UkrHistory.com.ua
 
Головна сторінка
Історія України
Історичні постаті
Реферати з історії
Статті з історії
ЗНО з історії
Всесвітня історія
Серія "100 великих..."

Реферат

Виникнення і розвиток князівського землеволодіння

Таким чином, як ми бачили, загальним ходом суспільно-економічного розвитку в дофеодальний період Київської Русі були створені передумови для розкладу сільської общини і для виникнення великого феодального землеволодіння. Але і в XI, і в XII ст. ці передумови продовжували посилюватись. Ще дужче почало розвиватись ремесло; ще дужче почала розвиватись торгівля, особливо внутрішня. Число міст і чисельність міського населення росте. Починають створюватись місцеві внутрішні ринки. Грабіжницькі війни не припиняються. Поруч з даниною встановлюється судове мито, яке руйнує населення. Разом з тим розвивається техніка сільського господарства. Орне землеробство стає повсюдним. Словом, створюються всі умови для росту великого землеволодіння. Насамперед великими землевласниками-феодалами стають князі, бояри і церква. Розвиток усякого виду великого землеволодіння має свої особливі організаційні форми.

Вивчаючи велике землеволодіння в Київській державі, треба розрізняти виникнення трьох основних типів його — князівського, боярського і церковного. Подивимось насамперед, як виникло і розвивалось князівське землеволодіння — князівський домен.

В історіографії, присвяченій питанню про виникнення і початковий розвиток феодалізму в давній Русі, ніхто і ніколи не ставив питання про князівський домен; звичайно говорять про князівські села, про «окняження» землі. Не вживається й самий термін — князівський домен.

Звичайно не бачать різниці і не намагаються її встановити ні в способах виникнення князівського домену, ні в організаційних формах його порівняно з іншими типами великого землеволодіння — церковного чи боярського. Тому мало цікавились питанням, які земельні права мали князі над територією належних їм земель-князівств у досліджуваний період. А тим часом неважко бачити, що від правильного розв’язання питання про шляхи виникнення і про організаційні форми князівського домену залежить і вирішення багатьох інших питань, які мають величезне значення в історії виникнення і початкового розвитку феодалізму в Київській Русі, зокрема питання про роздачу князями земель їхнім боярам і дружинникам.

Матеріал, що є в нашому розпорядженні і стосується історії великого феодального землеволодіння в Київській Русі, взагалі надзвичайно бідний, але все-таки можна встановити основні моменти в історії виникнення і росту князівського домену.

Однією з початкових стадій в утворенні князівського домену була організація князівських володінь, де князі експлуатували холопів й перші групи вибитого з колії і обезземеленого селянства — закупів і ізгоїв, при тих же організаційних формах і тими ж способами, що і місцеві великі землевласники, які виникли на цей час.

Нам здається, що немає особливої потреби доводити, що ці князівські села повинні були з’явитись з самого моменту виникнення Київської держави.

Перші Рюриковичі не могли обмежитись самим збиранням данини з підвладного населення у вигляді меду, воску і хутра або грошей. Як ми побачимо далі, на повному їх утриманні була численна дружина. Дружина ця перебувала при князівському дворі, де годувалась і бенкетувала. Можливо, що частину продуктів харчування збирали з навколишнього населення, частину закуповували на міському ринку, але цілком очевидно, що основну частину продуктів для князівського, отже, й дружинного, столу могли одержувати тільки в князівських селах. До цього треба додати, що підвладне сільське населення не могло постачати дружину «войськими» кіньми; їх могли розводити, звичайно, тільки в спеціальних князівських господарствах. Таким чином, питання про організацію свого господарства, про організацію своїх сіл було питанням самого існування князівської влади і, звичайно, воно повинне було бути розв’язане позитивно. Але поруч з селами, які доставляли зерно і худобу, треба було мати рибні тоні, бджільництва, «ловища», «перевесища» тощо.

Літопис починає говорити про існування князівських сіл і угідь з середини X ст.: «И иде Вольга по Дерьвьстей земли c сыном своим и c дружиною, уставляющи уставы и уроки, суть становища ее и ловища...

В лето 6455, иде Вольга Новугороду, и устави по Мьсте погосты и дани и по Лузе оброки и дани; ловища ея суть по всей земли, знамянья и места и погосты, и сани ее стоять в Плескове и до сего дне, и по Днепру перевесища и по Десне, и есть село ее Ольжичи и доселе» 1.

В літопису згадується про село Берестово, що належало кн. Володимирові.

