UkrHistory.com.ua
 
Головна сторінка
Історія України
Історичні постаті
Реферати з історії
Статті з історії
ЗНО з історії
Всесвітня історія
Серія "100 великих..."

Реферат

Під владою двох імперій (кінець XVIII – початок ХХ ст.)

 


“Польща впала, та й нас задавила” Т.Г.Шевченко

Наприкінці XVIII ст. відбулося нове перекроєння політичної карти Європи відповідно до геополітичних інтересів великих держав. В результаті 3-х поділів Польщі Україна виявилася поділеною між Австрійською і Російською імперіями.

Вивчаючи тему потрібно звернути увагу на:

а) адміністративно-правове свавілля стосовно українських земель;

б) соціально-економічне становище українського населення та його виступи проти засилля кріпосників;

в) початки українського національного відродження. Кирило-Мефодіївське товариство;

г) революцію 1848-49 рр. Галичині й Буковині;

ґ) селянську реформу 1861 р. та її наслідки в Україні;

д) репресії проти українства в Росії;

е) революційні події 1905-1907 років.

є) розвиток січового руху та його значення;

ж) становище українців в роки І-ї світової війни.

Три поділи Польщі

Держави, які ділили: Австрія, Росія, Прусія.

Час поділу:

І-й 1772 р.
ІІ-й 1793 р.
ІІІ-й 1795 р.

До Австрії відійшли: Буковина, Галичина і Закарпаття;

До Росії – Правобережна Україна, Західна Волинь і етнічні українські землі в наш час входять до Польщі та Білорусі (Холмщина, Надсання, Берестейщина).

В обох імперіях на приєднаних українських землях запроваджувався новий адміністративно-територіальний поділ:

 

В Австрії був створений Коронний край – Королівство Галичини і Лодомерії (Володимирії) з центром у Львові. Проте в ньому штучно об’єднувалися західноукраїнські етнічні землі з частиною польських земель. Це стало причиною неприязні між польським і українським населенням, оскільки австрійські урядовці при вирішенні різноманітних питань перевагу надавали більш підготовленим полякам, хоч із 3,5 млн. населення українці складали 2,4 млн. До того ж адміністративні кордони Коронного краю неодноразово довільно змінювалися.

В Росії, згідно з царським указом від 13 квітня 1793р. на приєднану Правобережну Україну було поширено загальноросійський адміністративний устрій. Вона поділялася на Ізяславську і Брацлавську губернії, а також Кам’янецьку область. Згодом до цих губернії без всяких підстав приєднали Мінську і утворили нове генерал-губернаторство. Адміністративний поділ не враховував специфічних особливостей окремих її регіонів і не визначав точних меж губерній та повітів.

Царський уряд залишив у силі польські закони. Діловодство велося російською і польською мовами, що приводило до значних затруднень в їх роботі. Найперше – не було кадрів. В Ізяславській і Брацлавській губерніях через відсутність урядовців у місцевих судах справи не слухалися іноді протягом кількох місяців. Процвітали хабарництво і підкуп. Красномовний факт – Микола І дав таємне завдання дізнатися, хто з усіх його губернаторів не бере хабарів. В Україні таким виявися лише один: Київський цивільний губернатор І.Фундуклей. Цар був здивований, але пояснив: “Не бере, бо дуже багатий”.

Зверніть увагу:

Включення західноукраїнських земель до складу Австрійської імперії збіглося з періодом прогресивних реформ у цій державі, які здійснювалося в кінці XVIII ст. двома цісарями Марією Терезою та Йосифом ІІ.

 

Їх патентами (указами) було:

· скасовано особисту залежність селянина від поміщика (1782 р.);

· сільським громадам надано право самоврядування (1784 р.);

· запроваджено 3-х денну панщину (1785 р.);

· введено обов’язкову військову повинність та централізований рекрутський набір;

· підпорядковано церкву державі, ліквідовано орден єзуїтів;

· зрівняно в правах католицьку, протестантську та уніатську церкви;

· проголошено загальну середню освіту, в початковій школі на рідній мові, школа фінансувалася державою;

· відкрито Львівський університет.

Проте реформи тривали недовго. Після смерті Йосифа ІІ модернізація припиналася, а соціально-економічне становище населення, особливо селян, стало нестерпним.

Дійшло до того, що власне господарство не давало селянину можливості забезпечити мінімальні потреби сім’ї. Середня тривалість життя не перевищувала 30-40 років. Значна маса українського населення виснажувалася й вимирала. Практично українські землі ставали колоніальним придатком промислово розвинутих центральних та західних провінцій імперії.

В Російській імперії соціально-економічне становище переважної більшості населення як новоприєднаних так і старих губерній характеризувалася крайнім політичним безправ’ям, національним гнітом та економічним зубожінням.

