UkrHistory.com.ua
 
Головна сторінка
Історія України
Історичні постаті
Реферати з історії
Статті з історії
ЗНО з історії
Всесвітня історія
Серія "100 великих..."

Індія у 20-30-ті роки

Наслідки Першої світової війни. Перша світова війна призвела до соціально-економічних зрушень, які викликали нове загострення протиріч між індійським народом та англійськими колонізаторами. Під час війни колоніальна влада обіцяла надати Індії самоврядування. Проте сподівання індійців не виправдалися. Це дало новий поштовх до антиколоніальної боротьби. На чолі цієї боротьби стали індійська інтелігенція і національна буржуазія.
Всі невдоволені існуючим ладом стали в опозицію до англійських властей. Проте єдності в опозиційному русі не було.
Англійська колоніальна адміністрація у своїй боротьбі з визвольним рухом знаходила підтримку серед частини індійського суспільства - князів, великих землевласників, активно розпалювала релігійні і кастові суперечності.
Національно-визвольний рух. Кампанії громадянської непокори. Революційний рух в Європі мав величезний вплив на індійське суспільство. Безпосереднім поштовхом до піднесення національно-визвольного руху 1918-1921 pp. були реформи, які закріплювали колоніальне становище Індії. Колоніальна адміністрація °тримала надзвичайні повноваження у боротьбі з національно-визвольним рухом.
На чолі національно-визвольного руху продовжував залишавсь ІНК, визнаним лідером якого став М.Ганді. Ідеологією індійського національного руху став гандизм. Він поєднував у собі поетичні, морально-етичні і філософські концепції, які своїми ко-Рчшями входили в індійську культуру.
Гандизм, завдяки своїм соціальним ідеям про створення суспільства на засадах справедливості, знаходив відгук у широких прошарках індійського селянства і міських низів. Заслугою Ганді було те, що ідеї боротьби за незалежність і перетворення суспілЛ ства він виклав у доступних і прийнятних для більшої частини населення образах. Його в народі називали Махатмою, що ознаЛ чає "велика душа". Широкою підтримкою користувалися методи боротьби, які запропонував Ганді. Ці методи не передбачали на! силля (бойкот, мирні демонстрації, відмова від співробітництва та ін.). Важливим було те, що Ганді протест поєднував з терпимії стю до колонізаторів.
В умовах Індії з її багатонаціональним населенням і строкатим релігійним та соціальним складом ненасильні дії були єдиними мирними засобами залучення населення до спільної боротьби. Гандизм об'єднав індійське суспільство і зрештою примусив кої лонізаторів надати країні незалежність. Ганді та його вчення під! давалися критиці з боку радикально настроєних діячів за те, що він йшов на компроміс з колонізаторами і не реалізовував сповна всі революційні можливості.
З 1918 р. ІНК перетворився у масову загальноіндійську партію. Організовані ним акції мали широку підтримку в населення. Крім ІНК, розгорнула свою діяльність і Мусульманська ліга, яка іноді вдавалась до збройних акцій.
Репресії колоніальних властей посилювали національно-визвольну боротьбу. Післявоєнне піднесення національно-визвольної боротьби розпочалось з масових страйків у великих промислових центрах Бомбеї, Мадрасі, Канпурі, Ахмадабаді.
Англійська колоніальна адміністрація, щоб хоч якось вгамуі вати стихійний рух, вдалась, за пропозицією міністра в справах Індії Монтегю, до реформи управління країною. У 1919 р. Англійський парламент прийняв закон "Про управління Індією". Він підтверджував колоніальний статус Індії.
Реформа передбачала розширення індійського-представництва в раді при віце-королі Індії і губернаторах провінцій, а також збільшення числа виборців з 1% до 3%. Водночас був прийнятий закон Роулетта, який визначив покарання за антиурядові акцій Дії колоніальної адміністрації, а особливо закон Роулетта, дали могутній поштовх до розгортання масового руху громадянської непокори.
6 квітня 1919 р. Ганді закликав до згортання будь-якої ділової активності і закриття магазинів на знак протесту проти закону Роулетта.
Відповіддю колонізаторів стало насилля. 13 квітня 1919 р. ч Амрітсарі, провінція Пенджаб, англійцями було розстріляно мирну демонстрацію. Загинуло понад 1 тис. чол,, 2 тис. було поранено. Ця акція насилля могла спровокувати стихійний бунт, але завдяки Ганді його вдалось уникнути.