Дуже мало говорячи про діяльність князів, літопис все-таки подає відомості про те, що Ольга й Володимир володіли селами. Мимоволі виникає думка, що володіння селами в X ст. було явищем рідкісним і, в усякому разі, незвичайним, через що і могло привернути увагу літописця.

Всі ці князівські села могли виникнути шляхом експропріації земель у общинників з дальшим їх закріпленням за князем.

Привертає увагу, що літописець багато говорить про «ловища» і «перевесища», які освоїла кн. Ольга. Це свідчить про велике господарське значення цих володінь.

В усякому разі, аналіз відповідних місць літопису спонукує нас визнати, що хоч князівське землеволодіння і виникло в середині X ст., все-таки питома вага його в економічній системі Київської Русі була мізерна.

Про те, що князівський домен був ще в зародковому стані, свідчить і той факт, що князі в X ст. мали свої «власні» міста. Це означає, що права князя над територією не могли бути названі феодальними, доменіальними правами. Князі мусять самі організувати ці міста і тим самим добувати особливі права над ними.

За літописом, у кн. Ольги було власне місто Вишгород («Бе бо Вышегород град Вользин» 2). У кн. Володимира, крім одержаного в спадщину Вишгорода, був ще й Білгород («В лето 6499. Володимир заложи град Белъгород, и наруби в нь от инех городов, и много людий сведе в онь: бе бо любя град сь» 3). Ці міста відрізнялись від інших міст Київської Русі; вони перебували в приватному володінні князя. Безперечно, що в міру процесу феодалізації число таких міст почало зростати.

Можна, наприклад, думати, що всяке місто, збудоване з ініціативи князя і на його кошти, належало йому на особливому праві 15*. Нам здається, що княжими містами були міста по Росі, засновані кн. Ярославом і заселені полоненими, захопленими у війні з Польщею. Літопис так повідомляє про збудування цих міст: «Ярослав и Мьстислав собраста вой мног, идоста на Ляхы, и заяста грады Червеньскыя опять, и повоеваста Лядьскую землю, и многы Ляхы приведоста, и разделиста я; Ярослав посади (своя) по Ръси, и суть до сего дне.

В лето 6540. Ярослав поча ставити городы по Ръси» 4.

В історичній літературі зовсім не ставили питання про ці «власні» князівські міста. Тому ніхто не порушував питання про відмінність цих міст від міст інших, які входили в загальну адміністративну систему. Через це на цьому питанні треба спинитись дещо докладніше. Що являло собою місто в Київській Русі в добу становлення феодалізму — про це ми будемо говорити окремо, але тепер треба підкреслити, що новоорганізовані князями міста — це феодальні центри, «бурги», навколо яких і під охороною яких з часом стало жити міське торговельне і ремісниче населення. В цьому місті основною силою були місцеві феодали, що мали там свої двори. Таким чином, місто було опорним пунктом феодального панування. Але власні князівські міста були феодальними центрами ще більше, ніж міста, які входили в загальноадміністративну систему. Нам здається, що ці міста були центрами, де зосереджувалось не тільки військово-адміністративне, а й адміністративно-господарське управління князів.

До них належали безпосередньо князівські волості і села. Можна думати, що в місті були склади продуктів, одержуваних з князівського господарства. Літопис 5, наприклад, говорить про склад меду («медуши») в м. Білгороді, яке належало князеві. Можна думати, що й форми експлуатації князями своїх міст і міського населення не обмежувались ніякими умовами чи побутовими моментами. Очевидно, жителі міст з самого початку були княжими людьми, а не «підданими». Якби князі не мали змоги експлуатувати міське населення своїх міст багато інтенсивніше, ніж то було можна в інших місцях, то їм не було б рації їх будувати і організовувати.

Безперечно також, що князівські міста були опорними пунктами в справі поступового освоєння прилеглої до міста території, а також у спразі організації на цій території сіл та інших угідь.

Як виникали князівські міста? Можна припускати, що їх могли організовувати князі на пустому чи мало заселеному місці (наприклад, міста по Росі); князі або приводили населення з інших частин Київської Русі (наприклад, м. Білгород), або оселювали там полонених (наприклад, міста по Росі або м. Полонне, пізніше подароване князями митрополитові).

В XII ст. князі могли добувати міста, захоплюючи їх у інших князів і далі закріпляючи їх за собою як власні володіння. Цей спосіб був особливо можливий щодо прикордонних міст.

Нарешті, князі могли організовувати міста, притягаючи туди як поселенців купців і ремісників, а також, можливо, селян, даючи їм пільги. Можливість цього останнього способу підтверджується деякими літописними даними. Саме в Іпатіївському літопису розповідається про благодіяння Андрія Боголюбського Володимирській церкві.