Модернізаційні процеси, що розпочалася з селянської реформи і могли привести до покращення соціально-економічного становища проводилися з запізненням, залишилися обмеженими, непослідовними, незавершеними, суперечливими і не мали системного характеру.

 

Це, як і в Австрійській частині України, ускладнювало процеси переходу суспільства до більш прогресивного способу виробництва, до нового типу людської цивілізації, що отримала в нашій літературі назву “капіталізму”.

Соціально-економічні утиски, переважної частини населення українських земель викликали протидію:

 

в Австрійські імперії

в Російські імперії

· 1810-1825 рр. Опришківський рух. Лідери: Ю.Оженюк, Д.Якимчук, П.Мельничук, С.Товта, І.Кокоша та ін.

· 1809 р. виступи селян Чортків-щини.

· 1819-1822 р. виступи селян Комарівщини.

· 1848 р. виступи селян Північної Буковини під проводом Л.Кобилиці.

За неповними даними, в Україні з 1797 р. по 1825 відбулося понад 100 виступів кріпосних селян. Найбільш відомі:

· “Київська козаччина” – (1855 р.) рух охопив понад 400 сіл, брало участь 180 тис.

· “Похід в Таврію за волею” – 1856 р. понад 75 тис. чол.

· Виступи селян Поділля під проводом Кармелюка (1812-1835 рр.)

· Протягом 1826-1854 рр. відбулося 354 селянських виступів.

 

Запам’ятайте:

Криза феодальної системи господарства посилення соціального та національного гніту, вплив прогресивних ідей Західної Європи привели до появи різноманітних суспільно-політичних і громадських організацій, які шукали шляхи гармонізації суспільного життя, розв’язання назрілих соціально-економічних проблем.

Такими українськими організаціями того часу були:

 

в Австрійські імперії

в Російські імперії

· 1816 р. Перемишль – культурно-освітня організація “Товариство священників”. Ініціатор створення І.Могильницький.

· 1830-1837 рр. м.Львів – демократичо-просвітницький гурток “Руська трійця” (М.С.Шашкевич, Я.Ф.Головацький, І.М.Василевич).

· 1848 р. м.Львів – русько-українська організація – Головна Руська Рада. Організатори: Г.Яхимович, згодом М.Куземський.

Москвофіли

· 1848 р. м.Львів. Культурно-освітнє товариство “Галицько-Руська матиця”

· 1848 р. м.Львів. Культурно-освітнє товариство ім.Качковського.

· 1848 р. м.Львів. Культурно-освітнє товариство “Народний дім” та інші.

Народовці

· Початок 60 р. м.Львів. Студентська громада. Лідери: Ю.Романчук, О.Барвінський, К.Левицький та ін.

“Руська бесіда”

· 1868 р. м.Львів. Культурно-освітнє товариство “Просвіта”.

· 1873 р. м.Львів “Наукове товариство імені Шевченка”.

· 1890 р. – перша в Галичині – Русько-українська радикальна партія (РУРП)

· 1896 р. Русько-український християн-ський союз.

· 1899 р. Українська національно-демократична партія – УНДП.

· 1899 р. Українська соціал-демократична партія.

Масони

· 1972 р. с.Вишнівці на Волині – масонська “майстерня”

· 1817 р. м.Харків “Вмираючий сфінкс”

· 1817 р. м.Одеса “Понт Євксінський”

· 1817 р. “З’єднані слов’яни”

· 1817 р. м.Полтава “Любов до істини”

Елітна опозиція

· 1815-1816 Кам’янець-Подільський “Залізні персні”. Лідер В.Раєвський

· 1821 р. м.Тульчин – “Південне товариство”. Лідер П.Пестель

· 1823 р. м.Новгород-Волинський “Товариство об’єднаних слов’ян”. А і П.Борисови, Ю.Люблінський.

Опозиція інтелігенції

· 1846 р. м.Київ Кирило-Мефодіївське товариство. Організатори В.Білозер-ський, М.Гулак, М.Костомаров, П.Куліш, О.Маркевич та інші. Активну участь брав Т.Г.Шевченко .

Народницький рух

· 1872 р. м.Київ. Гурток “Чайківців”.

· 1873-74 рр. “Київська комуна”. Існували народницькі організації в Одесі, Харкові, Житомирі, Полтаві та ін.Соціал-демократичний рух

· 1896 р. “Союз визволення робітничого класу” (Одеса, Київ, Катеринослав).

· 1897 р. м.Київ. Всеукраїнська загальна організація.

· 1900 р. м.Харків. Революційна українська партія (РУП). Лідери: Д.Антонович, В.Камінський, М.Русов та інші.

