UkrHistory.com.ua
 
Головна сторінка
Історія України
Історичні постаті
Реферати з історії
Статті з історії
ЗНО з історії
Всесвітня історія
Серія "100 великих..."

Реферат

ДІЄВА АРМІЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ В ПЕРШОМУ ЗИМОВОМУ ПОХОДІ

У серпні 1919 р. українська армія у складі Дієвої армії УНР та Української Галицької армії перейшла в наступ проти більшовицьких військ в напрямку Києва та Одеси. В цей же час Добровольча армія генерала Денікіна почала активні дії проти більшовиків на Лівобережній Україні, поступово просуваючись на північ. Похід української армії 31 серпня 1919 року на Київ не мав успіху. В Київ вступили водночас українські частини та Добровольча армія. Щоб ухилитися від збройного конфлікту, українське командування відвело свої війська від Києва.

Наприкінці вересня 1919 року наступила сильна холоднеча і спалахнула епідемія тифу. Найбільше захворювань було у підрозділах УГА, що призвело до значних втрат серед особового складу.

Здійснюючи опір з останніх сил, Начальна команда УГА на чолі з генералом Тарнавським пішла на примирення з денікінцями. 6 листопада 1919 р. УГА ввійшла до складу Добровольчої армії.

Причиною зради з боку УГА були не тільки катастрофічні умови, а й розбіжності у стратегії подальшої боротьби між українськими союзниками. Уряд Директорії УНР вважав за свого основного противника Росію і збирався укласти союз з Польщею.

У зв'язку зі зрадою УГА Є.Петрушевич виїхав до Відня в надії, що зможе там ліпше обороняти інтереси Галичини. Члени Директорії - Ф. Швець та А. Макаренко - виїхали теж за кордон [1, c. 537].

Відповідно Постанови Директорії УНР №1219/Д від 15-го листопада 1919 р., Верховне керування справами Республіки покладалося на Голову Директорії Головного Отамана Симона Петлюру, який іменем Директорії мав право затверджувати всі закони та постанови, ухвалені Радою Народних Міністрів [2, c. 143].

17 листопада члени урядових установ, штаби і військо залишили Кам'янець-Подільський, вирішивши переміститися у Шепетівку, ще не зайняту ні польськими, ні більшовицькими військами [3, c. 327].