Серед переліку майна, переданого князем, між іншим вказуються «слободи, куплені з даниною». В дальшому ж оповіданні про ці слободи не згадується, а говориться вже про міста. Як відомо, Ростиславичі відібрали те, що подарував князь Андрій, і коли їх вигнали, то церкві були повернені «городы св. Богородицы, яже бе отъял Ярополк». Отже ці міста були колись слободами 6.

Можна думати, що цей спосіб утворення князівських міст шляхом надання пільг поселенцям, як такий, що не вимагав особливих організаційних зусиль і коштів, був одним із звичайних способів.

Виникнення власних князівських міст, безперечно, мало дуже велике значення в рості князівського землеволодіння, князівського домену. Маючи ці опорні пункти, князі захоплювали і навколишню територію. Оскільки до міст, що були в загальній адміністративній системі, належали волості, цілі комплекси володінь і общин, можна було чекати, що князі організовуватимуть і свої князівські волості і що ці останні, подібно до міст, не повинні будуть входити в загальноадміністративну систему князівств.

Пам’ятки справді чимало говорять про ці князівські волості. Так, за Іпатіївським літописом, князь Ярополк Ізяславич, що вмер в 1086 р., віддав Печерському монастиреві «всю жизнь свою, Небльскую волость и Дерьвскую и Лучьскую, и около Києва». Досить багато волостей, якими, за свідченням літописів та інших пам’яток, володіли церковні установи, безперечно, належали раніш князям і були пізніше передані ними церкві.

Питання про те, як виникли князівські волості, не можна з’ясувати через цілковиту відсутність даних. Можливі тільки припущення. Так, можна думати, що вони могли утворитись внаслідок об’єднання в одну адміністративну одиницю суміжних князівських сіл і володінь; при цьому можливо, що деякі посмужні землі, які не входили до складу князівських володінь, включались у територію волості для округлення; цілком можливо також, що волості ставали князівськими внаслідок звичайного захоплення їх у інших князів; нарешті, можна припускати, що дану волость князь міг організувати і заселити на зовсім новому, ніколи не зайнятому місці.

Являючи собою володіння, які не входили в загальноадміністративну систему, власні князівські міста й волості могли бути відчужені і передані спадково, як усяке володіння, на праві феодальної власності.

Волості кн. Ярополка названі його «жизнью». В заповіті Володимира Васильовича, що належить навіть до пізнішого часу, належні йому волості виділені з князівства і передані іншим спадкоємцям на основі іншого титулу.

Князь Андрій Боголюбський в 1159 р. за заповітом батька свого віддав Печерському монастиреві м. Васильїв [Василів, суч. назва Васильків на Київщині] на р. Стугні і містечко Мичеськ на р. Миці 16*. Князі міняли міста на волості і, можливо, й на інші володіння. Так, місто Полонне митрополит обміняв за волость. Дуже характерно, що князі могли володіти цими містами й волостями в чужому князівстві. Принаймні, Андрій Боголюбський віддав міста Васильїв і Мичеськ Печерському монастиреві в 1159 р., а тим часом у цьому році Андрій ще не володів Київщиною 17*.

Таким чином у XII ст. князівський домен дуже виріс. У землі-князівстві починають виникати великі комплекси князівських володінь, опорними пунктами яких е міста. Так звана Правда Ярославичів дозволяє нам встановити наявність дуже зміцнілої і розвинутої князівської сільськогосподарської адміністрації. А літописи дають нам ряд подробиць про великий розмір князівських володінь і про багатство продуктів і скоту в них. Так, літопис говорить про величезне господарство Святослава Ольговича, на путивльському дворі якого було 700 холопів. Там були склади, обори, льохи, де стояло 500 берковців меду, 80 корчаг вина. В сільці в його брата Ігоря Ольговича було 900 стогів сіна (?). Під Новгород-Сіверськом князі, що воювали з Ольговичами, захопили в їх селах 3000 кобил і 1000 коней.

Дальший розвиток князівського домену йде по лінії поступової консолідації князівських міст і волостей з містами і волостями, які були в загальній адміністративній системі землі-князівства. Систему панування і підлеглості, що встановилась у цих містах і волостях, князі намагаються перенести на всі інші адміністративні одиниці. Найбільший успіх у цій справі князі повинні були мати в XII — XIII ст., коли експлуатація селян-общинників, що не входили в склад робочої сили князівських, церковних і боярських володінь, своїми організаційними формами і кількістю та тяжкістю данини, оброків і повинностей різнилась мало або майже зовсім не різнилась від експлуатації князівських, церковних і боярських селян. Можливо, в деяких землях-князівствах князям удавалось добитися цього злиття, і таким чином усі землі, що не входили в склад церковних j боярських сеньйорій, почали складати князівський домен. Князі в цьому випадку могли експлуатувати всі володіння однаково і розпоряджатись у них на свій розсуд.

