UkrHistory.com.ua
 
Головна сторінка
Історія України
Історичні постаті
Реферати з історії
Статті з історії
ЗНО з історії
Всесвітня історія
Серія "100 великих..."

НОВА ІСТОРІЯ (КІНЕЦЬ XVIII—ПОЧАТОК XX СТ.)
Третя республіка у Франції

Соціалісти і радикали

Протягом усього XIX ст. у Франції діяли різні організації та партії соціалістів. Вони були тісно пов'язані з робітничим рухом і мали чисельну фракцію у парламенті. Слово «соціалізм» набуло популярності серед французьких робітників, тому окремі політичні діячі називали себе соціалістами.

Поряд з революційними та соціалістичними у Франції існували стійкі монархічні і клерикальні традиції. Після марних спроб повалити республіку монархісти втратили свій вплив у суспільстві. Створена ними 1905 р. малочисельна політична організація «Аксьйон франсез» («Французький рух») діяла під гаслом: «Геть республіку, хай живе Франція, хай живе король!»

На початку XX ст. у французькому парламенті було близько десятка партій та груп, причому жодна з них не мала більшості і не могла самостійно сформувати уряд. Отримати більшість голосів міг тільки блок різних партій, представники яких, зазвичай, утворювали коаліційні уряди. Блоки ці були нетривкими, такими ж були й уряди, які на них спиралися. З 1900 р. по 1914 р. у Франції змінилося 13 урядів. У середньому кожен з них був при владі один рік, а деякі — по 2-3 місяці.

Найбільш впливовими силами у парламенті були радикальна і соціалістична партії.

Від початку XX ст. політична боротьба розгорнулася між правими (поміркованими) та лівими (радикальними) республіканцями. До останніх приставали соціалісти.

Партію радикалів, засновану 1881 p., очолив Жорж Клемансо (1841-1929), лікар за фахом.

Завдяки гострому розумові, бурхливому темпераменту та ораторському таланту Клемансо став видатним політиком Франції. Партія радикалів користувалася великою популярністю серед дрібних власників і селянства. В основу її програми було закладено принципи захисту республіки, приватної власності, боротьби проти засилля клерикалів, вимогу націоналізації монополій та введення прогресивного прибуткового податку.

Після поразки у франко-прусській війні значного поширення у Франції набули націоналістичні та шовіністичні ідеї, а надто — ідея реваншу за програну війну. Реваншисти називали Німеччину «спадковим ворогом» Франції та закликали готуватися до нової війни проти неї, щоб помотатися за поразку, повернути Ельзас і Лотарингію. Реваншистські гасла підтримували і праві, і ліві партії. Одним з головних проповідників реваншу був лідер радикалів Клемансо.

На парламентських виборах 1902 р. перемогу здобув лівий блок. Главою уряду став один із провідних діячів радикальної партії Еміль Канб. Відтоді й до початку Першої світової війни радикали відігравали головну роль у всіх французьких урядах. Вони сконцентрували увагу на наданні державі світського характеру: з цією метою в 1902-1905 pp. через парламент було проведено низку законів, за якими церкву відокремили від держави і школу від церкви. Зберігалися свобода совісті та рівність усіх культів. Навчання релігії в державних школах заборонялося, але діти вірян могли відвідувати релігійні заняття поза школою. Поряд із державними існували приватні школи, в яких викладалася релігія. Франція першою з великих держав стала світською республікою.

Проведення інших, обіцяних радикалами, реформ довго відкладалося. Клемансо, який 1906 р. став прем'єр-міністром, не раз посилав війська проти страйкарів, хоча в минулому симпатизував робітникам. «Зараз я по інший бік барикади», —казав він. Лише 1910 р., після відставки Клемансо, у Франції було прийнято закон про робітничі та селянські пенсії. Він передбачав пенсійне забезпечення людям, яким виповнилося 65 років, — на 5 років раніше, ніж в Англії та Німеччині.

Назад Зміст Вперед