UkrHistory.com.ua
 
Головна сторінка
Історія України
Історичні постаті
Реферати з історії
Статті з історії
ЗНО з історії
Всесвітня історія
Серія "100 великих..."

СЕРЕДНІ ВІКИ
Польське королівство і Велике князівство Литовське

Утворення і розвиток Великого князівства Литовського

Перша згадка про Литву датується 1009 р. На той час вона не становила єдиної держави. Це були окремі язичницькі племена.

У XIII ст. перший об'єднувач литовських племен Міндовг (помер 1263 р.) створив єдину державу, до складу якої увійшли як литовські, так і слов'янські племена. Прискорила утворення Литовського князівства агресія хрестоносців у Прибалтиці. Формування держави відбулося дуже швидко: слов'янські землі завдяки вищому рівневі господарського, політичного і культурного розвитку стали для литовських князів опорою для об'єднання їхніх земель.

У першій половині XIV ст. за князів Вітеня (1293-1316 рр.) і Ґедиміна (1316-1341 pp.) Велике князівство Литовське оволоділо білоруськими землями і частиною українських. Ґедимін став засновником литовської династії. Він встановив династичні зв'язки з Польщею і Тверським князівством. На час його правління припали перші відомості про Вільно (Вільнюс), яке згодом стало столицею Великого князівства Литовського. Ґедимін прагнув заволодіти Києвом, що мало б «узаконити» претензії литовських князів на землі Русі, але утвердитися на Київщині він не зміг. Проте монгольське панування спонукало руських князів до об'єднання з Литвою.

Завдяки значним територіальним здобуткам Литва перетворилася на велику державу, причому значну частину земель було прилучено без застосування зброї. Приєднуючи нові терени, литовські князі залишали по суті недоторканими соціально-політичний лад білоруських та українських земель, кажучи: «Ми нового не вводимо і старого не рушимо».

Великий князь литовський Ольгерд (1345-1377 pp.) продовжив політику свого батька. Доручивши братові Кейстутові захищати Литву від нападів німецьких рицарів, Ольгерд розширював свої володіння за рахунок Русі. Він продовжував боротьбу за галицько-волинську спадщину, на сході вступив у боротьбу проти Москви, а на південному сході — проти татар.

Наприкінці 1361 — на початку 1362 р. його війська заволоділи Київщиною. У Києві Ольгерд посадив сина Володимира Ольгердовича. У 1362 р. він заволодів Чернігово-Сіверщиною і частиною Переяславщини. Важливою була його перемога 1362 р. над татарами на Синіх Водах. Це дало змогу Ольгердові встановити свій контроль над Поділлям.

Отож, у результаті походів Ольгерда до Великого князівства Литовського було приєднано більшість українських земель — Київщину з Переяславщиною, Волинь, Поділля, Чернігово-Сіверщину. Населення цих земель визволилося з-під монголо-татарського гніту.

Прагнення литовських князів об'єднати під своєю владою всі землі Русі наразилися на рішучий опір Москви, яка претендувала на роль «збирача руських земель». Литовсько-московська війна 1368-1372 pp. стала початком тривалої боротьби між Литвою (а згодом Річчю Посполитою) та Москвою за панування у Східній Європі.

Назад Зміст Вперед