UkrHistory.com.ua
 
Головна сторінка
Історія України
Історичні постаті
Реферати з історії
Статті з історії
ЗНО з історії
Всесвітня історія
Серія "100 великих..."

Реферат

Українські Січові Стрільці

Коли почалася перша світова війна, створена з усіх українських партій Головна Українська Рада у Львові 3 серпня 1914 року видала маніфест, який закликав підтримати Австрію в її боротьбі з Росією, бо, мовляв, перемога над царським деспотизмом принесе українцям визволення. Головна Українська Рада закликала всіх українських юнаків, зголоситися і стати в ряди українських січових стрільців... “Нехай же через весь край котиться наш поклик! Нехай пориває до бою всіх і тисячі нехай стануть в ряди українських січових стрільців!” Безпосередньо організацією українського легіону Головна Українська Рада доручила Бойовій управі в складі: Т. Рожанковського, Д.Катамая (родом з Ямниці), М. Волошина, М. Геника (суддя з Печеніжина), К.Трильовського, С. Шухевич, Д. Вітовського. На місцях організацією добровольців займалися: в Богоридчанськім повіті адвокат Михайло Новаковський, у Калузькім – лікар Іван Куровець, на Гуцульщині посол до сейму Петро Шекерик, син Івана Франка. В результаті цих заходів зголосилося майже 28 тисяч добровольців, переважно гімназистів, синів ремісників, селян. На збірний пункт у м. Стрий прибуло 10 тисяч добровольців, але з них лише 2500 було зараховано до легіону, а решта розчарованих юнаків змушена була повернутись додому. Перед загрозою розпуску українського легіону добровольці вимушені були прийняти присягу на вірність Австрії.

Уряд не дбав і про належне обмундирування та озброєння добровольців. На вимогу Бойової Управи УСС, до якої входили М. Галушинський – колишній директор Рогатинської гімназії, К. Трильовський та інші, австрійська військова влада мала звільнити із своїх рядів 100 старшин для служби в УСС, але відпустила тільки 20. Серед яких був Д. Вітовський, який згодом став ідеологом стрілецтва.

Перші бої УСС з царськими військами проходили на Закарпатті, а потім, в районі стрия. В боях за гору Маківку загинуло 47 стрільців, серед них – Ганущак Ілько, Григорчук Юрко з Корнича, Грищак Ілько, формуляк Дмитро з Балинець, Лаврук Іван з Княж двора, Савчук Дмитро з Отинії. 76 було поранено, багато потрапило в полон. За іншими даними було вбито 42 і поранено 83 стрільці. В боях за Болехів у травні 1915 р. полягло 15, поранено 50, полонено 150 чоловік. 27 червня 1915 року сотня Д. Вітовського ввійшла до Галича і підняла в колишній княжій столиці синьо-жовтий прапор. В боях на околиці Галича стрільці понесли такі втрати: 10 вбитих, 30 ранених і 27 полонених. В жовтні 1915 року в боях за Се маківці брали участь сотні отаманів Горука і Вітовського, прославився тут і П. Франко. Загинуло в цьому бою 49 стрільців, 168 поранено і 157 попало в полон. Лише після двох років війни стрільцям було дозволено носити українські однострої і відзнаки. В жовтні 1916 р. була створена Гуцульська сотня – командир пор. Е. Левицький, а потім гетар Голинський (В. Березів). В селах, де були розміщені УСС, останні проводили культурно-освітню роботу: засновували читальні, українські школи, аматорські гуртки, курси української мови. Отже побут УСС в українських селах мав великий вплив на пробудження національної свідомості населення, яке тривалий час перебувало під цісарським гнітом. Під впливом революційних подій у Східній Україні з ініціативи УСС у жовтні 1918р. був створений Центральний військовий комітет – нелегальна організація з представників військових частин, військової поліції, робітників і студентів. Комітет очолив сотник УСС Дмитро Вітовський – син селянина з Медузи, Галицького району. Коли Комітет побачив, що Австро-Угорська імперія розвалюється, що Східній Галичині загрожують поляки, а члени Української Національної Ради і дальше залишаються бути вірними Габсбургам і чекають маніфесту цісаря про передачу їм влади у Східній Галичині і Буковині, прийняв рішення 1 листопада 04-годині ранку почати виступ УСС у Львові та інших містах Галичини і Буковини. Вітовський розіслав кур’єрами наказ до команди УСС в Чернівцях та окружним військовим комітетам в Коломиї, Станіславі та ін., щоб вони захопиди міста і негайно вислали підмогу до Львова. І на світанку 1 листопада українські відділи 15 полку піхоти, 19 полку краєвої оборони, 50 вартового куреня і 41 супровідного куреня виступили зі своїх казарм, оточили австро-угорські війська і змусили їх здатися. Так, майже безкровно, перейшла влада до Української Національної Ради у Львові та в усіх повітах. Тільки у Дрогобичі і Сокалі вчинили опір угорські війська. Над Львівською ратушею був піднятий український національний синь-жовтий прапор.

