UkrHistory.com.ua
 
Головна сторінка
Історія України
Історичні постаті
Реферати з історії
Статті з історії
ЗНО з історії
Всесвітня історія
Серія "100 великих..."

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ З ДАВНИНИ ДО ПОЧАТКУ XXI СТОЛІТТЯ

ЛЕГІТИМАЦІЯ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ ТА ЇЇ ПОЛІТИКИ В 1991-2006 РР.
РОЗВИТОК ДЕМОКРАТІЇ В УКРАЇНІ ЯК ОСНОВА ЛЕГІТИМАЦІЇ ЇЇ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ

Основою легітимації політики будь-якої держави, зокрема України, є її відповідність волі народу. В цьому сенсі демократизація режиму як уможливлення реалізації різноманітних сподівань і потреб суспільства виступає механізмом легітимації державної політики.
Знаковою подією в розвитку демократії в Україні стало прийняття 28 червня 1996 р. нової, нині чинної Конституції. В ній Україна була проголошена суверенною, демократичною, соціальною та правовою державою. Отже, були визначені магістральні напрями легітимації державної політики.
Легітимацію державної політики в Україні за роки незалежності багато в чому визначала будова законодавчої влади. Спочатку (у 1990 та 1994 рр.) членів Верховної Ради – народних депутатів України – обирали за мажоритарною системою, за якої партійна приналежність кандидатів не відігравала суттєвої ролі. Хоч для роботи в парламенті утворювалися тимчасові фракції за партійною приналежністю, відсутність чіткої політичної структури законодавчого органу негативно впливала на стабільність його роботи. Офіційні механізми взаємного впливу законодавчої та виконавчої влади одна на одну були занадто складними, що призводило до численних конфліктів і унеможливлювало ефективну протидію зловживанням владними повноваженнями.
Нова Конституція України 1996 р. частково усунула суперечності в організації державної влади, утвердивши президентсько-парламентську модель управління, необхідність у механізмах якої її прихильники пояснювали перехідним станом українського суспільства, потребою швидкого реагування на зміни в економічній ситуації. На Верховну Раду покладалось створення нової законодавчої бази, а розв’язання поточних проблем суспільного життя – на Президента і фактично підпорядкований йому уряд – Кабінет Міністрів.
Легітимація та демократизація політики держави багато в чому пов’язані з достатньою незалежністю органів місцевого самоврядування від державної влади в вирішенні важливих проблем життя громади. Провідним принципом самоврядування є організаційне й функціональне відокремлення його органів від органів державної влади. В Україні згідно з чинною Конституцією громадяни мають право на здійснення місцевого самоврядування, а усі державні органи повинні цьому сприяти. 21 травня 1997 року закон «Про місцеве самоврядування в Україні» законодавчо закріпив принципи організації місцевого самоврядування в нашій державі. Ці принципи відповідають міжнародним стандартам, зокрема вимогам Європейської хартії місцевого самоврядування.
Велику роль в легітимації державної політики відіграють політичні партії, оскільки вони є головним посередником і інструментом взаємодії між громадянським суспільством і державною владою.
В 1990 р. в Україні офіційно була скасована однопартійна система і почали виникати різноманітні за ідеологію, соціальною базою, спрямованістю політичні партії. Починаючи з президентських виборів 1991 р., політичні партії України брали участь у всіх виборах Президента України, Верховної Ради України, органів місцевого самоврядування.
У 1998 р. половина депутатів Верховної Ради вперше обиралась за партійними списками, проте в порівнянні з «безпартійними» виборами-94, коли всі народні депутати України обиралися в мажоритарних одномандатних округах, вага «ідейних» мотивів зменшилась.
На виборах 2002 р. партії, число яких за чотири роки зросло майже у 2,5 рази, приділили більшу увагу утворенню виборчих блоків, причому останні стали водночас складнішими і організаційно більш продуманими. Виборці також стали більш досвідченими і голосували за більші об’єднання, що встигли показати себе у практичній політиці, а не за дрібні, часто віртуальні партії та блоки. Тому за результатами виборів до Верховної Ради пройшло шість суб’єктів виборчого процесу (із зареєстрованих 32) проти дев’яти на виборах 1998 р. (із зареєстрованих 30). Це блок «Наша Україна» – 23,57 %, Комуністична партія України (КПУ) – 19,98 %, блок «За Єдину Україну!» – 11,77 %, «Виборчий блок Юлії Тимошенко» (БЮТ) – 7,26 %, Соціалістична партія України (СПУ) – 6,87 %, Соціал-демократична партія України (об’єднана) – 6,27 %.
