UkrHistory.com.ua
 
Головна сторінка
Історія України
Історичні постаті
Реферати з історії
Статті з історії
ЗНО з історії
Всесвітня історія
Серія "100 великих..."

НОВА ІСТОРІЯ (КІНЕЦЬ XVIII—ПОЧАТОК XX СТ.)
Російська імперія наприкінці XIX — на початку XX ст.

Політична реакція в Росії

З червня 1907 р. російський цар Микола II видав виборчий закон, який зводив нанівець політичні завоювання революції. Згідно з цим законом поміщики мали становити майже половину виборців, тоді як селяни — близько чверті. Найбільше обмежувалися виборчі права робітників. Лише в деяких промислово розвинених губерніях було створено робітничі курії, які отримали право мати в думі по одному депутату.

Після виборів до ІІІ-ї Державної думи більшість депутатських місць посіли поміщики і промисловці. Вибори не забезпечили абсолютної більшості жодній політичній партії. Це дало змогу царському урядові маневрувати між суперечливими інтересами поміщиків і торговельно-промислових кіл, октябристами й кадетами: це була типова бонапартистська політика влади, змушеної балансувати між різними політичними силами. Жодна українська партія не потрапила до складу цієї та наступної дум, а отже, українське питання в них ігнорувалося. Політичний режим в Росії періоду 1907-1917 pp. отримав назву Третьочервневої монархії.

Водночас для придушення революційних виступів царизм широко застосовував репресивний апарат. За звинуваченнями в політичних злочинах 1907-1909 pp. було засуджено понад 25 тис. осіб, з них до страти — 5 тис. Заохочувалася провокаційна активність чорносотенних організацій — «Союзу російського народу» та «Союзу Михаїла Архангела». У боротьбі проти страйкарів підприємці застосовували «чорні списки». Ліквідовувалися профспілкові організації. Організаторів селянських виступів без суду і слідства забивали батогами чи відправляли на заслання до віддалених губерній. Було ліквідовано автономію вищих навчальних закладів. Багатьох студентів за революційну діяльність вигнали або віддали в солдати.

У період реакції різко скоротилася кількість членів політичних партій. Так, зокрема, лави РСДРД до початку 1908 р. порідшали вдесятеро. Але найбільшого удару зазнали національні рухи. В окремих верствах російського суспільства антиукраїнська політика уряду знаходила активну підтримку. Діячів українського руху розглядали як прибічників «зрадницького сепаратизму», «мазепинців».

Назад Зміст Вперед