UkrHistory.com.ua
 
Головна сторінка
Історія України
Історичні постаті
Реферати з історії
Статті з історії
ЗНО з історії
Всесвітня історія
Серія "100 великих..."

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ З ДАВНИНИ ДО ПОЧАТКУ XXI СТОЛІТТЯ

УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ В ПІЗНЬОМУ СЕРЕДНЬОВІЧЧІ. ПОЛЬСЬКО-ЛИТОВСЬКА ДЕРЖАВА
УКРАЇНСЬКЕ КОЗАЦТВО ЯК ІСТОРИЧНЕ ЯВИЩЕ

Вперше термін "козак" згадується у Початковій монгольсь¬кій хроніці (1240 р.). У перекладі з тюркських мов він означає "одинокий", "схильний до розбою, завоювання". Пізніше у XVI ст. цей термін зустрічається у словнику половецької мови "Кодекс Куманікум" (1303 р.) та в додатку до грецького збірника житій святих "Синаксаря". У половецькому словнику слово "козак" мало позитивне значення - "страж", "конвоїр", тоді як у грецькому збірнику згадувалось у негативному сенсі: "розбій¬ник".
Проблема появи та формування козацької верстви є до кінця не визначеною. Зараз існує декілька версій, що пояснюють походження козацтва:
1. "Автохтонна" — доводить, що козацтво як спільнота є пря¬мим спадкоємцем, логічним продовженням вічових громад Ки¬ївської Русі, які за литовської доби не зникли, а лише трансформувалися, зберігши свій вічовий устрій, у військово-службові фор¬мування, підпорядковані великому литовському князю."Хозарська" — ототожнює козаків з давніми народами степу "козарами" або хозарами.
2. "Бродницька" — витлумачує генетичний зв'язок козацтва зі слов'янським степовим населенням періоду Київської Русі — "бродниками", які жили у пониззі Дунаю.
3. "Уходницька" — пов'язує виникнення козацтва з утворен¬ням на території Наддніпрянщини громад вільних озброєних лю¬дей, котрі прибували сюди на промисли за рибою, бобрами, сіл¬лю, дикими кіньми та іншою здобиччю.
4. "Татарська" — виводить козацький родовід з татарських поселень, що виникли на Київщині за часів Володимира Ольгердовича та Вітовта, де шляхом злиття татарського елементу з міс¬цевим населенням утворилася якісно нова верства — козацтво.
5. "Захисна" — пояснює появу козацтва на південних рубе¬жах необхідністю дати організовану відсіч наростаючій татарсь¬кій загрозі.
6. "Соціальна" — факт виникнення козацтва пояснює як наслідок посилення економічного, політичного, національного та релігійного гніту, яке штовхало селянство до масових втеч на вільні землі та самоорганізацію у нових місцях проживання.
7. "Чорно-клобуцька" — вбачає в них нащадків "чорних кло¬буків" — тюркського племені, яке у давньоруські часи жило в пограничному зі Степом Пороссі.
8. "Болохівська" — пов'язує козаччину з існуванням в дав¬ньоруських автономних громадах так званих болохівців, які піс¬ля встановлення монгольського іга добровільно прийняли про¬текторат Орди і вийшли з-під влади місцевих князів.
9. "Черкаська" — вважає виникнення козацтва одним з нас¬лідків процесу міграції у Подніпров'я черкесів (черкасів), які до того проживали у Тмутаракані.
Проте жодна з цих теорій не може самостійно по¬яснити всю складність виникнення та формування козацтва, оскільки кожна з них базується на якомусь одному чиннику із економічної, етнічної, воєнної чи соціальної сфер.
Поява такого історичного явища як козацтво зумовлена низкою причин:
1. Існування великого масиву вільної землі зі сприятливими для життєдіяльності умовами у порубіжжі між европейською хліборобською та азіатською кочовою цивілізаціями. Козацтво сформувалося на стику між слов'янським та тюркським етнічними масива¬ми, між християнством та магометанством.
2. Досвід освоєння південних територій уходниками, добичниками та бродниками.
3. Зростання великого феодального землеволодіння, що роз¬почалося з XV ст. і підштовхнуло процес господарського освоєн¬ня та колонізації нових земель.
4. Посилення феодальної експлуатації, прогресуюче зак¬ріпачення, наростання релігійного та національного гніту.
5. Зростання зовнішньої загрози, нагальна потреба за¬хисту від нападів турків і татар.