 

Непослідовність і незавершеність реформ 60-70-х років та різниця в соціально-економічному розвитку регіонів України в складі Російської імперії сприяли переходу головного аграрного сектора економіки на капіталістичний лад як пруським (уповільненим) так і американським (прискореним) шляхом, що зумовило:

· територіальну нерівномірність в розшташувані і розвитку української економіки;

· перетворення Півдня України, (де набув поширення американський спосіб), на основну паливно-металургійну базу всієї імперії, із значним залученням іноземних інвесторів;

· більш швидкі темпи індустріального розвитку та вищу концентрацію виробництва, зростання міст;

· формування української торгово-промислової еліти: Терещенків, Бродських, Харитоненків, Яхненків, Семиренків та інших; класу вільнонайманих робітників, інтелігенції.

Закладені в ті роки диспропорції в територіальному розташуванні виробничих сил не тільки не подоланні, а ще більше поглибилися і перетворилися в наш час на складну економічну проблему національної економіки. Так само великою проблемою, яка залишилися з тих часів, є проблема прив’язки економіки України до імперії через виготовлення кінцевої продукції.

Українські підприємства, що виробляли готову продукцію складали лише 15%, решта ж тільки готували сировину, складові частини, вузли. Це зумовлювало її меншевартісність, залежність від центру, тобто носило колоніальний характер.

Ще одним наслідком реформи середини ХІХ ст. стала втрата українськими селянами понад 15% загальної площі кращої землі, що була раніше в їх користуванні та обтяження селянських дворів непомірними поборами (викупними платежами, подушним і поземельним податком) натуральними повинностями. Правда, на Правобережжі уряд, (що не безпідставно не довіряв польській шляхті) надав селянам землі на 18% більше, але за вищою ціною.

В обох імперіях українське населення терпіло національний гніт. Українська мова ігнорувалася. Навчання в школах велося російською, німецькою, польською, угорською чи румунською мовами. Не приймалися до розгляду в установах будь-які заяви чи документи писані українською мовою, замінювалися географічні назви. Особливо вперто і послідовно з українством боролася царська влада:

· 1862 р. Олександр ІІ видав “повеление” про закриття недільних шкіл;

· 1863 р. міністр внутрішніх справ П.Валуєв видав циркуляр, яким заборонив друкування книг українською мовою;

· 1876 р. Олександр ІІ підписав в м.Емс указ, який забороняв навіть ввіз в країну книг виданих українською мовою за кордоном. Заборонені були й спектаклі в театрі цією мовою;

· 1886 р. чиновникам, які прибули працювати з Росії в Україну підвищили заробітну плату;

· 1892 р. нагадали цензорам про недопустимість схвалення до друку українського перекладу будь-якого російського твору;

· 1894 р. повторили заборону імпорту українських книжок і т.д.

Саму назву “Україна” було замінено на принизливу “Малоросія”. У 1884р. цензурний комітет заборонив п’єси М.А.Кропивницького “Доки сонце зійде, роса очі виїсть”, “Глитай, або ж Павук”. Заборонялися вистави театральної трупи М.П.Старицького і т.д.

Національний гніт носив не тільки духовний, культурний характер, але й в галузі економіки. Польські, єврейські, французькі, німецькі, бельгійські підприємці встановлювали для українських робітників нижчу оплату праці, зневажливо ставилися до звичаїв і національних традицій місцевого населення.

Невипадково українці брали активну участь в революції 1905-1907 рр.

 


Причини революції:

· економічна відсталість, низький рівень життя, широких верств населення імперії;

· залишки феодалізму, що гальмували прогрес:

1. поміщицьке землеволодіння;

2. відсутність політичних прав;

· поразка в російсько-японській війні.

Досягнення українського національного руху в роки революції:

· ліквідовані всілякі обмеження на вживання мови. Українське слово залунало в школах і вищих учбових закладах;

· виникла україномовна преса. У 1905 р. в Лубнах почала виходити газета “Хлібороб”, з’явились журнали “Дзвін”, “Українська хата”, “Рідний край”, “Посів”, “Село ” та інші. Всього 24 україномовних видань;

· з’явились 35 осередків культурно-освітньої організації “Просвіта” в яких працювали: М.Коцюбинський, Б.Грінченко, П.Мирний, Д.Яворницький та інші представники української інтелігенції;

· виникають, набирають сили і досвіду українські політичні партії: РУП, УСДРП, УПСР (есери);

· створюються ради робітничих депутатів і профспілкові організації;

· розгортається кооперативний рух, виникають місцеві організації російської селянської спілки, які були створені в 7 губерніях, 12 повітах, 120 волостях;

· набувається досвід парламентської діяльності через Українські думські громади, які функціонували в І і ІІй Державній думі і поставили на порядок денний питання про автономію України;

· виграв український рух і від Столипінської аграрної реформи, яка мала на Україні найбільший успіх.

