

• націоналізм, себто повалення Маньчжурської династії та відновлення власне китайського правління;

• народовладдя, тобто ліквідація монархії та встановлення республіки;

• народний добробут — проведення поступової націоналізації земельної власності та запровадження прогресивного податку на землю.

Влітку 1905 р. в Токіо (Японія) під керівництвом Сунь Ятсена відбулось об'єднання різних китайських революційних гуртків демократичного й націоналістичного спрямування. У 1907 р. «Об'єднаний союз» здійснив кілька спроб підняти повстання проти Маньчжурської династії, але невдало.

Зрештою, під загрозою революції імператриця Ци Сі погодилася на проведення окремих реформ, започаткованих іще імператором Гуансюєм. Було проголошено скасування рабства; ліквідацію станових відмінностей і привілеїв дворян; створення армії за європейським зразком; відміну тортур; створення дорадчих органів у провінціях; європеїзацію освіти; проведення грошової та фінансової реформ; заборону куріння опіуму та варварських звичаїв; створення політичних партій; реформу системи освіти.

Усі ці реформи свідчили, що Китай розпочав модернізацію, але опір традиційного суспільства був занадто сильним. До того ж із загадковою смертю імператриці Ци Сі реформи припинилися.

Провал реформ свідчив про те, що змінити китайське суспільство можна лише революційним способом.

У країні наростала національно-визвольна боротьба. Дедалі частіше спалахували селянські повстання. Маньчжурська влада та імператорський двір марно намагалися придушити народні виступи.

Революція почалася в Ухані (загальна назва трьох міст — Учан, Ханькоу, Ханьян). Випадковий вибух гранати в Ханькоу виявив нелегальну квартиру революціонерів, де було знайдено зброю та список членів революційних організацій. Почалися арешти. Змовники вирішили не гаяти часу. 10 жовтня 1911 р. вУчані повстали солдати. Військовий гарнізон Учана приєднався до повсталих. За ними пішли студенти та робітники.

Слідом за Уханем повстання спалахнули і в інших містах, а їх учасники оголошували про свою незалежність від Пекіна і цінського двору.

Маньчжурська влада у пошуках порятунку звернулася до Юань Шикая — генерала, якого за реформаторські погляди було відправлено на заслання, — з проханням перебрати на себе командування всіма збройними силами. Той погодився і незабаром став головою імператорської ради та прем'єр-міністром, повновладним диктатором Північного Китаю. Крім того, було надруковано проект конституції, що його визнала монархія.

Дізнавшись про початок революції, Сунь Ятсен повернувся з еміграції та 24 грудня прибув до Шанхая. Це ще більше надихнуло революціонерів. 29 грудня конференція делегатів революційних провінцій, котрі зібралися в Нанкіні, проголосила утворення Китайської республіки. Сунь Ятсен одностайно був обраний її тимчасовим президентом, а 1 січня 1912 р. склав присягу.

Та правляча верхівка не залишала надії зберегти владу. Вона зробила ставку на Юань Шикая, якого підтримали великі держави. 12 лютого 1912 р. Юань Шикай змусив матір шестирічного імператора Пу І від його імені підписати акт про зречення від престолу. За таких умов Сунь Ятсен з його програмою «народного добробуту» став непотрібним правлячій верхівці. Він зрозумів це і через день після зречення імператора відмовився від президентства на користь Юань Шикая, якого Нанкінські національні збори обрали президентом.

Китай пережив бурхливий рік, який за місячним календарем називався синьхаєм. Синьхайська революція в Китаї закінчилася. У березні 1912 р. в Нанкіні було прийнято Конституцію Китайської Республіки та вирішено перенести столицю до Пекіна.

Після проголошення республіки боротьба за владу тривала. Юань Шикай для зміцнення свого становища почав наступ на газети й демократичні завоювання.

Чимраз відвертішим ставало його прагнення реставрувати монархію. Одночасно гуртувалась і демократична опозиція.

У серпні 1912 р. «Об'єднаний союз», створений Сунь Ятсеном, та кілька інших організацій сформували Гоміндан (національну партію). У новообраному парламенті, який розпочав свою роботу в квітні 1913 р. на основі нової конституції, Гоміндан здобув значне представництво, а його депутати були в опозиції до Юань Шикая.

Напруженість посилилася після того, як стало відомо про участь Юань Шикая у підготовці вбивства гомінданівського кандидата на посаду прем'єр-міністра.

У країні поновилися повстання. Сім південних провінцій, де Гоміндан мав сильні позиції, заявили про відокремлення від Пекіна. Почалася громадянська війна між Півднем і Північчю. У листопаді 1913р. Юань Шикай оголосив Гоміндан поза законом, а його членів позбавив парламентських мандатів. Війська Півдня було розбито, Гоміндан пішов у підпілля, а Сунь Ятсен знову відправився в еміграцію.

Розігнавши парламент і ставши повновладним диктатором, Юань Шикай створив умови для реставрації монархії. Конституцію було переглянуто, з неї вилучили статті про демократичні свободи. А втім, незадовго до смерті у червні 1916 р. диктатор відмовився від свого наміру: республіку було збережено.

Хоча революція і не розв'язала основних проблем Китаю, зате усунула одну з головних перешкод на шляху до модернізації — Маньчжурську монархію.

Назад Зміст Вперед