UkrHistory.com.ua
 
Головна сторінка
Історія України
Історичні постаті
Реферати з історії
Статті з історії
ЗНО з історії
Всесвітня історія
Серія "100 великих..."

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ З ДАВНИНИ ДО ПОЧАТКУ XXI СТОЛІТТЯ

РАДЯНСЬКА УКРАЇНА: ОСОБЛИВОСТІ ІСТОРИЧНОГО РОЗВИТКУ
УКРАЇНА В РОКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ І ВЕЛИКОЇ ВІТЧИЗНЯНОЇ ВІЙН (1939-1945 РР.)

До кінця 30-х рр. у світі виникла загроза нової глобальної війни. Вона виходила від Німеччини, Італії, Японії, їхнім апетитам протистояли Англія, Франція, згодом – СРСР, США.
Після невдачі спроб створення системи колективної безпеки в Європі, СРСР пішов на підписання 23 серпня 1939 р. радянсько–німецького договору про ненапад строком на 10 років. Він мав також таємні протоколи, метою яких був територіальний виграш, розподіл сфер впливу. Німеччина відмовлялась від претензій щодо України, а СРСР отримував згоду Німеччини на приєднання до своєї території українських земель, що входили до складу Польщі та Румунії.
Підписання договору фактично розв’язало Гітлеру руки, і 1 вересня 1939 р. німецькі війська атакували польську армію з трьох оперативних напрямків. З нападом фашистської Німеччини на Польщу Друга світова війна стала фактом. Вона охопила майже всі континенти (до неї втягнулася 61 держава з понад 80 % населення земної кулі; в боях взяло участь 110 млн. осіб; молох війни забрав життя 60 млн. людей, з яких 27 млн. були громадяни СРСР).
Зародилася війна в глибинних суперечностях, які існували між державами і випливали з їх цілей: політичних – прагнення керівних кіл великих держав перерозподілити сфери впливу, забезпечити неподільне панування своєї системи; економічних – розширити сфери прикладання капіталу, отримати дешеві джерела сировини і робочої сили. З боку країн фашистського блоку війна була несправедливою, загарбницькою.
Поява німецьких військ біля обумовленої таємним протоколом демаркаційної лінії активізувала дії радянського керівництва. 17 вересня 1939 р. віддається наказ про початок бойових дій проти Польщі. Радянські війська окупували Західну Волинь і Східну Галичину. Новий німецько–радянський договір «Про кордони, дружбу і співробітництво», підписаний у Москві 28 вересня 1939 р., розмежував кордони між Німеччиною і СРСР вздовж річок Сян і Західний Буг.
Першими кроками нового радянського керівництва було утвердження державно-політичного і територіального статусу Західної України. 22 жовтня 1939 р. були організовані вибори до Народних Зборів. За кандидатів, заздалегідь підібраних органами влади, було подано 4 мільйони 32 тисячі голосів, тобто 90, 9 %. 26 жовтня 1939 р. у Великому театрі Львова зібралися Народні Збори Західної України, своєрідний «парламент», якому належало проголосити на західноукраїнських землях радянську владу та просити комуністичне керівництво прийняти ці землі до складу СРСР. Наступного дня Народні Збори прийняли Декла¬рацію про возз'єднання Західної України з УРСР та оголосили про націо¬налізацію банків та великої промисловості, конфіскацію земель у поміщи¬ків, церкви та великих державних урядовців. Відповідно до прийнятих за¬конів Верховної Ради СРСР від 1 листопада 1939 р. і Верховної Ради УРСР від 15 листопада Західна Україна стала складовою частиною Ра¬дянської України, і відповідно - Радянського Союзу.
