UkrHistory.com.ua
 
Головна сторінка
Історія України
Історичні постаті
Реферати з історії
Статті з історії
ЗНО з історії
Всесвітня історія
Серія "100 великих..."

НОВА ІСТОРІЯ (КІНЕЦЬ XVIII—ПОЧАТОК XX СТ.)
Франко-прусська війна. Виникнення Третьої республіки. Паризька комуна

Перебіг воєнних дій

На початку серпня три пруські армії вторгайся в межі Франції. 20 серпня 80-тисячну французьку армію було оточено в районі фортеці Мец, а 1 вересня така ж доля спіткала 100-тисячне військо в районі м. Седан, де знаходився і сам імператор Франції Наполеон III. 2 вересня після нетривалих переговорів Наполеон III підписав акт про капітуляцію.

Звістка про полонення імператора сколихнула Париж. 4 вересня 1870 р. населення вийшло на вулиці міста, Францію було проголошено республікою (Третя республіка у Франції). Влада перейшла до Тимчасового уряду національної оборони, що його сформував блок опозиційних політичних сил — від монархістів до радикально налаштованих республіканців.

Прагнучи припинити війну, новий уряд запропонував Пруссії перемир'я і сподівався домовитися про почесний мир. У відповідь Пруссія висунула відверто загарбницькі вимоги.

Республіканці, які доступилися до влади у Франції, вважали прийняття таких умов національним приниженням. Вони боялися, що на республіку впаде тінь підозри у зраді державних інтересів, адже ще під час революції кінця XVIII ст. вона завоювала репутацію патріотичного режиму, на відміну, наприклад, від монархії Бурбонів (1814-1830 pp.), що її накинули французам іноземні інтервенти.

Отже, становище, в якому опинилася Франція, не залишало надій на швидке завершення війни. 16 вересня 1870 р. прусські війська з'явилися на підступах до Парижа. Місто було повністю блоковано. 27 жовтня французька армія, оточена в Меці, капітулювала.

Лише завдяки надзвичайним заходам наприкінці 1870 р. на південь від Парижа пощастило розгорнути Луарську армію. Одначе цього було замало, аби врятувати країну. Залишалося закликати до загальнонародної війни за визволення країни народ Франції. Але побоювання того, що національно-визвольна війна може перерости в громадянську, як це сталося в 1792-1793 pp., стримувало уряд від такого кроку. Дійшовши висновку, що немає іншого виходу, як укласти мир на умовах, запропонованих Пруссією, він почав очікувати сприятливого моменту і лише імітував національну оборону, за що отримав назву «уряду національної зради».

Затягування війни поставило Париж у нелегке становище. Його гарнізон налічував майже 500 тис. озброєних людей. Це були головно солдати Національної гвардії, чоловіки непризовного віку. Кепсько навчені та не дуже дисципліновані, вони навряд чи змогли б протистояти регулярним військам у чистому полі, але, захищаючи власне місто, були налаштовані битися хоч би з ким, тому прусська армія не наважувалася відразу йти на штурм, а вдалася до тривалої облоги. 325-тисячне вороже військо оточило місто і наприкінці грудня 1870 р. почало обстрілювати його з важкої артилерії.

Громадян найбільше непокоїли не руйнівні обстріли і втрати, а загроза голоду і холоду взимку. У січні 1871 р. на одного мешканця видавалося 300 грамів хліба на день. На дрова було порізано всі дерева паризьких бульварів. Щоправда, на «чорному ринку» можна було купити все, але ціни були доступні мізерній кількості громадян. Відсутність підвозу сировини і вивозу готової продукції паралізували промисловість, а разом з нею і всю ділову активність мільйонного міста. Промисловці й торговці залишилися без прибутку, а робітники та службовці — без заробітної платні. Тисячі сімей існували завдяки винагороді, яку одержували за службу в Національній гвардії, — 1,5 франка на день. Мешканці міста не могли оплачувати квартир, промисловці й торговці повернути взяті кредити.

Щоб відвернути загрозу масових банкрутств, уряд заборонив вимагати виплат за борговими зобов'язаннями і за квартири до завершення війни.

Однак це не могло зупинити зростання соціального напруження в місті, де на тлі напівголодного існування більшості його мешканців особливо впадала в око ситість мешканців багатих кварталів.

Відповідальність за поразку у війні, зловживання, голод парижани небезпідставно покладали на уряд. Невдоволення ним іноді виливалось у стихійні повстання. Так було, зокрема, 31 жовтня 1870 p., коли стало відомо, що уряд хоче розпочати переговори з Пруссією. Національні гвардійці заарештували і утримували, як заручників, міністрів. Цим було зірвано перемир'я, підготовлене Адольфом Тьєром, главою уряду.

За таких умов головне своє завдання уряд вбачав не в обороні столиці, а в угамуванні парижан.

Назад Зміст Вперед