UkrHistory.com.ua
 
Головна сторінка
Історія України
Історичні постаті
Реферати з історії
Статті з історії
ЗНО з історії
Всесвітня історія
Серія "100 великих..."

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ З ДАВНИНИ ДО ПОЧАТКУ XXI СТОЛІТТЯ

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ІСТОРИЧНОГО ПІЗНАННЯ. ІСТОРІОГРАФІЯ ТА ІСТОРІОСОФІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ
ФОРМИ ОСМИСЛЕННЯ ЛЮДСЬКОГО МИНУЛОГО. МІФ, ЕПОС, ІСТОРІЯ

Свідоме звернення до минулих подій відрізняє людину від інших живих істот, які також здатні закріплювати і зберігати навички, передавати власний досвід. В історії людства існували різні форми закріплення історичного досвіду та пам’яті: міф, епос, хроніка, наукова історіографія. Першою формою свідомості і культури як способу осмислення світу постає міф (грец. mythos розповідь). Всякий міф є спогадом про події минулого, але міф не може бути розповіддю чисто історичною. На відміну від історичного оповідання, міф не потребує ніяких доказів і підтверджень, він не осмислюється раціональними засобами. Елементи міфологічної свідомості неминуче супроводжують людство протягом усієї його історії.
Історична свідомість, на відміну від міфологічної, припускає лінійний і необоротний час. Для цієї свідомості центральною є ідея розвитку, еволюції, у ході якої виникають принципово нові події і ситуації. Вже в епосі (грец. epos слово, оповідь) відбувається руйнування міфу. На відміну від міфу, епос - продукт історичного часу, коли свідомість виходить із кола міфологічних, традиційно-позачасових уявлень. З виникненням писемності люди почали фіксувати найважливіші події в їхній часовій послідовності, в хронологічному порядку. Так виникли перші хроніки, (грец. сhronos час), аннали (лат. annus рік), літописи (давньорус. лЂто рік). Перетворення простої реєстрації подій на історію (грец. historia розповідь про минулі події, про те, що досліджено) пов’язується з іменем грека Геродота (V ст. до н.е.), котрий не лише фіксував події, а й прагнув описати зміну різноманітних ситуацій та пояснити діяння людей. На відміну від міфу, під історією розуміється достовірна розповідь про минуле, автор якої відповідає за кожне слово, за кожен згаданий факт. Проте Геродота ще в античності називали не лише «батьком історії», але й «батьком брехні», оскільки достовірність повідомлень різних людей, на підставі яких Геродот складав свої писання, часто піддавалася сумнівам.
У стародавніх греків уявлення про історію були генетично пов’язані з міфом і мистецтвом розповіді. Історія навіть мала свою музу-покровительку – Кліо (ім’я походить від грец. «прославляю»). Греки сприймали світобудову статично, як довершений і гармонійний космос і не сприймали історичного процесу послідовних змін, їм притаманне циклічне розуміння історії. Вони не знали «історію», вони знали «історії».
Хоча з часів Геродота до наших днів історія пройшла довгий шлях і сформувалася як наука зі своїм об’єктом та методами пізнання, ця спорідненість з міфом збереглася. Міф функціонує й у сучасних поглядах на минуле (історію).
Суміщення міфологічної й історичної свідомості представлене в християнській догматиці. Християнство надало сприйняттю історичного процесу лінійну, есхатологічну спрямованість, уявлення про початок і кінець історії. Історія з часів середньовіччя поступово прямує від свого початку – акту Творення – до свого кінця – Страшного суду і встановлення Бо¬жого царства на Землі.
Епоха Відродження і, особливо, Просвітництва підготували нове розуміння історії як процесу. Нове сприйняття часу створило ґрунт для появи ідеї прогресу (лат. progressus рух уперед, успіх). У науку входять принципи історизму й еволюціонізму, котрі дозволили розглянути світ у розвитку, а людину і людське суспільство як утворення, що історично змінюються. Основним змістом історії було визнано послідовний розвиток культури і соціально-економічних інститутів. Наслідком наукових відкриттів XVII-XVIII ст. стало формування нового класичного типу науки і становлення сучасного типу історії як науки. Історичне пізнання формується як самостійна галузь пізнавальної діяльності. Розквіт історичної науки приходиться на ХІХ ст., котре називають «століттям істориків». Основним заняттям істориків стало намагання перетворити історію на таку ж строгу науку як і природознавство, подолати описовість та підвести історичний процес під загальні соціологічні схеми (позитивізм), а з іншого боку історики прагнули описати минуле «таким, яким воно було» (Л. фон Ранке). Історія перетворилася із простих розповідей про минуле в науку зі своїми об’єктом, предметом, методами дослідження.
]
Вперед Зміст Вперед