Восени 1919 р. на з'їзді ІНК було прийнято рішення про бойкот виборів за законом Монтегю. Бойкот досяг своєї мети.
Події 1919 р. привели Ганді до думки про необхідність чіткого плану подальшої боротьби. Ним була вироблена тактика ненасильницького опору британським колонізаторам. На першому етапі передбачалась кампанія бойкоту колоніальних установ і товарів. На другому - ухилення від уплати податків. Це вже означало відкритий конфлікт з колоніальною адміністрацією.
Кампанія ненасильницького опору розпочалась 1 серпня 1920 р. її очолив ІНК, який на той час нараховував 10 млн. членів, і Мусульманська ліга.
На початку 1922 р. сталися події, які примусили припинити кампанію. У одному селищі натовп селян заживо спалив загнаних у поліцейську дільницю кількох поліцейських. У мусульманських районах почалось повстання. Колонізатори кинули проти повсталих війська. Ганді засудив такі дії і оголосив про припинення акції.
Період стабілізації (1922-1929 pp.) Індія прожила без значних потрясінь, хоча саме в цей час один з лідерів ІНК Джавахарлал Неру висунув програмний лозунг "пурна сварадж" - повна незалежність.
Проблеми деколонізації та майбутнього країни. Світова економічна криза тяжко позначилась на економіці Індії. Впали ціни на головні експортні товари Індії. Розорення і зубожіння значної частини селян і підприємців спонукали до розгортання нової хвилі національно-визвольного руху. Новий період антиколоніальної боротьби відзначався більшою організованістю і чіткістю мети - незалежність і конституція.
Поштовхом до боротьби став приїзд комісії британських політичних діячів на чолі з Саймоном, які повинні були виробити нову конституцію для Індії. Громадськість Індії була обурена тим, Що від розробки конституції були усунуті індійські діячі. Усі індійські організації бойкотували роботу комісії Саймона.
За рішенням ІНК розпочалось проведення нової кампанії громадянської непокори. Вона проходила за тією ж схемою, що і в 20-ті роки. 26 січня 1930 р. було проголошено "Днем незалежності Індії". Сигналом до початку другого етапу мало стати демонстративне порушення існуючої в Індії монополії колоніальних властей на видобування і продаж солі.
У березні 1930 р. Ганді в супроводі своїх послідовників вирушив у тритижневий похід до узбережжя Аравійського моря, щоб випарити сіль з морської води. Цей похід мав величезний вплив
на індійську громадськість. У деяких містах почались стихійні повстання. Заворушення перекинулись і на армію. Колоніальна влада оголосила ІНК поза законом. 60 тис. учасників походу було кинуто до в'язниць. Але рух не припинявся і набув ще більшого розмаху. Це змусило колонізаторів піти на переговори з лідерами ІНК, які знаходились у в'язниці.
У 1931 р. між лідерами ІНК і британською адміністрацією була укладена угода, за якою колонізатори припиняли репресії і звільняли ув'язнених, соляна монополія ліквідовувалась, а ІНК припиняв кампанію громадянської непокори.
Ганді дав згоду на участь в конференції "круглого столу", яку було скликано в Лондоні для обговорення проблем Індії. Таким чином, боротьбу було перенесено за стіл переговорів. На конференції ІНК представив проект конституції Індії: "Про основні права та обов'язки громадян Індії". В ній були такі пункти:
- введення в Індії демократичних свобод;
- визнання кастової і релігійної рівності;
- адміністративно-територіальний переустрій країни з урахуванням релігійного фактору;
- встановлення мінімуму заробітної плати;
- обмеження орендної плати за землю;
- зменшення податків.
Проте конференція завершилась повним провалом.
Англійський уряд розумів, що у становищі Індії потрібно щось змінювати.
У 1935 р. британський парламент прийняв Акт про управління Індією. Виборче право отримали 12% населення. Були розширені права місцевих законодавчих органів. Колоніальне становище зберігалось.
У 1937 р. було проведено вибори, які засвідчили авторитет ІНК. Він здобув більшість у 8 з 11 провінцій і сформував місцеві уряди. Це був великий крок вперед у здобутті влади і в накопиченні демократичного, парламентського досвіду.
З початком Другої світової війни віце-король Індії оголосив країну воюючою стороною. Індія виступила на боці антигітлерівської коаліції.
Назад Зміст Вперед