Другим важливим моментом у процесі організаційного оформлення князівського домену е поступове втягання в систему цього домену володінь боярства, яке не входило в дружинну організацію. Цього доходили, поширюючи васальну службу на все боярство. Немає ніякого сумніву в тому, що боярство повинне було комендуватись [латинське commendatio — доручення, схвалення, акт, яким за феодалізму оформляли залежність васала від сеньйора] на службу князеві і, звичайно, комендуватись з усіма своїми володіннями, якщо воно мало надію дістати імунітет.

Але треба мати на увазі, що процес утворення князівського домену мав великі відмінності в кожній землі-князівстві. В деяких землях князівський домен включав більшу частину території князівства; у князя було багато сіл та інших угідь, багато власних міст і волостей; князеві вдавалось поступово поширювати доменіальні права на всі інші землі. Такими землями, наприклад, нам здається, були землі Київська, Чернігівська, Переяславська, Новгород-Сіверська, Рязанська і, особливо, Суздальська.

В інших землях князеві не вдавалось у потрібний момент захопити велику територію для свого домену і доводилось з великими труднощами збільшувати його, натрапляючи на опір з боку місцевих феодалів, що давно освоїли землю. Такою, наприклад, землею була Галицька Русь. Нарешті, була земля, де князі не мали ніякої змоги утворювати домени — це була земля Новгородська 18*. За договорами, які складала новгородська влада з князем, йому заборонялось не тільки купувати землі в Новгороді, а й набувати їх безплатно, і притому це заборонялось не тільки князеві, а й княгині, боярам і дворянам його. Заборонялось також приймати і закладників, бо це могло потягти за собою освоєння князями їх земель.

Розвиток князівського домену є одним з основних моментів феодалізації в Київській Русі. Насамперед, у князівському домені швидше, ніж в інших феодальних сеньйоріях, склалися форми експлуатації різних груп феодально-залежного селянства. Як нам здається, у великих князівських володіннях скоріше проходив процес поступового перетворення холопів, посаджених на землю, в кріпосне селянство (руський серваж), бо князі мали змогу встановити спеціалізацію праці холопів, відірвати їх від свого двору, чого не могли робити дрібні землевласники.

На нашу думку, тільки в князівському домені смерди з найбільш пригніченої групи данників перетворились у феодально-залежне кріпосне селянство. Князі, в руках яких перебував урядовий апарат, скоріше, ніж хто інший, змогли освоїти цей розряд сільського населення і зробити смердів своїми людьми, підкоривши їх своїй юрисдикції і обмеживши на свою користь їх спадкові права. Ні боярство, ні церква не мали таких організаційних засобів і якщо й володіли смердами, то спочатку тільки тими, яких дарував їм князь.

Нам здається, що в князівському домені скоріше, ніж деінде, встановлювалась залежність вільного сільського населення, вільних общинників, бо князям, використовуючи адміністративний апарат, удавалось краще обплутати їх путами всяких додаткових оброків і повинностей.

В князівському домені ізгої раніш ніж деінде поступово були оселені в селах і перетворились в одну з великих груп залежного селянства; так само князі розвинули, очевидно, і інститут закладництва, який використовували для збільшення робочої сили в своїх селах і волостях.

Маючи урядовий апарат, князі швидше, ніж хто інший, могли добитись закріпачення деяких груп селянства.

Разом з тим, треба відзначити, що в князівському домені були найбільші, найінтенсивніші і найкраще організовані господарства, що в ньому вперше склались організаційні принципи феодальної експлуатації розвинутого типу, бо саме в князівському домені право землевласника органічно зливалось з правом носителя державної влади. Таким чином, князівське володіння було й організаційним типом для Інших феодальних сеньйорів, зразком для наслідування як у внутрішньому розпорядку, так і в відношеннях до зовнішнього світу.

Нарешті, треба вказати, що князівське землеволодіння було одним з основних джерел росту церковного й боярського землеволодіння. Як ми побачимо далі, перші землі церква одержала від князів і продовжувала одержувати їх і далі. Боярство також одержувало від князів землю на різних підставах.