UkrHistory.com.ua
 
Головна сторінка
Історія України
Історичні постаті
Реферати з історії
Статті з історії
ЗНО з історії
Всесвітня історія
Серія "100 великих..."

НОВА ІСТОРІЯ (КІНЕЦЬ XVIII—ПОЧАТОК XX СТ.)
Франко-прусська війна. Виникнення Третьої республіки. Паризька комуна

Паризька комуна та її поразка

Паризька комуна 1871 р. — повстання населення, доведеного до відчаю голодом і злиднями у результаті франко-прусської війни. У марксистській літературі Паризька комуна розглядалася як перша у всесвітній історії соціалістична революція, прообраз «диктатури пролетаріату».

Вона завершила цикл демократичних за духом повстань, які періодично вибухали у Франції протягом XIX ст.

Від попередніх революційних виступів Паризька комуна відрізнялася тим, що значною мірою була зумовлена протиріччями індустріального суспільства. їй передували роки безпрецедентного в історії Франції економічного піднесення, яке, проте, мало і зворотний бік.

Накопичена у знедолених ненависть до експлуататорів рано чи пізно дала б про себе знати. Але якби не франко-прусська війна, вона навряд чи переросла б у криваву громадянську війну.

Поштовхом до повстання парижан стало невдоволення політикою уряду Тьєра.

Укладення миру з Німеччиною викликало обурення парижан, які, до того ж, підозрювали Тьєра у прагненні відновити монархію.

У той час значна кількість демократів вбачала захист від реакції та реставрації монархії у децентралізації влади. Парижани вимагали відновлення самоврядування в столиці. У ролі захисників інтересів парижан виступила Національна гвардія — найбільш організована сила столиці. 24 лютого 1871 р. було створено Республіканську федерацію Національної гвардії на чолі з Центральним комітетом. Національна гвардія стала фактично центром опозиції урядові.

Хоч якими серйозними були розбіжності між Національною гвардією та урядом, а все ж ніхто в Парижі і не думав, і не говорив про збройне повстання. Збройний виступ Національної гвардії спровокував сам уряд.

Після зняття блокади Парижа було припинено виплату винагород солдатам Національної гвардії. У місті, економіка якого ще не відродилася, тисячі людей залишилися без засобів до існування. Коли Національні збори анулювали відстрочення з виплати заборгованості, за лічені дні до виплати було пред'явлено 150 тис. боргових зобов'язань. Парижан обурило і те, що уряд і Національні збори обрали місцем свого перебування Версаль.

18 березня 1871 р. за наказом уряду війська здійснили спробу захопити артилерію Народної гвардії, але народ зірвав ці намагання. Гвардійці взяли в полон і розстріляли двох генералів. Уряд Тьєра втік.

Єдиною авторитетною силою в Парижі залишився ЦК Національної гвардії, який перебрав владу у столиці та призначив на 26 березня вибори до Паризької комуни (так за традицією у Франції називався орган самоврядування Парижа). Спроби примирити уряд і ЦК Національної гвардії успіху не мали. Уряд дав зрозуміти, що вважає паризьких опозиціонерів злочинцями, з якими мають розмовляти гармати.

У виборах, що відбулися 26 березня, взяли участь 229 тис. осіб із 485 тис, внесених до списку. До комуни обрали 86 осіб, з яких 20 відразу подали у відставку. 16 квітня було проведено довибори. Серед членів комуни опинилися відомі люди —учасники революції 1848 p., діячі культури. Але більшість депутатів були невідомі громадськості.

Комуна заявила про свої наміри здійснити глибокі перетворення, що за них боролося не одне покоління французьких революціонерів: регулярну армію заступав озброєний народ; проводилася демократизація державного апарату, що передбачала виборність і змінність чиновників; ліквідовувався поділ влади на законодавчу, виконавчу і судову гілки.

Вводилася також нова організація праці. На підприємствах встановлювався робітничий контроль. Частина підприємств передавалася робітничим кооперативам.

Запроваджувалося обов'язкове безплатне світське навчання.

Чи могли здійснити все це паризькі комунари? На дещо вони таки спромоглися.

Нагальними були реформи, спрямовані на задоволення потреб населення, зокрема: ліквідацію заборгованості з квартирної платні; безкоштовне повернення речей вартістю до 20 франків, закладених у ломбард; введення відстрочення на 3 роки за комерційними кредитами; скасування нічної праці в пекарнях.

Головною турботою комуни лишалася війна з Версалем. Не маючи підтримки провінцій, комунари розраховували лише на власні сили.

Перші сутички між захисниками комуни та її ворогами почалися вже в квітні.

У травні настав злам. Уряд Тьєра, отримавши допомогу від німецького командування зброєю та солдатами (полонених під час війни французьких солдатів було достроково звільнено), перейшов у наступ, і 21 травня 1871 р. війська версальців вдерлися до Парижа. Бої тривали до 28 травня. Останній форт, що його захищали комунари, капітулював 30 травня. 72-денна влада Паризької комуни закінчилася.

Воюючі сторони ніби змагались у жорстокості. Версальці безжально розстрілювали захисників столиці, а комунари — заручників, якими були переважно люди з багатих прошарків суспільства. Під час вуличних боїв комунари навмисне підпалили будівлі, що мали велике історичне та архітектурне значення — міську ратушу, Палац правосуддя, Тюїльрійський палац, Міністерство фінансів, будинок Тьєра. Версальці люто мстилися своїм ворогам, заливши місто їхньою кров'ю.

Дорого обійшлася Франції впертість політиків, які не бажали йти на компроміс, і народних вождів, які вважали, що саме вони покликані здійснити свою високу історичну місію. Але пам'ять людська на диво вибіркова: для одних комуна залишилась трагічною сторінкою історії Франції, для інших — святом перемоги демократії та справедливості.

Назад Зміст Вперед