UkrHistory.com.ua
 
Головна сторінка
Історія України
Історичні постаті
Реферати з історії
Статті з історії
ЗНО з історії
Всесвітня історія
Серія "100 великих..."

НОВІТНЯ ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

§122. Встановлення радянської влади в Західній Україні

17 вересня 1939 року, коли головні сили польської армії були розбиті гітлерівцями, радянські війська перейшли польсько-радянський кордон на території Західної України й Західної Білорусі. Перевага радянських частин була величезною. Уночі 18 вересня польський уряд і головне командування армії переїхали до Румунії, наказавши фронтовим командирам не вступати з більшовиками в бій і відводити війська до румунського кордону.

Західноукраїнське населення з ентузіазмом і надією зустрічало Червону армію. Цьому сприяла радянська офіційна пропаганда, яка пояснювала перехід польсько-радянського кордону прагненням запобігти окупації краю нацистами та захистити від поляків, що, відступаючи під натиском німецьких та радянських військ, часто зганяли свою злість на цивільному українському населенні, не спиняючись перед убивством мирних жителів.

В умовах, коли населення нічого не знало про таємні угоди між СРСР та Німеччиною, радянська пропаганда мала певний психологічний ефект. Треба також ураховувати, що західні українці споконвічно прагнули до єднання зі своїми східноукраїнськими братами, а ненависть до польського окупаційного режиму охоплювала переважну більшість українців.

Для узаконення радянського режиму в Західній Україні під ретельним контролем нових властей були проведені вибори до Народних Зборів. Вибори проводилися за безальтернативним списком кандидатів і, по суті, були фікцією.

Наприкінці жовтня 1939 року Народні Збори прийняли Декларацію про возз'єднання Західної України з Радянською Україною у складі СРСР. У листопаді відбулися сесії Верховної Ради СРСР і Української РСР, що ухвалили закони про включення Західної України до складу СРСР і возз'єднання її з Українською РСР.

Приєднання західноукраїнських земель до СРСР розпочало процес їх радянізації, тобто перекроювання всіх сторін життя відповідно до вироблених за роки радянської влади зразків. Деякі заходи нової влади — розширення мережі шкіл, поліпшення медичного обслуговування, переселення частини мешканців міст у добре обладнанні квартири тощо — дістали схвальну оцінку населення.

Та невдовзі виявилися й украй негативні наслідки діяльності комуністів. Радянські війська принесли в Західну Україну репресивний режим, що вдосконалювався на Наддніпрянщині протягом двох десятиліть. У краї розгорнувся масовий терор, жертвами якого стали як окремі особи, так і цілі групи населення. Арешту підлягали діячі політичних партій і громадських організацій, власники підприємств, чиновники, священики, відставні офіцери, заможні селяни й усі ті, кого вважали противниками колективізації. Документи свідчать про величезні масштаби репресій: у Західній Україні й у Західній Білорусі в 1939-1941 pp. були ув'язнені й вислані до Сибіру понад 10% населення краю. Часто жертвами радянського режиму ставали поляки, але така ж доля спіткала й сотні тисяч українців, тисячі євреїв, представників релігійних та заможних кіл.

Включення до складу СРСР Західної України супроводжувалося насильницькою колективізацією, масовими переслідуваннями й арештами місцевого населення. З 1939 по 1941 pp. тільки в тюрмах «визволеної» Галичини були замучені 50 тис. політв'язнів, а з її території депортовано понад мільйон жителів.

Об'єднання всіх українських земель у складі УРСР мало, без сумніву, велике позитивне значення: уперше за кілька століть своєї історії українці опинилися в рамках однієї держави. Але принесений на багнетах Червоної армії тоталітарний режим остаточно переконав західноукраїнське населення в тому, що його майбутнє — у творенні незалежної соборної Української держави.

Довідка.

