UkrHistory.com.ua
 
Головна сторінка
Історія України
Історичні постаті
Реферати з історії
Статті з історії
ЗНО з історії
Всесвітня історія
Серія "100 великих..."

НОВА ІСТОРІЯ (КІНЕЦЬ XVIII—ПОЧАТОК XX СТ.)
Третя республіка у Франції

Третя республіка

Третю республіку було проголошено 1870 p., але тільки 1875 р. оформлено конституційно. Законодавча влада в країні належала двопалатному парламенту. Палата депутатів обиралася прямим загальним голосуванням. Жінки та військовослужбовці участі у виборах не брали. Сенат обирався представниками органів місцевого самоврядування. Головою виконавчої влади вважався президент. Фактичним главою уряду, як органу виконавчої влади, був прем'єр-міністр.

У перші роки існування республіки в парламенті переважали монархісти. На виборах 1876 р. республіканці завоювали більшість у палаті депутатів і поступово усунули монархістів від влади. У 1879 р. під тиском республіканців пішов у відставку президент Франції маршал Мак-Магон, відомий своїми симпатіями до монархістів. На його місце було обрано республіканця Жуля Ґреві.

Уряд республіканців провів низку важливих реформ. У 1880 р. було оголошено амністію учасникам Паризької комуни, 1881 р. прийнято закон про свободу друку та проведення зборів, а також закон про освіту для всіх дітей віком від 6 до 13 років. Закон 1884 р. дозволив вільну діяльність профспілок та організацію страйків, обмежив використання дитячої праці.

Керівники Третьої республіки вважали себе продовжувачами справи французької революції 1789 р. Від неї Третя республіка успадкувала державний триколірний прапор, національний гімн «Марсельєзу», національне свято 14 липня —день взяття Бастилії.

Важливою ознакою політичної системи Третьої республіки була багатопартійність.

Наприкінці XIX ст. у політичному житті Франції головною проблемою стала боротьба між республіканцями та монархістами. Останні протягом 70-90-х pp. прагнули дискредитувати республіканську форму правління, відновити монархію. У цей період Францію стрясали політичні кризи, найвідомішими з яких були справа Буланже, Панамський скандал і справа Дрейфуса.

Назад Зміст Вперед