UkrHistory.com.ua
 
Головна сторінка
Історія України
Історичні постаті
Реферати з історії
Статті з історії
ЗНО з історії
Всесвітня історія
Серія "100 великих..."

ВСТУП

XX — початок XXI ст. — час визначних історичних процесів, потужних соціальних, національних та демократичних революційних змін у всьому світі. Це наслідок спрямовуючої дії законів діалектики суспільного розвитку. Особливо бурхливо розвивалися національно-визвольні рухи, розпадалися колоніальні імперії, все нові й нові національні держави виходили і виходять на світову арену. Здійснюється об'єктивна закономірність суспільного розвитку народів — утвердження їх національної свободи і державності.
В останньому десятиріччі XX ст. успішно здійснив свою віковічну мрію про державність і багатостраждальний український народ, шлях якого до незалежності встелений мільйонами життів його кращих синів та дочок.
Численні національно-визвольні рухи і повстання, національні революції в Україні закінчувалися переважно поразками і величезними втратами відважних їх учасників та тріумфом сусідніх колоніальних держав — віковічних ворогів національної свободи українців.
Це характерна риса історії українського народу, і вона, ця історія, фальсифікувалася і замовчувалася колонізаторами. Олександр Довженко з болем писав, що Україна — єдина країна, де свою історію не вивчають у вищій школі, а народ позбавляють свого минулого.
Творче переосмислення сфальсифікованої в недалекому минулому історії України, правдиве її розкриття нерозривно пов'язані з відновленням української державності на межі 80-90-х років XX ст. В 90-х роках з'являється література, у якій об'єктивно висвітлювалося історичне буття українського народу, у навчальні програми всіх освітніх закладів держави вводиться нова дисципліна — історія України. Змінюється «статус» вітчизняної історії: вона стає однією із провідних соціо-гуманітарних дисциплін.
У підготовці нових поколінь української інтелігенції, відродженні історичної пам'яті народу, усвідомленні уроків історії, національному та гуманістичному вихованні молоді важливу роль покликані відігравати науково обґрунтовані високоякісні в методичному відношенні підручники.
Створення узагальнюючих наукових праць та навчальних посібників з історії України розпочалося з XVII ст. Цей процес розвивався, відображаючи зростання та поглиблення історичної науки. Розширювалася її джерельна база, змінювався підхід до історичних досліджень та вдосконалювалися методи, накопичувалися факти й наростала «маса» наукової продукції, збільшувалася кількість закладів історичної науки та вчених, які займалися цією діяльністю. Використовуючи досягнення філософської, соціологічної, історичної та інших наук, учені кінця XIX — початку XX ст. удосконалюють методи досліджень, висвітлюючи події не лише на тлі загальноукраїнському, а й світовому, і хоча цьому багато в чому зашкодила надзвичайна заполітизованість радянської історичної науки, відірваність українських вчених від творчості істориків діаспори, все ж навіть за радянських часів продовжувалось опрацьовування нових джерел та проблем як бази подальшого розвитку історичної науки.
На основі монографій, статей та інших напрацювань уже в кінці XIX — на початку XX ст. з'являлися нові підручники. Представники різних шкіл та напрямів історичної науки видали немало цінних монографій, підручників, навчальних посібників. їх авторами були М. Грушевський, Д. Дорошенко, Н. Полонська-Василенко, І. Крип'якевич. За часів розбудови сучасної Української держави видані твори колективу інституту історії України НАН України під керівництвом академіка В, Смолія, Київського університету під керівництвом Л. Мельника, Львівського університету під керівництвом Ю. Зайцева та ін. На увагу заслуговують видання окремих авторів: підручник І. Рибалки та В. Калениченка (видано три томи), посібники О. Бойка, В. Борисенка, В. Даниленка, С Нальчицького, В. Литвина, Ю. Терещенка, В. Світличної та ін.
Для навчальної літератури, яка з'явилася останнім часом, характерні новизна підходів, об'єктивність, намагання заповнити прогалини у висвітленні історичних процесів в Україні. І все ж значна її частина більше відповідає перехідному стану, в якому перебуває процес переосмислення історії України. Потрібні нові посібники, де б висвітлювалися різні підходи та оцінки, висувалися нові аргументи.
Поряд із зростанням кількості вузівських підручників та посібників з'являються, й шкільні, які мають багато позитивних рис і переваг перед попередніми. Однак деякі з них відзначаються певною ускладненістю матеріалу, «академічністю» формулювань, постановкою дискусійних питань й іноді нагадують вузівські.
А вони мають бути популярними, доступними — цього вимагають особливості дитячої психіки, рівень підготовки учнів. Лише яскравий, захоплюючий матеріал зворушить дитячу душу, викличе емоційне сприйняття, патріотичне бажання знати все про Україну і любити її.
Вузівські підручники мають відрізнятися від шкільних теоретичним рівнем та науковістю. Історичні процеси, події, явища слід розглядати на основі закономірностей історичного розвитку українського народу. Адже поширення загальноімперських поглядів на історичне минуле, що було характерним для недавніх часів, лише спотворювало історію нашого народу, надавало їй провінційного характеру. Тільки науковий метод викладання у вищій школі історії України, знання її закономірностей дають можливість усвідомити і об'єктивно оцінити такі складні питання минувшини, як походження українського етносу, його державних утворень, формування нації, роль в її житті геополітичного фактора, вплив колоніальної політики імперій на особливості економічного, соціального та культурного розвитку українців, їх менталітету, виникнення і розвиток національної ідеї, особливості державотворення та ін.