Список воїнів УСС села Воскресінці:

Білейчук П.М.

Гуцуляк М.М.

Гуцуляк В.І.

Ласійчук С.Ф.

Ласійчук М.Ф.

Ласійчук Д.Ф.

Гуцуляк В.М.

Білейчук В.І.

Вінтоняк Г.

Настащук Д.М.

Романенчук М.Н.

Воїни УГА с. Воскресінців

Білий М.М.

Білейчук М.В.

Гуцуляк Д.Д.

Ласійчук М.В.

Фесюк М.А.

Білейчук Ф.О.

Побігущий Є.П.

Білейчук М.С.

Кривоносюк К.П.

Романенчук П.

Шепетюк І.Г.

Дзюрдзій Д.П.

Бабущак М.Г.

Гуцуляк Ю.С.

Марчук В.

Стефанців І.О.

Шепетюк Д.М.

Шепетюк І.Ф.

13 травня 1990 р. в селі Воскресінцях відбулося освячення могили січових стрільців отцем Петром. Відбулася також панахида по убієнних. Знову звучать над весняним селом пісні про невмирущу славу наших дідів, знову гойдаються в такт пісням синьо-жовті знамена. Зі спогадами про бойову молодість виступає січовий стрілець Микола Серганюк, про свого батька, теж січового стрільця, тепло згадує Марія Солтис. Треба було мати тверде серце, щоби спостерігати за вкритою палаючими свічками могилою, за згайкою дітей у козацьких шароварах і гуцульських кептариках і не змахнути з очей сльозу.

Іван Стефанців Голова Філії “Сільського господарства в Жаб’ю”.

Іван Стефанців народився 8 серпня 1893 р. в селі Воскресінці біля Коломиї. Закінчив народну 7-класову школу, а відтак промислову школу закінчив в Коломиї. В 1913 році вступає до Австрійської Армії, з якої в 1914 р. переходить до Українських Січових Стрільців. Барк участь у зимових боях 1914-1915, в яких його ранено. Під час воєнних операцій в Галичині попадає до російського полону, звідти вивозять його на Сибір. Іван Стефанців 8 травня 1943 р. поляг від злочинної кулі в Жаб’ю.

Із спогадів про Маківку.

В Карпатах австрійська армія почала готуватись до відбиття російського наступу і в зв’язку з цим Січовим Стрільцям було відведено територію, яку вони повинні були обороняти. На цій території находилася гора Маківка, на якій ми окопалися і вели спостереження за противником. Рано вранці 29 квітня 1915 р. нас підняв голос сурмача, який сповіщав нас про тривогу. Мов із під землі виросли 14 ширенг російських солдатів які з гвинтівками на перевіс рушили крок за кроком в нашу сторону. Спочатку вони мусіли перейти річку вбрід. Ми відкрили вогонь із усіх видів зброї, які були на той час у нас.