Більшість військових частин Дієвої армії УНР зосередилась в районі Старокостянтинів-Шепетівка-Чуднів, щоб звідти почати нову акцію проти Денікіна [4, с.9]. Після невдалої наради з представниками політичних партій та представниками війська в Старокостянтинові 26.ХІІ Головний Отаман Симон Петлюра і Уряд мусили покинути Старокостянтинів і виїхати до Любара. Отамани-заколотники Волох, Божко та Данченко, ставши остаточно на радянську платформу, вислали ультиматум Головному Отаманові, щоб він зрікся влади. Війська при Уряді було мало і С. Петлюра 3.ХІІ виїхав до Чорториї. Тим часом підійшов з своїми частинами отаман Ю. Тютюнник і заколотникам довелось тікати на Чуднів [4, c. 10]. Залишки великої колись української армії зібрались на початку грудня у новому трикутнику Любар-Шепетівка-Миропіль. А по боках цього трикутника були: зі сходу -Червона армія, із заходу - польські війська, з півдня - Добровольча армія Денікіна [5, c. 143]. 4.ХІІ. у Чорториї відбулася нарада, на якій начальник штабу української армії полковник Генерального штабу Мишківський заявив, що армія повинна вирушити в похід, бо не може триматися в зайнятому районі, а отаман Ю. Тютюнник доповів, що хоче пробитися до Дніпра і там проводити боротьбу до весни, аж поки обставини дозволять повести її в широкому масштабі. Головний Отаман пропонував отаману М. Омеляновичу-Павленкові обняти командування армією, який не дав відповіді, бажаючи порадитись зі своїми підлеглими [1, c. 537]. Вранці 6.ХІІ. С. Петлюра, відповідно зробивши належні розпорядження, негайно виїхав до Варшави, щоб провести там потрібну роботу щодо порозуміння з Польщею [3, c. 330]. Перед від'їздом Головний Отаман запропонував перебрати командування армією генералові М. Омеляновичу-Павленкові, оскільки В. Тютюнник і Є.Мишківський були хворі і їх відправили до шпиталю у Рівне. Військові віддав наказ такого змісту: "Голова Директорії УНР, 5 грудня 1919 року, м. Нова Чортория, Ч.101, Отаману Омеляновичу-Павленку. У зв'язку з новим завданням, що покладається на Дієву армію, наказую Вам приступити до виконання обов'язків Командуючого Дієвою армією, одночасно продовжуючи керування Запорізькою групою. Подальші вказівки відносно діяльності армії Ви маєте одержувати від мене через уряд УНР. Вашим заступником призначаю отамана Юрка Тютюнника, котрого ви повинні про це повідомити. Головний Отаман військ УНР Петлюра. Начальник штабу Отаман Юнаків" [6, c. 246 ]. 6.ХІІ. на військовій нараді у Новій Чорториї під головуванням прем'єр-міністра І. Мазепи, крім оголошення наказу Головної Команди військ УНР №101, отаманом Ю. Тютюнником було внесено пропозицію щодо призначення політичних референтів при кожній дивізії та при штабі армії, головним завданням яких було: посередництво між населенням і армією, інформування населення України про політичну ситуацію в Республіці, політична розвідка серед ворогів, дипломатичні відносини і організація повстання [4, c. 13]. У Новій Чорториї було остаточно вирішено здійснити армією партизанський рейд по тилах Денікіна, який згодом дістав назву "Зимовий похід" [7, c. 228]. Зимовий похід по тилах більшовиків і денікінців став безпрецедентним в історії воєн за своїм характером і героїчністю. В поході взяло участь близько 10000 осіб. Проте сам бойовий склад частин нараховував 2000 багнетів, 1000 шабель та 14 гармат. 75% загальної кількості складали штаби частин, немуштрові частини, обози і транспорти хворих [6, c. 247]. Армію, перед вирушенням у похід було поділено на чотири збірні групи: 1. Запорізька збірна група або Запорізький корпус з усіма частинами, що до нього раніше входили, за винятком Гайдамацької Бригади Волоха. 2. Київська збірна група, що складалася з 5-ї та 12-ї Селянських дивізій, полку Морської піхоти, частин Залізної дивізії та Корпусу Січових Стрільців. 3. Волинська Збірна група, що складалася: з 1-го збірного полку (до складу якого входили й рештки Північної дивізії), 2-го збірного пішого полку, з решток 2-ї дивізії ("Запорізької Січі") з 4-го полку сірожупанників, (походженням з 4-ї дивізії сірожупанників), 2-го кінного ім. Залізняка полку, кінного полку ім. Гетьмана Мазепи та Волинської гарматної бригади, що утворилась з решток гарматних частин згаданих вище 3-х дивізій. 4. 3-тя Стрілецька дивізія або група, до складу якої входили частини тієї ж 3-ї стрілецької дивізії, Спільна Юнацька школа [4, c. 17]. Більшість подій в той час відбулась на території Черкаської області. Лінією прориву, відповідно до плану командарма Омеляновича-Павленка, мав стати район розташування Галицької армії в смузі Козятин- Вінниця-Хмільник, що й було успішно здійснено 7.ХІІ.1919 р. о 12 годині ночі [4, c. 18]. Прорвавши фронт ворога між Козятином і Калинівкою, українська армія швидким маршем вирушила на південний схід [7, c. 228]. Дієва армія УНР попрямувала на Липовець, Жашків, Умань, Тальне, Звенигородку... Наприкінці 1919 р. українська армія розташувалася таким чином: Київська група Тютюнника, пройшовши через місто Жашків та села Ризине, Багву, Заліське, Кобринове, Гуляйку, Гусакове, попрямувала на Звенигородку; Волинська група Загродського, прогнавши 42-й денікінський полк із Романівки, рушила на Тальне; Запорозька, на чолі з Омеляновичем-Павленком, зосередилась на Уманщині. 31 грудня командарм перебував у Доброводах, штаб армії - в Оксаниному. Жителі села добровільно зголосилися охороняти штаб армії [8, c. 44]. 26.ХІІ. українська армія втратила 3-тю стрілецьку дивізію, яка була знищена дощенту Київською "Сводною" дивізією князя Голіцина, що змусило командарма прийняти рішення про формування 3-го кінного полку з решток Залізної дивізії. Реорганізацію доручено було провести полковнику Г. Чижевському [4, c. 22]. Розпочаті переговори у Вінниці між делегацією від Уряду УНР і Начальною Командою Української Галицької армії ще з 23.