Слід відзначити, що глибоке усвідомлення студентами цих та інших питань вітчизняної історії зростає після ознайомлення їх з курсами деяких соціально-гуманітарних дисциплін (філософії, політології, права, економіки та ін.).
Вузівська програма не копіює шкільну, а, спираючись на її знання, сприяє здійсненню історичного, логічного, теоретичного аналізу явищ і фактів у проблемному та хронологічному вимірах, завершує в основному формування історичного мислення, історичної освіти.
Методологічні принципи висвітлення історичного процесу в запропонованому посібнику характеризуються відходом від стереотипів і ура-патріотичних міфів, регіональної обмеженості, намаганням чесно, об'єктивно та безкомпромісно прагнути до відображення істини. Ефективними принципами пізнання та розуміння історичної реальності є закони діалектики, врахування цивілізаційних взаємовпливів народів, відносин соціальних станів у суспільстві. Слід погодитися з думкою академіка В. Смолія про те, що в суспільстві не існує окремо взятого фактора, який би визначав розвиток історичного процесу, а існує багато економічних, політичних, ідеологічних, етнографічних та конфесійних чинників, які в комплексі зумовлюють еволюцію окремих народів і людства в цілому.
Мають рацію вчені (зокрема академік І. Ковальченко), які стверджують, що історичний процес необхідно розглядати як єдність об'єктивного і суб'єктивного, можливого і дійсного, закономірного і випадкового, соціального, етнічного, індивідуального і колективного.
Слід відзначити, що в недавньому минулому абсолютизувалася роль виробничих сил і відносин, характерних рис соціально-економічних формацій. В сучасних умовах їх дехто ігнорує. Однак применшення чи повне виключення їх з числа факторів, які визначають рівень і спрямованість історичного процесу, унеможливить його глибоке і правильне розуміння. Такою ж хибною буде недооцінка геополітичних умов розвитку українського етносу, впливів світових і етнічних цивілізацій тощо.
Велику роль в історії відіграють народні маси, які створюють все необхідне для життя суспільства та його захисту. Для XX ст. характерним є зростання рівня освіченості, зрілості, політичного досвіду мас. Саме політичний досвід народу України, його еліти, як і керівництва СРСР у другій половині 80-х — на початку 90-х років, сприяли тому, що розпад Союзу і виникнення незалежної Української держави мали мирний характер. Історія народу України розглядається як поступовий, послідовний, безперервний і наростаючий процес з певними зигзагами та відступами.
Поряд з цим важливим, а часто й вирішальним фактором на певних етапах історичного розвитку була діяльність талановитих керівників, які користувалися широкою підтримкою мас, зуміли їх об'єднати і очолити.
У запропонованому посібнику подається нарис загальноукраїнського історичного процесу, формування і розвитку всього українського народу і його державних об'єднань. Поряд із цим у ньому міститься матеріал з історії регіонів України, акцентується увага на важливих історичних подіях та особливостях їх розвитку. Певна увага приділяється національним меншинам та їх ролі в житті України.
Уявлення про типову господарську, культурну та державну діяльність кожної людини можна сформувати, вивчаючи ті розділи праці, в яких розкривається економічне та культурне життя народу на тому чи іншому етапі його розвитку. В посібнику розглядаються питання політичного, соціального, економічного і культурного розвитку українського народу. Оскільки в духовному житті українців релігія і християнська церква відігравали провідну роль, їм відводиться особливе місце.
Український народ на всіх етапах свого розвитку, а особливо в часи повної та навіть часткової державності, мав широкі міжнародні взаємозв'язки, здійснював значний цивілізаційний вплив на сусідні держави і народи, і сам його зазнавав. Тому в запропонованому посібнику висвітлюються різноманітні, культурні впливи, зв'язки, з найближчими сусідами України. Дається також характеристика української еліти на різних етапах, особливостей її еволюції, змін, виникнення й занепаду. Поряд із цим висвітлюється життя і діяльність селянства, інтелігенції, робітничого класу та взаємини між ними. Цим підкреслюється важливість соціального фактора в житті окремої людини і суспільства в цілому, зокрема, виникнення таких своєрідних явищ в українській історії, як козацтво, гайдамаччина, опришківство.
Розкриваючи і оцінюючи історичні явища та факти, автор відводить значне місце державотворенню, здійсненню української ідеї, консолідації й формуванню української нації, її соціально-економічному, політичному, духовному поступу. Виразними змінами в цих процесах, в геополітичному становищі України визначалася періодизація курсу, зокрема, поділ його на дві частини: І — від прадавніх часів до кінця XVIII ст. (саме в кінці XVIII ст. надовго переривається українська державність); II — від початку XIX ст. до наших днів, коли відбувався процес національного відродження, наслідком якого державність української нації. Теми курсу охоплювали відрізки часу, в які відбувалися значні перетворення в найважливіших сферах життя України.
Запропонований курс призначається для студентів вищих навчальних закладів. Головне його завдання — подати системний виклад історії України з точки зору нових підходів, які в основному поділяються сучасною історичною наукою. Посібник також може бути корисний для викладачів різних типів навчальних закладів для розробки лекційних курсів з урахуванням профілю та особливостей студентської аудиторії.
Зміст Вперед