UkrHistory.com.ua
 
Головна сторінка
Історія України
Історичні постаті
Реферати з історії
Статті з історії
ЗНО з історії
Всесвітня історія
Серія "100 великих..."

ВСЕСВІТНЯ ІСТОРІЯ

4.2. ІСТОРІЯ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

§ 15. Освіта і культура в Європі в XI—XV ст.

Зародження і розвиток культури Середньовіччя визначається взаємодією трьох основних факторів: традиціями народної творчості, культурним впливом античного світу та християнством. Традиції язичництва, народні звичаї, усна поезія, гумор карна валів — усе це знайшло відображення в культурі. Вплив античності виявлявся в тому, що залишки зруйнованого варварами збиралися як зразки і матеріал для створення нової культури. Латинська мова стала мовою освіти та культури. Антична література і філософія (хоча не в оригіналах, а в коментарях церков них діячів) вивчалася у школах та університетах.

Проте найважливішим фактором формування і розвитку культури Середньовіччя була релігія і церква. Поступово християнська доктрина стала основним елементом світогляду середньовічної Європи. Вплив релігії на культуру посилювався завдяки могутньому авторитету церкви.

Найвідомішими науками Середньовіччя були алхімія, магія та астрологія. Учені намагалися знайти «філософський камінь», який би давав змогу перетворювати прості метали чи інші речовини в золото; еліксир довголіття, який би продовжував молодість і життя взагалі; вічний двигун, який би давав рух предметам, транспорту; вічне світло.

Розвивалася освіта. Початкові школи знаходились при церквах і монастирях. Тут вивчали молитви латинською мовою, одержували елементарні знання з письма, лічби, читання. Піс ля цього вивчали «сім вільних мистецтв», які розподілялися на курс тривіума (граматика, риторика, діалектика) та квадривіума (арифметика, геометрія, астрономія, музика). Граматика навчала говорити і писати латинською мовою, риторика — вмінню скла дати ділові та правові документи. Діалектика вчила мислити, дискутувати на релігійні та філософські теми. Метою арифметики було не тільки оволодіння діями з числами, а й їх символічне тлумачення.

Вищий ступінь мали загальні школи, де, крім «вільних мистецтв» викладались такі науки, як медицина, римське право, богослов'я. Ці школи згодом перетворилися в університети, наприклад, медична школа міста Салерно в 1158 p., правова Болонська в 1162 р. Згодом університети з'являються в Англії (Оксфорд, Кембридж).

Університети були незалежними від місцевої влади, мали свій суд, право обирати посадових осіб. Як правило, вони складалися з чотирьох факультетів: молодшого (артистичного, де вивчалися «вільні мистецтва») і трьох старших (богословського, правового та медичного). Кожний факультет очолював декан («десятник»), а університет — ректор («управитель»). Навчання проводилося латинською мовою у формі лекцій та диспутів. Здебільшого лекції зводилися до коментування текстів Святого Письма. Диспути доповнювали лекційний курс і мали навчити студентів вести полеміку на визначену тему. Університет мав присвоювати кваліфікаційні ступені: 1) ступінь бакалавра отримували слухачі артистичного факультету, які складали іспити з дисциплін тривіуму (зі 100 слухачів лише 30 успішно здавали іспит); 2) ступінь ліценціата присвоювався після успішного складання іспитів з наук квадривіуму; 3) ступінь магістра отримували 1-2 ліценціати, які закінчили один зі старших факультетів.

Найяскравіший вияв середньовічна філософія знайшла у схоластиці. Головна проблема схоластики — з'ясування належного співвідношення в людині між вірою, яка спирається на одкровення, і розумом, що послуговується накопиченими знаннями і даними чуттєвого сприйняття.

Найвідомішими епічними поемами Європи є французька «Пісня про Роланда», англійська «Беовульф», іспанська «Пісня про мого Сіда», німецька «Пісня про Нібелунгів».

Лицарську культуру можна розглядати як субкультуру, що складалася з трьох основних компонентів: куртуазності, проведення турнірів та лицарської літератури. Куртуазність являла собою складний комплекс звичаїв і ритуалів, що вимагав до тримання певних норм поведінки (манер), а також передбачав служіння сюзерену і Прекрасній Дамі. Лицар повинен був обороняти церкву, боротися з «невірними», захищати слабких, бути щедрим і захищати добро. Він обирався зі знаті, його навчання починалося з 7 років, коли він ставав пажем, з 14 років — слугою свого сюзерена. Згодом він ставав зброєносцем і здобував право носити меч. У 21 рік юнака урочисто посвячували в лицарі. У мирний час лицарі займалися полюванням і проводили турніри, які давали змогу показати рівень володіння зброєю. Відбувалися вони на спеціально підготовленій арені — ристалищі. Лицар повинен був завдати удар списом без вістря і вибити суперника з сідла.

Суттєва роль у створенні ідеального образу лицаря належала лицарській літературі: поезії та роману. Тематика їх зводилася до кохання, авантюр, які траплялися з лицарями. Найпопулярнішими сюжетами численних романів залишилися історії про короля Артура, «лицарів круглого столу» і «Тристан та Ізольда».

При королівських дворах, а згодом і в інших феодалів, ви никає творчість трубадурів і менестрелів — співців кохання, які жертовно присвячують не лише свої твори, а й саме життя служінню Дамі.

Мистецтво пізнього Середньовіччя прийнято називати «готичним». Готика —- це пошук синтезу між архітектурою, живописом і скульптурою, що мав відбивати універсалізм схоластичного світогляду своєї доби. Виникає тип готичного собору, характерними рисами якого є стрілчасті арки і вікна, витягнутість угору всієї будівлі, різнокольорові вітражі. Знамениті готичні собори — Собор Паризької Богоматері (розпочатий 1208 р.), Шартрський (1260 p.), Реймський (1240 p.), Кельнський (1248 p.).

Назад Зміст Вперед