 


Зауважте:

Таким чином український національний рух в роки першої російської революції досяг суттєвих соціально-економічних і суспільно-політичних зрушень, що дало можливість офіційно поставити в Державній думі питання про надання Україні автономії.

До такого перебігу подій, коли постане питання автономії, а згодом і суверенітету кращі сили української спільноти готувалися заздалегідь. Більше того, вони передбачали необхідність підготовки до збройного захисту української справи.

З цією метою в Австрійській частині України створювалося молодіжні спортивні та пожежні товариства “Сокіл”, “Січ” і “Пласт”. Перше таке товариство було створено в 1894 року в Львові інженером Нагірним. Перша “Січ” під проводом лідера Радикальної партії Галичини Кирила Трильовського виникла в 1900 р. в с.Завалля на Снятинщинні.

В березні 1913 року пройшли перші збори “Товариства Українських Січових Стрільців”, які прийняли свій статут. На початок 1914 року було створено 96 стрілецьких товариств. Вони охоплювали своїм впливом десятки тисяч української молоді. При цих товариствах створювалося воєнізована організація.

Історичною заслугою цієї організації являється участь в проголошені і захисті Західно-Української Народної Республіки, створені ядра Української Галицької Армії (УГА), яка відіграла помітну роль під час польсько-української війни 1918-1919 рр.

Січовий рух став наслідком виховної та просвітницької діяльності українських партій, „Просвіти”, кооперативів, 15 українських гімназій і понад 3 тисяч українських народних шкіл... (порівняйте це зі становищем українства в російській частині України). Особливо великий вплив на відродження національної свідомості українців Галичини мала діяльність митрополита греко-католицької церкви А.Шептицького.

Все зазначене дало підстави М.Грушевському назвати Галичину „Українським П’ємонтом”. (За аналогією з італійською провінцією П’ємонт з якої розпочалось відродження державності Італії).

Зверніть увагу:

Подальший розвиток національного руху був перерваний І світовою війною, яка поставила українців обох імперій в надзвичайно складне становище.

· По-перше, вони були втягнуті у війну всупереч своїм власним національним інтересом;

· По-друге, виявилися в протилежних воюючих коаліціях і змушені були вбивати один одного. В російській армії перебувало 3,6 млн. українців, у австро-угорській – 250 тис.

· В-третіх, їх землі стали об’єктом експансії з боку обох воюючих блоків.

· В-четвертих, територія України перетворилася в арену воєнних дій з усіма її незручностями – руйнацією економічного життя, господарських і промислових споруд, житла і т.д.

· В-п’ятих, в час війни в обох імперіях вживалися заходи придушення опозиції, скорочувалися можливості політичної діяльності і захисту національних прав.

· В-шостих, війна зумовила глибокий розкол національного руху, як між українцями воюючих сторін, так і в межах імперій на прихильників та противників переможної війни.

 

проавстрійські позиції

проросійські позиції

· Головна Українська Рада створена в Львові – серпень 1914 р. Вона представляла собою блок партій: радикальної, соціал-демократичної, національно-демокартичної;

· Союз визволення України, створений у Відні 1914 р. емігрантами з Росії Д.Донцовим, В.Дорошенком, А.Жуком та іншими. Програмною вимогою СВУ було створення незалежної України за допомогою Четвер-тного Союзу.

· Товариство Українських поступовців (ТУП);

· частина УСДРП на чолі з С.Петлюрою;

· “Карпато-русский освободительный комитет”, який організували емігранти-москвофіли в Києві.

 

В.Винниченко і значна частина українських соціал-демократів займали антивоєнну позицію під гаслами “Геть війну! Хай живе автономія України!”

Таким чином Перша світова війна принела важкі випробування українському народу. Разом з тим вона створювала передумови краху імперій, об’єднання переважної більшості українських етнічних земель і вибудови на них незалежної української держави.

Попрацюйте самостійно

Завдання для самостійної роботи

· Виясніть, якими мотивами користувалася австрійська влада включаючи в одну адміністративну одиницю польські і українські землі.

· Назвіть фактори, які сприяли прогресивним реформам у Австрійській імперії.

· Подумайте, чого реформи в Російській імперії були обмеженими і не мали системного характеру.

· В тексті, що розкриває тему названі українські громадські організації до 1861 року, продовжіть їх перелік до 1914 року.

· Розкрийте суть Кирило-Мефодіївського товариства.

· Виясніть погляди москвофілів.

· Розгляньте зміст антиукраїнських дій російської адміністрації в 1914 р. в Галичині.

· Обґрунтуйте різницю між народовцями і народниками.

· Відшукайте літературу, яка розкриває хід революції 1905-1907 р. на Поділлі.

· Проаналізуйте діяльність українських депутатів в І-й і ІІ-й Державних думах.

Пригадайте з матеріалу середньої школи початок І-ї світової війни і прокоментуйте становище українців в обох імперіях.