Після юридичного оформлення приєднання західноукраїнських земель тут почала проводитися «радянизація»: селянські комітети розподіляли поміщицькі землі, худобу, посівний матеріал, знаряддя виробництва. У містах найбідніші верстви населення одержували житло. Повсюдно вводилася українська мова, швидко зросла кількість українських шкіл. У той же час нова влада конфліктувала з уніатською церквою, намагалася культивувати колективізацію, закривала національно-культурні інститути, включаючи «Просвіту». За неповні два роки така політика спричинила до того, що більшість місцевого населення стала негативно ставитися до радянської влади.
28 червня 1940 р. СРСР змусив Румунію віддати Бессарабію та Буковину. 2 серпня Верховна Рада СРСР вирішила включити Північну Буковину та Північну і Південну Бессарабію до УРСР, а з решти Бессарабії і колишньої Молдавської АРСР утворити Молдавську РСР.
22 червня 1941 р. нацистська Німеччина напала на СРСР. Почалась Велика Вітчизняна війна 1941-1945 років, яка увійшла в історію як визвольна війна радянського народу проти фашистської Німеччини та її союзників (Угорщини, Італії, Румунії, Фінляндії), важлива частина Другої світової війни. Створивши на напрямку ударів переважаючу перевагу, агресор прорвав оборону радянських військ, захопив стратегічну ініціативу й панування в повітрі. Прикордонні бої й початковий період війни (до середини липня) у цілому призвели до поразки Червоної Армії.
Після 22 липня 1942 р., коли Червона армія залишила м. Свердловськ Луганської області, вся Україна була окупована ворогом.
Територію України нацисти розподілили на кілька окупаційних зон:
? 1 серпня 1941 р. Східна Галичина була приєднана до Польського генерал–губернаторства (дистрикт «Галичина» – Львівська, Дрогобицька, Станіславська та Тернопільська області);
? 14-19 липня 1941 р. землі між Дністром і Південним Бугом, північна Буковина й Бессарабія було передано Румунії. До цієї території, що звалася Трансністрією, приєднали Одеську, південь Вінницької і захід Миколаївської областей;
? 20 серпня 1941 р. створено рейхскомісаріат «Україна» у складі десяти областей України – Волинь, Полісся, Правобережжя, частини Полтавської і Запорізької, південних районів трьох білоруських областей, півдня Орловщини. До створених тут шести генеральних округів належала Дніпропетровська область і Крим;
? Райони Донбасу, Чернігівської, Сумської та Харківської областей були включені в окрему, воєнну зону, яка перебувала під владою німецького військового командування.
Грабувалося і вивозилося в Німеччину все, що мало матеріальну цінність. Понад 5 млн. цивільного населення і військовополонених було знищено. Скорбним символом гітлерівського геноциду став Бабин Яр у Києві, де було вбито 200 тис. чол. – євреїв, українців, росіян. На каторжні роботи до Німеччини з України було вивезено 2,4 млн. чол.
Жорстокість і безкомпромісність політики окупантів викликала опір серед населення.
Активні бойові дії проти німецьких загарбників вели партизанські з’єднання і загони Чернігівщини, Сумщини, Харківщини, Київщини, Донбасу та інших районів України. Широко відомі імена партизанських командирів С.А. Ковпака, О.М. Сабурова, О.Ф. Федорова та інших. Для посилення керівництва партизанськими загонами і координації їхніх дій з Червоною Армією у червні 1942 р. було створено Український штаб партизанського руху на чолі з Т.А. Строкачем.
Діячі Організації українських націоналістів схильні були бачити у фашистах союзників. З перших днів війни у складі німецької армії діяли підрозділи, сформовані українськими націоналістами – батальйони «Роланд» і «Нахтігаль». 30 червня 1941 р. у щойно захопленому німцями Львові бандерівці провели Українські на¬ціональні збори, які ухвалили Акт про відновлення Української Держави. Було обрано Українське державне правління на чолі із соратником Бандери — Я. Стецьком. Проте фашистське керівництво заявило, що німці українцям не союзники, а завойовники. Невдовзі С. Бандеру, Я. Стецька та інших лідерів ОУН (б) було заарештовано і відправлено до Берліна. Крім цього, гітлерівцями було заарештовано 300 членів ОУН, із яких незаба¬ром 15 було розстріляно.