Спочатку переважна більшість козаків господарювала в степах сезонно. З весни до осені під час так званих степових уходів вони полювали, рибалили, збирали мед диких бджіл, їздили до чорноморських лиманів по сіль. Одночасно з господарським промислом у Дикому полі (на великому кордоні між кочовим і осілим світами) виникає воєнний промисел, який на своєму початковому етапі зводився до силового заволодіння чужими здобутками праці. Люди, які займалися воєнним промислом або поєднували господарчий промисел з воєнним, стали називатися козаками, а саме явище – козакуванням. Козакування у ХІV ст. спочатку виникає на південному боці кордону у татар, а у ХV ст. – і в українців. Козацтво зазнало на собі величезний вплив східного татарського світу: одяг, зачіска, зброя, їжа, ключові військово-політичні терміни, тактика і структура війська.
Козацтво як соціальна верства не було однорідним. Поряд з городовими козаками, що мешкали постійно в містах Чигирин, Канів, Корсунь, Черкаси та перебували на державній службі, виникла нова категорія – низові козаки, які створили хутірське господарство нижче дніпровських порогів (звідси назва – «запорожці»). Його панівною галуззю стало скотарство, поширилося конярство, землеробство. Розвивалися промисли і ремісництво – серед козаків були ковалі, зброярі, кораблебудівники. Значне місце займала торгівля хлібом, медом, шкурами, рибою, воском, худобою. Купували ж козаки зброю, боєприпаси, сукно, папір. Через територію проходили важливі торговельні шляхи, що давало змогу козакам отримувати мито.
Основою господарської колонізації пониззя Дніпра стали січі – місцеві оборонні фортеці. Так зимівники уходників перетворилися в укріплені стани з постійним населенням. На середину ХVІ ст. Великий Луг укрила досить густа мережа козацьких поселень – січей, станів, городців. Серцевиною козацької державності стала одна головна Січ за дніпровськими порогами – Запорізька.
Перша Запорізька Січ знаходила¬ся на острові Мала Хортиця (в районі нинішнього м. Запоріжжя), Вона була створена в 1556 р. українським православним князем Дмитром Вишневецьким і служила опорним пунктом і військовою базою козацтва в пониззі Дніпра. Звідси було зроблено кілька похо¬дів проти кримського хана і турок. У 1557 р. фортеця була зруйнована, і козаки створюва¬ли інші. Існує думка, що перша Запорізька Січ була створена пізніше, на о-ві Томаківка. Усього січей (разом з Малохортицькою) було вісім: з 1560-х по 1593 р. – на о-ві Томаківка, у 1593-1638 рр. – на о-ві Базавлук, у 1638-1653 рр. – на Микитиному Розі, у 1652-1709 рр. – на річці Чортомлик, у 1709-1711 рр. – на р. Кам’янці, у 1711-1734 рр. – в Олешках, у 1734-1775 рр. – на р. Підпільна.
Протягом XVI–XVII ст. Січ набуває ознак держави: контролює величезну терито¬рію степів України, має свій уряд, військово-адміністративний устрій, власний суд і підтримує дипломатичні відносини з іншими державами. Територія цієї держави називається землями Війська Запорізького або Вільностями Війська Запорізького. Вся повнота влади в цій державі належала січовій (військовій) раді, де право голосу мав кожен запорожець. Рада керувала всіма важливими справами Січі. На раді обирали козацький уряд – військову старшину: кошового отамана, військового суддю, осавула, військового писаря тощо. На час походу рада обирала його військового керівника – «старшого» або гетьмана.
Військово-адміністративною і господарською одиницею Січі був курінь, до яких приписувалися козаки. Назви куренів свідчать, що Січ приймала вихідців з усієї України: Полтавський, Уманський, Корсунський, Канівський та ін. Куренем називалася і «казарма» в Січі-фор¬теці, де проживали молоді неодружені козаки. Козаки куреня обира¬ли курінного отамана і курінну старшину. Територіально-адміністративною одиницею Війська Запорізького була паланка. Жителі паланки – козаки були приписані до певних куренів, а селяни, що з’явилися як окремий від козаків прошарок посполитих лише в добу Нової (Підпільненської) Січі, підлягали запорозькому товариству в цілому, платили податок, забезпечували його фуражем і провіантом.
Запорізька Січ зіграла виключно важливу роль в історії українського народу, особ¬ливо в його національно-визвольній боротьбі.
Ще на початку ХVІ ст. козацтво стало організованою силою і широко використовується старостами прикордонних територій для оборони проти татар. У цій справі прославилися Бернард Претвич, Предслав Лянцкоронський, Остафій Дашкевич тощо. У 1572 р. король Сигізмунд II Август видав універсал про утворення найманого козацького форму¬вання: 300 козаків були прийняті на державну службу, записані у реєстр (список) і отримали правовий статус регулярного війська. Король Стефан Баторій вписав до реєстру 500 козаків, які за свою службу звільнялися від податків, одержували землю на правах рангового володіння, військово-адміністративну незалеж¬ність від місцевої влади, судовий імунітет. Основними завдання¬ми реєстровців були охорона кордонів та контроль за нереєстро¬вими козаками.