ХІІ не призвели до об'єднання армій. Сталося зовсім небажане-незабаром Галицька армія перейшла на бік більшовиків, підписавши 1.01.1920 року з Подільським Губревкомом угоду і перефарбовуючись уже на Червону армію Української Совєтської Республіки. Місцеве населення симпатизувало армії УНР [4, c. 22]. В одному з найтяжчих боїв Зимового походу рідній армії допомагали селяни Білашок та Майданецького під час звільнення від денікінців Волинською групою містечка Тального. Одночасно з подіями в Тальному 1 січня 1920 р. запорожці звільнили від денікінців Умань. Це місто стало центром боротьби за державність України [8, c. 44]. Після звільнення Умані, у місті розпочалася активна просвітня, видавнича, агітаційна робота. Редакція газети "Україна" видала 5 номерів газети загальною кількістю до 20000 примірників, було видруковано до 200000 відозв - "До інтелігенції України", "Офіцерам, козакам і солдатам Добровольчеської армії" і "Селяне", укладених і підписаних отаманом Юрком Тютюнником [4, c. 36]. В Умані армія УНР перепочила і реорганізувалася із партизанської у три регулярні дивізії: Запорозьку, Київську і Волинську, які станом на 1 січня розташувалися по лінії Гайсин - Умань - Тальне - Торговиця - Звенигородка [8, c. 45]. 21.1.1920 року в с. Гусівка на Єлисаветщині відбулася нарада командуючих дивізіями, на котрій вирішено припинити боротьбу проти білогвардійців і розпочати боротьбу проти Червоної армії. Головною підставою для цього рішення було переконання, що Добровольча армія більше нездатна ні на яку серйозну акцію ні проти української Дієвої армії, ні проти червоних [9, c. 57]. Вже 21.1.1920 року червоні частини, що стояли в селі Ступчинь на Звенигородщині, одержали наказ здійснювати наступ на південь в загальному напрямку на Голованівськ-Ольвіопіль для ліквідації загонів Тютюнника [4, c. 53]. Дієва армія УНР розділилася і різними напрямками пішла у зазначений район, щоб там знов з'єднатися. Південій групі (Запорожці, 3 дивізії і штаб армії) ще довелось, прориваючись, мати бій з Добровольчою армією. Північна група (Волинська та Київська дивізії) зразу ж розпочала боротьбу проти частин Червоної армії [9, c. 58]. Наприкінці січня, виявивши райони зосередження Північної групи, Червона армія вирішила її знищити, кинувши проти неї цілу 60-ту дивізію та кінноту. Завдання було нелегке, бо на боці частин армії УНР було все населення. Знищити групу Тютюнника не вдалося [4, c. 54]. Захоплення Канева (Волинська дивізія) 2-7 лютого і наступ в бік Переяслава та Києва занепокоїла росіян. Українці, що жили в Києві, чекали приходу українських військ. Після заняття Черкас далеко по Лівобережжю піднялися чутки, що "українське військо вже до Дніпра дійшло". Від Полтави, Чернігова, Харкова, Мелітополя, Луганська приходили посланці [9, c. 60]. 11 лютого 1920 року Північна група військ у складі Київської і Волинської дивізій з'єдналась зі штабом армії УНР біля Медведівки на Чернігівщині. Командиром Запорозької дивізії призначили отамана Гулого-Гуленка. 17 лютого звільнили Золотоношу. Але армія змушена була повернути на правий берег Дніпра. Переправившись, військо отаборилось у Холодному Яру. В Мотронинському монастирі відправили молебень за щасливий похід та панахиду по загиблих козаках [8, c. 48]. Починається пересування Дієвої армії у західному напрямку одночасно різними дивізіями. Армія захоплює міста: Гайсин, Умань та Ольвіопіль і залізничний вузол Христинівку, знищуючи окупаційну владу, оперуючи в степах Херсонщини [9, c. 58]. 25 березня біля Тального відбувся бій Київської дивізії з більшовиками. Червоноармійці відступили в Майданецьке, але наступного дня, отримавши підкріплення, витіснили тютюнниківців. Незабаром, 7 квітня, отаман Заболотний звільнив Ананьїв. На допомогу йому Тютюнник послав 400 бійців при двох гарматах. Тоді ж на бік тютюнниківців перейшов 3-й кавалерійський полк 3-ї Червоної Галицької бригади кількістю в 650 шабель. Після тяжких боїв козаки Київської дивізії захопили Вапнярку і Тульчин. У Тульчині потрапили в полон штаби 41-ї, 45-ї та 46-ї дивізій 14-ї більшовицької армії [8, c. 48]. 16 квітня 1920 року у Вознесенську, завдавши поразки частинам 14-ї більшовицької армії, війська Дієвої армії УНР захопили 28 гармат, 32000 гарматних набоїв, 48 кулеметів і 5000 рушниць та 2000000 набоїв, 4000 возів з одягом, взуттям та іншим майном, та ще й 10000000 рублів [6, c. 248]. Виконуючи наказ Головного Отамана, армія УНР Зимового походу 5.05.1920 року була передислокована у напрямку Ямполя для прориву і негайного з'єднання з фронтом Головного Отамана військ УНР. Вислані кінні відділи зустрілися з частинами полковника Удовиченка. Учасники Зимового походу 6 травня 1920 року з'єдналися з іншими українськими частинами, які у союзі з поляками прямували на Київ [4, c. 117]. Бойовий склад Дієвої армії УНР Зимового походу на 6 травня 1920 року налічував: 2100 багнетів та 580 шабель. Українська армія Зимового походу складалась із: Запорізької дивізії отамана Гулого-Гуленка, Волинської дивізії отамана Никоніва, Київської дивізії отамана Ю. Тютюнника, Галицької кінної бригади отамана Шепаровича, Окремого кінного полку полковника Чижевського, кінної сотні Штабу Армії, за загальною кількістю 4319 осіб при 81-ому кулеметі та 12 гарматах [10, c. 6]. За оцінками воєнних істориків перший Зимовий похід Армії УНР є найгероїчнішою сторінкою воєнного мистецтва періоду національно-визвольних змагань в Україні в 1917 - 1921 рр., під час якого українська армія вперше вдало застосувала партизанські методи боротьби з численними ворогами. Була здійснена головна найважливіша мета - збережена армія УНР. Зимовий похід дав зразки характерної партизанської війни. За весь рейд по запіллю ворога пройдено 2500 км., проведено більше 50-ти успішних боїв.

