UkrHistory.com.ua
 
Головна сторінка
Історія України
Історичні постаті
Реферати з історії
Статті з історії
ЗНО з історії
Всесвітня історія
Серія "100 великих..."

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ З ДАВНИНИ ДО ПОЧАТКУ XXI СТОЛІТТЯ

РЕВОЛЮЦІЙНІ ПОДІЇ ТА ГРОМАДЯНСЬКА ВІЙНА НА УКРАЇНІ (1917-1920 РР.)
ПОЛІТИЧНЕ СТАНОВИЩЕ В УКРАЇНІ ПІСЛЯ ПАДІННЯ САМОДЕРЖАВСТВА. УКРАЇНСЬКА ЦЕНТРАЛЬНА РАДА ТА ЇЇ ВЗАЄМИНИ З ТИМЧАСОВИМ УРЯДОМ

Падіння самодержавства викликало посилення національного руху. Носієм національної ідеології виступала національна інтелігенція. З падінням самодержавства перестали діяти всі обмеження щодо української мови і культури. Проявом росту національного руху стало виникнення українських політичних партій і Української Центральної Ради (УЦР). Ініціатором створення органу, що об’єднав усі українські організації стало Товариство українських поступовців (ТУП) – єдина організація всеукраїнського масштабу, котра збереглася в підпіллі. До УЦР ввійшли представники ТУП, українських соціал-демократичних організацій, військових, робітничих, кооперативних, студентських, наукових і т.ін. гуртків та організацій. Офіційною датою утворення УЦР вважається 7 (20) березня 1917 р. Важливу роль у її створенні, зміцненні та визначенні основних напрямів діяльнос¬ті відіграли три провідні українські партії: Українська партія со¬ціалістів-революціонерів (М.Ковалевський, П.Христюк, М.Шаповал), Українська соціал-демократична робітнича партія (В.Винниченко, С.Петлюра, М.Порш) та Українська партія соціаліс¬тів-федералістів (Д.Дорошенко, С.Єфремов, А.Ніковський). Головою Центральної Ради було обрано М.Грушевського, а його заступниками - Д. Антоновича і Д. Дорошенка.
Таким чином, характерне для всієї країни двовладдя на Україні набуло більш складної конфігурації. Крім органів Тимчасового уряду і Рад на політичну арену тут виступила УЦР, котра представляла національний рух. Співвідношення, протиріччя і взаємопереплетіння соціальних і національних аспектів визначило розвиток революції на Україні.
Для підтвердження своєї політичної ваги і повноважень, щоб надати УЦР характер дійсного представництва, було організоване проведення Всеукраїнського національного конгресу, котрий відбувся 6-8 квітня в Києві. На ньому було присутні біля 900 делегатів від різних економічних, політичних, культурних, просвітницьких, професійних і т.д. українських організацій. На конгрес були запрошені представники від усіх українських губерній, а також від Петрограду, Криму, Кубані, Холмщини (Польща). Конгрес переобрав УЦР у складі 150 чол.: представників губерній, міст, політичних, суспільних і ін. організацій. Головою ЦР був обраний М. Грушевський, його заступниками – В. Винниченко і С. Єфремов. Після Конгресу УЦР обрала зі свого складу виконавчий орган – Комітет, згодом названий Малою Радою. Деякі дослідники вважають, що Конгрес перетворив УЦР на представницький орган усієї України.
З ініціативи УЦР почали створюватися підпорядковані їй місцеві органи – губернські та повітові ради. Паралельно з цим відбувалося об’єднання українських станово-професійних організацій. Наприкінці весни – початку літа 1917 р. відбулися два Всеукраїнські військових з’їзди, Всеукраїнський селянський і робітничий з’їзди. Висловлюючи підтримку УЦР, ці з’їзди підштовхували її у бік більш радикального вирішення як соціально-економічних, так і національно-політичних питань.
Заручившись такою підтримкою, УЦР стала пред’являти все більші претензії на владу. Між нею і Тимчасовим урядом наростала напруженість. Тимчасовий уряд відмовлявся вирішувати питання автономії України до скликання Всеросійських Установчих зборів. У відповідь на це УЦР прийняла 10 (23) червня І Універсал, у якому проголосила автономію України. Фактично УЦР брала на себе державні функції. Був створений виконавчий орган – Генеральний секретаріат на чолі з В. Винниченком. І Універсал УЦР викликав величезний суспільний резонанс. Тимчасовий уряд змушений було піти на врегулювання відношень із УЦР. Результатом компромісу став ІІ Універсал УЦР, ухвалений 3 (16) липня. В цьому документі вказувалося, що поповне¬на представниками національних меншин, які проживають в укра¬їнських землях, УЦР перетвориться на єдиний найви¬щий орган революційної демократії України. Передбачалося формування УЦР відповідального перед нею органу — Гене¬рального секретаріату, який після затвердження Тимчасовим урядом мав стати носієм найвищої крайової влади Тимчасового уряду в Україні. УЦР брала зобов’язання боротися проти намірів самовільного здійснення автономії України до Всеросійських Установчих Зборів . Ці положення були підтверджені спеціальною Інструкцією Тимчасового уряду, в якій, між іншим, той обмежив владний вплив УЦР п’ятьма з дев’яти українських губерній – Київською, Волинською, Подільською, Чернігівською і Полтавською.
Влада УЦР була виключно формальною. УЦР основну увагу приділяла безкінечним суперечкам із Тимчасовим урядом стосовно межі своїх повноважень, у той час, як найважливіші проблеми – продовольча, земельна, охорони правопорядку й т.ін. – залишалися невирішеними. Після ІІ Універсалу почалося повільне але неухильне падіння авторитету УЦР.
На місцях у силу розмитості функції управління і самоврядування, існували своєрідні три центри влади (органи Тимчасового уряду, органи УЦР, Ради). Як і в усій Російській імперії, в Україні восени 1917 р. революційна криза досягла вищої точки.
Вперед Зміст Вперед