Депортація (латинське deporta-tio походить від deporto — засилаю, виселяю) — вигнання, заслання. У широкому розумінні депортацією називають примусове виселення цілих народів з місць їхнього постійного проживання. Така доля спіткала в роки Другої світової війни 650 тис. німців, 200 тис. кримських татар, майже мільйон поляків, депортованих за наказом Й. Сталіна. У 1947 р. польський режим депортував 150 тис. українців із Закерзонського краю (так звана операція «Вісла»).
Входження Бессарабії та Північної Буковини до складу СРСР

Відповідно до радянсько-німецьких договорів Бессарабія та Північна Буковина належали до сфери інтересів Радянського Союзу. Розуміючи безперспективність опору, Румунія змушена була погодитися з цим.

Українці, що становили значний відсоток населення цих регіонів, довгі роки, перебуваючи під владою різних іноземних держав, жили в надзвичайно складних умовах і постійно потерпали від утисків місцевої влади. За даними істориків, рятуючись від важких соціально-економічних і політичних умов, понад півмільйона жителів Бессарабії — молдован, українців, росіян, євреїв та ін. — емігрували до Америки або перейшли на радянську територію.

28 червня 1940 року радянські війська під командуванням Г. Жукова перейшли Дністер і встановили свій контроль над Бессарабією та Північною Буковиною. Входження цих земель до складу України в цілому відповідало бажанням українського населення, яке перебувало у складі Румунії.

2 серпня 1940 року Верховна Рада СРСР прийняла рішення про включення Північної Буковини та Північної і Південної Бессарабії до складу УРСР. У цей день утворено Молдавську РСР, до якої ввійшли Молдавська Автономна РСР і 6 повітів Бессарабії.

Нова влада, не з'ясовуючи волевиявлення народу, запровадила політику радянізації, вже апробовану в Західній Україні. Поширювалися хвилі репресій, які спочатку охопили «класово-ворожі елементи» — державних чиновників румунської адміністрації, представників політичних партій і українських, румунських, польських, єврейських організацій. Згодом сталінські репресії впали на бессарабських комуністів.

Усього протягом 1940 - червня 1941 pp. до Сибіру та Казахстану, Комі АРСР були депортовані близько 90 тис. «соціально небезпечних елементів», більшість з яких загинула.

Активно проводилася націоналізація промисловості й торговельних підприємств, здійснювалася конфіскація поміщицьких і церковних земель, розпочалася організація колгоспів тощо.

Лише в галузі освіти спостерігалися деякі позитивні зрушення. Зважаючи на багатонаціональний склад нових територій, навчання в школах проводилося як українською мовою, так і мовами національних меншин:

румунською, російською, єврейською, німецькою та польською. Система освіти відчутно демократизувалася, тепер значна частина населення отримала можливість здобувати загальну та професійну освіту.

Відчутно поліпшилося й медичне обслуговування населення. Якщо до 1940 року на Буковині існувало 72 лікувальні заклади, у яких працювало 112 лікарів, то після включення цих земель до складу СРСР медичне обслуговування населення здійснювали відповідно 200 закладів і понад 500 лікарів.

Таким чином, з одного боку, процес приєднання західноукраїнських, бессарабських і буковинських земель до Радянської України мав тяжкі наслідки для населення, що зазнало страждань від репресій і соціальних експериментів сталінського режиму. Разом з тим уперше за багато століть у межах однієї держави опинилися майже всі території, що були заселені етнічними українцями. Саме цей хід подій відповідав настроям і прагненням народу. Хоч ненадовго ці українські території були виведені зі стану війни.

Георгій Жуков (1897-1974)

Маршал Радянського Союзу, чотири рази Герой Радянського Союзу. З 1940 р. — командувач військ Київського військового округу. У 1941 р. — начальник Генштабу — заступник наркома оборони СРСР. Під час війни відіграв важливу роль у знищенні німецьких військ у Ленінградській та Московській битвах (1941-1942), Сталінградській і Курській битвах (1942-1943), під час наступу на Правобережжі. Від імені головнокомандувача приймав капітуляцію Німеччини.

Назад Зміст Вперед