Література

1. Полонська-Василенко Н. Історія України 2Т., Мюнхен, 1972-1976. - 606 с.

2. Петлюра Симон. Статті, листи, документи. - Т. 3. Упорядник В. Сергійчук. - К.: Видавництво імені Олени Теліги, 1999. - 616 с.

3. Литвин С. Симон Петлюра і петлюріана - К.: Видавництво імені Олени Теліги, 2001. - 640 с.

4. Доценко О. Зимовий похід (6.ХІІ. 1919 - 6.V.1920). - К.: Видавництво імені Олени Теліги, 2001. - 379 с.

5. Лазаренко Л. Збірник пам'яти Симона Петлюри (1879 - 1926 рр.). - К.: МП "Фенікс", 1992. - 260 с.

6. Литвин С. Симон Петлюра у 1917-1927 роках. Історіографія та джерела: Монографія. - К.: "Аквілон-Прес", 2000. - 464 с.

7. Історія України / В. Ф. Верстюк, О. В. Горань, О. І. Гуржій; під ред. В. А. Смолій. - К.: Альтернатива, 1947. - 424 с.

8. Шатайло О. Л. Генерал Юрко Тютюнник. Львів: Світ, 2000. - 144 с.

9. Тютюнник Ю. Зимовий похід 1919-1920 рр. - Н'ю Йорк.: Видавництво Чорторийських, 1966. - 99 с.

10. Українсько-московська війна 1920 року в документах / З пердмовою і редакцією В. Сальського Документи впорядкував генерал П. Шандрук. Варшава: 1933. - 406 с.