UkrHistory.com.ua
 
Головна сторінка
Історія України
Історичні постаті
Реферати з історії
Статті з історії
ЗНО з історії
Всесвітня історія
Серія "100 великих..."

НОВА ІСТОРІЯ (КІНЕЦЬ XVIII—ПОЧАТОК XX СТ.)
Німеччина у 1871-1914 pp.

Утворення Німецької імперії. Конституція 1871 р.

Після франко-прусської війни всі німецькі землі об'єдналися в єдину Німецьку імперію, яка складалася з 22 монархій і трьох вільних міст. Згідно з імперською конституцією 1871 р. главою держави вважався імператор. Ним міг бути лише король Пруссії. Імператор мав широкі права у сфері зовнішніх зв'язків, очолював збройні сили, міг оголошувати війну, призначати канцлера (главу уряду), вищих чиновників та офіцерів, скликати й розпускати парламент, що складався з двох палат. Верхня палата — бундесрат — призначалася з представників усіх монархій і вільних міст. Головою бундесрату був імперський канцлер. Нижня палата (бундестаг) обиралася загальним голосуванням. Одначе жінок і військовослужбовців виборчого права було позбавлено. Парламент (рейхстаг) був обмежений у правах, оскільки закони, що їх він приймав, належало затверджувати імператорові.

З моменту створення Німецької імперії більшість у парламенті належала представникам консервативної партії, яка виражала інтереси юнкерів, великих промисловців і фінансистів. Опонентом консерваторів була ліберальна партія, яка захищала інтереси промисловців. Обидві партії підтримували уряд. У 1881 р. утворилася католицька партія. Вона виступила на захист католицького населення Німеччини і через це опинилася в опозиції до уряду. В опозиції знаходилась і соціал-демократична партія, яка мала значне представництво в парламенті і виражала інтереси робітничого класу та дрібних власників. Варто зауважити, що значну роль у політичному житті Німеччини відігравали військові, які оточували імператора і впливали на зовнішньополітичний курс імперії та розвиток військової промисловості.

Назад Зміст Вперед