Я бачив, що річка, яку вони переходили була червона, а трупи затопили річку. А вони все йдуть і йдуть. Наші скоро стріли розпеклися так, що кулі вже далеко не летіли. Ми почали кідати в них ручні гранати. Отак кинеш гранату, а вона котиться сама вниз. Чув я один голос який кричав із низу: “Стрілець, не стріляй, я українець, в мене дома малі дітки”. Що ж було робити? Війна невмолима. Наступ москалів провалився, а Стрілецтво проголосили себе невмирущою славою на ввесь світ.

Із спогадів мого прадіда Івана.

В липні 1919 р. Українська Галицька Армія з боями відступала на схід в сторону річки Збруч від переважаючі сили ворога. Треба всім знати, що Польщу на той час підтримувала Франція. Вона сформувала на своїй території польський легіон, озброївши його до зубів. Кинула на Україну проти УГА. На той час УГА починало тільки сформуватися. Небуло достатньо зброї, а особливо набоїв до неї, держалося за рахунок трофеїв, тобто те що здобули в бою, або якщо захопили австрійський склад. Бувало так, що стрільці особливо уважно спостерігали за обозом ворога і вночі робили вилазку щоб запастись амуніцією. Це їм часто удавалося і тому набої берегли. Бувало так, що за один набій до кріса міняли на пайку хліба. Україну не підтримував ніхто, а навіть навпаки зі всіх сторін старалися щось урвати. Румунія захопила Буковину. Мадяри Закарпаття. Польща, захопивши Львів і частину Західної України, і всіма силами тиснула на УГА.

Отже, Українська Галицька Армія була змушена відступати і час від часу переходила в атаку. Стрільці боролися, як леви, боєвий дух був надзвичайно високий.

Про одну подію я розкажу. Було це під Чортковом в селі Ягольниця, йшов запеклий бій. Ворог закріпився в старій зруйнованій цегольні і звідти вів прицільний вогонь із скоро стрілів по наших позиціях. Чимало було вбито і ранено стрільців, які ходили в атаку, але взяти ніяк не змогли. Тоді командування вирішило відібрати невелику групу із добровольців відчайдухів, під прикриттям ночі взяти цегольню. Кожний із стрільців знав, що іде на смерть. Був у цій групі вістун Грім, який сказав немов пророкуючи: “Якщо мене вбють то я їм і по смерті догоджу”. І так сталося, троє стрільців впали вбитими в тому числі і вістун Грім а двоє приповзли ранені. На другий день треба було забрати тих трьох Стрільців і похоронити але неможливо було бо ворог обстрілював і не допускав стрільців до вбитих. Отже була сформована ще одна група Стрільців в яких був і я. Коли добре стемніло, ми поповзли у те місце, де лежали вбиті, щоб забрати їх. Було спокійно, ворог не стріляв, ми підповзли і першого побачили Гріма, який лежав горілиць, немов дивився в небо і рахував зорі і раптом йог оправа рука піднялася і упала на сторону, немовби оказувала дивіться. І дійсно, ми мимоволі глянули в ту сторону і побачили, як ворожі вояки повзли в сторону наших позицій, видно вирішили атакувати нас. Вони нас не побачили. Ми тоді зрозуміли, що наш товариш дійсно по смерті показав рукою, немовби сказав он там ворог повзе, дайте знати своїм. Ми так і зробили, тихенько відповзли і попередили своїх так, що поки ворог підповз на віддаль пострілу, ми його зустріли, як належить. Крім того, ми пішли в атаку, на багнети в рукопашну. Ворог не витримав і змушений був тікати. Таким чином ми взяли цегольню і звільнили село. Після бою ми обговорювали цю подію і дійсно, як щоб не рука вістуна Грома ми б не побачили, що ворог повзе, він дотримав свого слова. Правда, полковий лікар пояснював, що таке могло бути з стрільцем, що м’язи в померлого стягуються і т.д. і т.п. але ніхто із стрільців невірив, вірили тільки, що вістун Грім і посмерті бив ворога і, що цю перемогу завдяки йому, стрільці виграли.

Ось така історія.