UkrHistory.com.ua
 
Головна сторінка
Історія України
Історичні постаті
Реферати з історії
Статті з історії
ЗНО з історії
Всесвітня історія
Серія "100 великих..."

НОВА ІСТОРІЯ (КІНЕЦЬ XVIII—ПОЧАТОК XX СТ.)
Російська імперія наприкінці XIX — на початку XX ст.

Зовнішня політика Росії

Наприкінці XIX — на початку XX ст. Російська імперія продовжувала свою експансію. Як і інші великі держави, вона переймалася розширенням своїх колоніальних володінь. Основним об'єктом став Далекий Схід.

У 1891 р. почалося будівництво стратегічної Транссибірської залізниці. Це дало змогу країні активніше проникати в Туву, Зовнішню Монголію, Маньчжурію. Скориставшись із поразки Китаю в японсько-китайській війні 1894— 1895 pp., Росія домоглася права на будівництво Китайсько-Східної залізниці від Чити до Владивостока через Маньчжурію і права оренди упродовж 25 років Ляодунського півострова з Порт-Артуром. У 1899-1901 pp. Росія разом з іншими великими державами брала активну участь у придушенні боксерського повстання в Китаї (Іхетуанське повстання 1899-1900 pp.). Проникнення в Китай викликало опір з боку Японії та Англії, що призвело до російсько-японської війни (1904-1905 pp.), в якій Росія зазнала поразки. Одначе вона домоглася відторгнення Зовнішньої Монголії від Китаю та фактично перетворила її на свою колонію.

Іншим важливим напрямом експансії залишалися Середня Азія та Закавказзя (Іран і Туреччина).

Наприкінці XIX — на початку XX ст. Росія встановила контроль над Північним Іраном, попередньо поділивши його на сфери впливу з Англією. А ще Англія та Росія домовилися про розподіл сфер впливу в Середній Азії.

Відновивши статус великої держави, Росія не могла залишатись осторонь світового конфлікту між великими державами. Прихильності Росії домагалися держави Троїстого союзу — Німеччина, Австро-Угорщина, Італія, які прагнули, щоби вона, принаймні, зберігала нейтралітет, у той час як Франція вбачала в Росії єдину силу, яка могла стримати Німеччину. Зрештою, Росія підписала союз із Францією (1891-1893 pp.) та Англією (1907 р.). Вибір на користь Франції та Англії був спричинений небажанням надмірного посилення Німеччини, прагненням здійснити територіальні загарбання, якого не могла забезпечити Німеччина, залежністю від французьких та англійських позичок і капіталів.

Назад Зміст Вперед