Головним противником станових інтересів козацтва в Речі Посполитій була поль¬ська шляхта. Вона бачила в козацькому війську загрозу, в козацтві – можливого політичного конкурента. Складалася неоднозначна історична ситуація; визнати становість козацтва (тобто за¬конні права, обов’язки, привілеї) шляхетська держава не хотіла, але і обійтися без його військової сили не могла.
Після Люблінської унії козацтво зазнає змін. Основним джерелом поповнення стає селянство і міщанство, які більше всіх страждали від по¬силення феодального гніту, пограбування і насильства. Поповнюють козацтво і вихідці з бояр або службових родів. Військові нави¬чки колишніх бояр виділяли їх із загальної козацької маси. Вони складали основу реєстру, тобто козаків, визнаних королем як васалів, що мають атрибути, обов’язки і пільги, «вольності». У козацтві починають зароджуватися елітарні тенденції, мало сумісні із запорізьким демократизмом. Носієм демократичних настроїв залишалося Низове Військо запорожців. Протистояння цих течій у козацтві буде проявлятися не¬одноразово в подальших подіях: у селянсько-козацьких виступах кінця XVI – початку XVII ст., у визвольній війні середини XVII ст., громадянській війні – Руїні і в XVIII столітті – віці «козацького ба¬роко».
Після створення реєстру (1570-і роки) козаки визнавалися за прийнятими на державну службу. Боротьба за поширення основних прав на все козацтво привела до того, що в кінці 20-х років XVII ст. організаційно оформляється нереєстрове козацтво. Незалежно від при¬значеного для реєстру старшого (гетьмана) обирався гетьман нереєстрових, створювалися відповідні структури козацького війська. Серед перших гетьманів були Іван Сулима, Лев¬ко Іванович, Тарас Федорович.
Право козаків на землю і вільну господарську діяльність, самоврядування, свободу від кріпацтва, особливі привілеї (наприклад, податкові чи право винокуріння) зацікавлювали селян та міщан і спричиняли масове «покозачення» сільського і міського населення України. Масове покозачення стало формою народно-визвольного руху в Україні, визначило близькість інте¬ресів селян і козаків, що виявилося в майбутній спільній визвольній боротьбі.
Найбільшими виступами кінця XVI ст. були повстання під керівництвом Криштофа Косинського (1591-1593 рр.), Семерія Наливайка і Григорія Лободи (1594-1597 рр.). Усі вони переросли в масові повстанські рухи, придушені місцевою шляхтою або коронними військами.
Новий сплеск народної боротьби пов’язаний з початком XVIІ ст. Польща вступила в смугу безперервних воєн і жодно¬го разу не обходилася без козацької допомоги. До козацьких походів приєднувалися селяни і міщани, а після закінчення військових дій оголошували себе козаками і відмовлялися підкорятися польській адмініс¬трації.
Україна на початку XVIІ ст. вступила в новий період хвилювань і бродіння. На її території з’явилися каральні експедиції коронного гетьмана Станіслава Конецьпольського. У відповідь на ігнорування інтересів козацтва, посилення соціального і релігійного гноблення у 20-30-х рр. XVII ст. прокотилася хвиля повстань, організаційною і бойовою силою яких було козацтво. Найбільш ма¬совими були повстання, очолювані Марком Жмайлом (1625 р.), Тарасом Федоровичем (Трясилом) (1630 р.), Іваном Сулимою (1635 р.), Павлом Бутом (Павлюком), Якимом Острянином (Остряницею), Дмитром Гунею і Скиданом (1637-1638 рр.). В останньому виступі чітко була визначена мета боротьби: звільнити Україну від гніту Речі Посполитої, ліквідувати національно-релігійне гноблення. Закінчилося повстання поразкою. Козаки присягли не піднімати повстань і бути покірними владі Речі Посполи¬тої. Була прийнята «Ординація Війська Запорозького». Цей документ польської влади обмежував чисельність реєстру 6 тисячами, відміняв виборність старшини, забороняв зайняття козацьких посад нешляхтичам, вимагав відмовитися від несанкціонованих польськими властями збройних виступів проти татар і турків тощо.
Протягом 10 років – з 1638 р. по 1648 р. в Україні не відбулося жодного народного виступу. Козаки тримали вірність даному слову. Поляки називали це десятиріччя Pax aurum – «золотим спокоєм». Однак це було затишшя перед бурею, яка визрівала в глибинах українського суспільства і увірвалася в історію у 1648 р. початком Визвольної війни під керівництцвом Богдана Хмельницького.
Вперед Зміст Вперед