З цього часу почали з’являтись перші партизанські загони українських націоналістів, які виникли на Поліссі і Волині. Тут від початку війни діяли партизанські відділи «Поліської Січі» під проводом Тараса Бульби-Боровця, колишнього військовика УНР. Тут же, на Волині, були сформовані партизанські військові частини обох частин Організації українських націоналістів (навесні 1940 р. вона розкололося на ОУН (б) – бандерівську чи революційну, яку очолив Степан Бандера, та ОУН (м) – мельниківську, очолювану Андрієм Мельником). У результаті об’єднання окремих відділів Української національної самооборони, січовиків, військових формувань ОУН у жовтні 1942 р. була створена Українська Повстанська Армія (УПА). Вона повела боротьбу проти німецьких загарбників і більшовицьких партизанів, а також поляків (загони УПА протягом 1943-1944 рр. проводили кампанію витіснення польського населення за межі українських етнічних кордонів за Буг і Сян – фактично етнічні чистки; поляки діяли аналогічно).
21-25 липня 1943 р. відбувся ІІІ Надзвичайний збір ОУН, який визначив головні програмні вимоги організації в нових умовах, заявив, що ОУН бореться проти імперіалізму та проти імперій, проголосив самостійність України. З кінця 1943 р. УПА перестає битися на декількох фронтах і переходить до бойових дій тільки проти Червоної армії і радянських партизан.
Починаючи з квітня 1943 р. у складі німецьких військ діяла дивізія СС «Галичина», сформована з українців.
Діяльність ОУН-УПА була проаналізована робочою групою істориків, утвореною при Урядовій комісії з вивчення діяльності ОУН-УПА. У фаховому висновку істориків визнається вагомий внесок ОУН-УПА в національно-визвольну боротьбу українського народу за створення незалежної України. Разом з тим робочою групою:
- визнано співробітництво УВО і ОУН з німецькою розвідкою та контрроз¬відкою ще з часів Веймарської республіки, тобто з 1919 року;
- визнано те, що на окупованій німцями у 1939 р. території Польщі органі¬зації ОУН(Б) і ОУН(М) діяли відкрито;
- визнано спільні дії ОУН та диверсійних підрозділів націоналістів з німця¬ми у червні 1941 року проти Червоної Армії, факт протидії ОУН - УПА радянсь¬ким партизанам і Червоній Армії в 1943-1944 роках, а також постачання літаками Люфтваффе українським повстанцям німецького військового спорядження і зброї після визволення України від фашистів .
Треба відзначити, що зміст «Фахового висновку…» не дає підстав для героїзації ОУН-УПА, чого домагаються окремі політичні сили.
Перемога під Сталінградом у лютому 1943 р. і розгром німецьких військ у Курській битві у серпні 1943 р. створили необхідні передумови для наступу Червоної армії по всьому фронту. Відкрилася можливість для оволодіння Лівобережною Україною, форсування Дніпра і створення стратегічних плацдармів у Правобережжі. В кінці жовтня 1944 р. із звільненням Закарпаття українська земля була повністю позбавлена фашистської нечисті.
Перемоги Червоної армії взимку 1945 р., наступ союзницьких військ із Заходу забезпечили умови для завершення розгрому нацистської Німеччини. 8 травня в Берліні було підписано акт про беззастережну капітуляцію Німеччини. Розгром імперіалістичної Японії завершив Другу світову війну 2 вересня 1945 р.
Гідний внесок у перемогу вніс український народ. У лавах Червоної армії воювали 6 млн. його синів і дочок. Близько 600 тис. партизан і підпільників билися в тилу фашистських військ. Понад 2 млн. трудівників України кували зброю перемоги в радянському тилу. Близько півмільйона українців пов’язало свою долю з ОУН-УПА.
Вперед Зміст Вперед