UkrHistory.com.ua
 
Головна сторінка
Історія України
Історичні постаті
Реферати з історії
Статті з історії
ЗНО з історії
Всесвітня історія
Серія "100 великих..."

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ З ДАВНИНИ ДО ПОЧАТКУ XXI СТОЛІТТЯ

РЕВОЛЮЦІЙНІ ПОДІЇ ТА ГРОМАДЯНСЬКА ВІЙНА НА УКРАЇНІ (1917-1920 РР.)
РОЗВИТОК РЕВОЛЮЦІЇ ВІД ЛЮТОГО ДО ЖОВТНЯ

Лютнева революція почалася 23 лютого (8 березня за н. ст.). Царський уряд, лідери політичних партій не зрозуміли суті подій, убачаючи в них звичайні «безпорядки». Однак уже 27 лютого (12 березня) Петроград опинився в руках повсталих. Микола II, котрий у цей час знаходився в ставці, змушений був 2 (15) березня зректися від престолу. Перемога Лютневої революції вирішилася в Петрограді. Інші великі міста, фронт, уся велика периферія цілком мирно прийняли те, що наприкінці лютого – початку березня 1917 р. здійснилося в Петрограді.
Головною особливістю політичного життя Росії після падіння самодержавства стало встановлення двовладдя – Рад робітничих і солдатських депутатів і Тимчасового уряду. Вже в ході революції, багато в чому стихійно, ще до того, як котрась з політичних партій проголосила це гасло, за зразком 1905 р. стали виникати Ради робітничих і солдатських депутатів. 27 лютого (12 березня) була створена Петроградська Рада робітничих депутатів. Більшість у керівництві Ради належало меншовикам і есерам. Керівництво Петроградської Ради добровільно передало владу сформованому 2 (15) березня з опозиційних депутатів Думи Тимчасовому уряду. У його склад увійшли деякі з найвідоміших представників російського лібералізму. Міністром-головою став князь Г.Є. Львов. Тимчасовий уряд бачив своєю головною ціллю успішне завершення війни і буржуазно-ліберальну еволюцію країни за західним зразком. Він повинен був забезпечити демократичні перетворення і підготувати проведення Установчих Зборів, котрим належало остаточно вирішити всі найважливіші питання державного устрою Росії.
Лютнева революція не вирішила кризи, у котрій опинилася країна. Вирішення основних питань – про владу, про землю, про мир – затягувалося. Ліквідація заборон на політичну діяльність поряд з загостренням соціальних протиріч призвели до різкої політизації суспільства. Чисельність політичних партій різко зросла. В 1917 р. у Росії діяло більше 50 політичних партій.
Провідною ліберальною партією, яка знаходилась на правому крилі політичного спектру, була Конституційно-демократична партія (перейменована в Партію народної свободи). Вирішення основних соціально-економічних проблем кадети відкладали до Установчих зборів.
Найбільш чисельною партією Росії навесні 1917 р. стала Партія соціалістів-революціонерів. Есери вважалися селянською партією, центральним пунктом їхньої програми була соціалізація землі. Есери сповідували ідею «особливого шляху» Росії до соціалізму, але примикали до тих партій, котрі орієнтувались на західний шлях розвитку. Не дивлячись на ідейні розбіжності з меншовиками, есери виступали з ними в єдиному політичному блоці.
Меншовики (РСДРП(м)), формально маючи з більшовиками єдині програму і устав, розходилися з ними в головному. Вони зберігали вірність ортодоксальному марксистському положенню, згідно якому після буржуазної революції має слідувати невизначений у часі період буржуазно-демократичного розвитку.
Партія більшовиків у перші дні революції не мала чіткої політичної лінії. Приїзд з еміграції В.І. Леніна та проголошення ним курсу на перехід від першого етапу революції, який дав владу буржуазії, до другого етапу, який повинен дати владу робітникам та селянам, докорінно змінив стратегію і тактику більшовиків. Партія відмовилася від усілякої підтримки Тимчасового уряду і вела боротьбу з меншовиками та есерами за вплив у Радах. Більшовики виступали за негайне вирішення соціальних питань та припинення війни. Поглиблення економічної та політичної кризи сприяло зростанню популярності більшовицьких лозунгів та збільшенню числа членів партії.
Нестійкість положення відбилася в трьох політичних кризах (квітень, червень, липень). У липні після розстрілу антиурядової демонстрації встановилося єдиновладдя Тимчасового уряду. Розвиток революції в Росії визначався наростанням загальнонаціональної кризи. Прогресуючий параліч народного господарства, війна з її невдачами і втратами, розкладання армії, зростаючі соціальні і міжнаціональні конфлікти, безсилля державної влади, наростаюча політична анархія – така була ситуація через півроку після лютневої революції.
Вперед Зміст Вперед