Важливим випробуванням на шляху демократизації України стали президентські вибори 2004 року. Надто неприкрите порушення законності під час виборчої кампанії з боку прибічників кандидата від влади було використано опозиційними силами для проголошення результатів голосування в другому турі президентських виборів сфальсифікованими. В результаті, в країні виникла політична криза, яка отримала назву «помаранчева революція». Її характерними рисами були: масова акція громадського протесту на Майдані Незалежності в Києві проти несправедливих виборів, неспроможність офіційної влади впоратись з ситуацією, втручання міжнародних посередників, мирне вирішення політичного конфлікту за допомогою Верховного Суду. 3 грудня 2004 року Верховний Суд України прийняв рішення про нове, повторне голосування, на якому 26 грудня перемогу отримав В.Ющенко. Події в Україні завдяки демократичному та мирному вирішенню політичної кризи, зміні акцентів у внутрішній та зовнішній політиці в дусі західноєвропейських цінностей, посилили легітимність Української держави на міжнародній арені.
В ході подолання політичної кризи ВР України 8 грудня 2004 р. ухвалила політреформу шляхом внесення змін до Конституції України, які в повному обсязі набрали чинність у травні 2006 р. Згідно зі змінами до Конституції, строк повноважень ВР зріс з 4 до 5 років, депутатам ВР було заборонено офіційно займатись підприємницькою діяльністю, переходити в інші парламентські фракції, протягом місяця з дня відкриття ВР (під загрозою її розпуску Президентом) депутати мають створити парламентську більшість – коаліцію депутатських фракцій, парламентська коаліція (або фракція, що має більшість) отримала право пропонувати Президенту на затвердження прем’єр-міністра та склад уряду, голова ВР отримав право підписувати закони у випадку подолання вето Президента та його відмови їх підписувати, з 2006 р. вводилась пропорційна система виборів депутатів ВР.
7 липня 2005 р. законом України була впроваджена пропорційна система виборів до українського парламенту. У виборах до ВР України 26 березня 2006 р. взяли участь 46 політичних блоків та партій, але переможцями стали лише п’ять політичних сил. Це Партія регіонів – 32,14 % (отримали в ВР 186 мандатів), БЮТ – 22,29 % (129 мандатів), блок «Наша Україна» - 13,95 % (81 мандат), СПУ – 5,69 % (33 мандата) та КПУ – 3,66 % (21 мандат). Результати виборів показали, що жодна політична сила не змогла набрати більше половини голосів у парламенті.
Тому 22 червня 2006 р. була створена парламентська коаліція з трьох політичних сил – БЮТ, Нашої України та СПУ, яка отримала назву «коаліція демократичних сил». Але створена парламентська коаліція, з огляду на розподіл вищих державних посад та різне розуміння актуальності поточних завдань державної політики України, виявилась нестійким політичним утворенням. «Коаліція демократичних сил» розпалась, а замість неї була створена інша коаліція з Партії регіонів, СПУ та КПУ, яка отримала назву «антикризова коаліція». Перед цим, 6 липня 1996 року на таємному голосуванні більшістю голосів («за» - 238, «проти» - 0) головою ВР був обраний лідер СПУ О.Мороз. У голосуванні не брали участі фракції БЮТ та «Наша Україна».
Антикризова коаліція на пост голови уряду запропонувала лідера Партії регіонів В.Януковича. На початку серпня 2006 р. до антикризової коаліції приєдналась частина «Нашої України». З ініціативи Президента 3 серпня було проведено "круглий стіл" провідних політичних сил країни і підписано Універсал національної єдності (Ю.Тимошенко свій підпис під Універсалом не поставила). Після цього Президент дав згоду щодо кандидатури В.Януковича на посаду прем'єр-міністра. На засіданні Верховної Ради 4 серпня В.Янукович був обраний головою уряду, посади в якому отримали представники всіх парламентських сил, крім БЮТ.
Вперед Зміст Вперед