UkrHistory.com.ua
 
Головна сторінка
Історія України
Історичні постаті
Реферати з історії
Статті з історії
ЗНО з історії
Всесвітня історія
Серія "100 великих..."

ВСЕСВІТНЯ ІСТОРІЯ

4.2. ІСТОРІЯ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

§9. Соціально-економічний та політичний устрій Англії в IX-XV ст.

Англія після норманського завоювання та за Плантагенетів

Завоювання у 1066 р. Вільгельмом Завойовником Англії за побігло розпаду країни на самостійні уділи. Король оголосив себе верховним власником землі в королівстві, оповістивши, що піддані можуть отримувати землю лише у кредит. Тим самим усе населення Англії було перетворено на васалів та підданих короля, зобов'язаних виконувати певні повинності. Була вироблена ефективна податкова система («палата шахової дошки»). У 1086 р. в країні провели перепис населення, землі, знарядь праці. Його матеріали склали так звану Книгу страшного суду. Населення Англії на цей час досягло 1,5 млн. осіб, з них лише 12% були вільними, 70% становили феодально-залежні тримачі землі, зберігався прошарок рабів. Того ж 1086 р. усі вільні громадяни Англії були змушені присягнути на відданість монарху («бути вірним королю проти всіх людей», тим самим і проти своїх сеньйорів). Якщо в континентальній Європі панував принцип «васал мого васала — не мій васал», то в Англії корона установила прямий зв'язок з васалами (ар'єрвасалами) своїх васалів. Сила королівської влади пояснювалася тим, що король був гарантом панування феодалів над підкореним, але нескореним англосаксонським населенням. Англійські міста до того ж були політично й економічно слабкими, а земельні володіння феодалів — некомпактними. Крім цих об'єктивних, важливим суб'єктивним фактором досить сильної королівської влади була активність королів щодо розбудови апарату управління. На чолі графств поставили королівських чиновників — шерифів, які відали адміністрацією, судом та стягненням королівських податків.

З 1154 р. Англією почала правити династія Плантагенетів. її першим представником був Генріх II Анжуйський (1154-1189 pp.). Він був одним з найбагатших французьких феодалів. Крім Англії, йому від батька належали французькі провінції Анжу, Мен і Турень, від матері — Нормандія і Бретань, а одружившись з колишньою королевою Франції — дружиною короля Франції Людовіка VII — Алієнарі (хоча вона була старша за нього на 11 років), він отримав у володіння Аквитанію і Гасконь. У результаті він став управляти всією Англією та 2/3 Франції. Саме за Генріха II були проведені важливі реформи, особливо судова. Було піднесено значення королівських судів — міщани, лицарі, вільні селяни таким чином уникали свавілля феодальної знаті. У процесі судової практики королівських судів поступово почало вироблятися і так зване загальне право — «common law» — єдине для всієї країни королівське право. Справи про карні злочини перестали порушуватися з ініціативи зацікавленої сторони, а розглядалися як злочини проти «королівського миру» і переслідувалися державою. У 1181 р. був виданий указ про загальне озброєння. Кожна вільна людина в державі повинна була мати різну зброю, відповідно до свого майнового стану. Цю нерегулярну армію король міг протиставити не лише зовнішньому ворогу, а й власним непокірним феодалам. Разом з тим військове озброєння вільних селян та жителів міст зумовило зростання значення та впливу цих прошарків населення. Замість військової служби (обмеженої щорічним 40-денним веденням бойових дій) з феодалів почали стягувати так звані щитові гроші. На них король почав наймати на постійну службу лицарів та вільних селян — лучників, заклавши цим основи регулярної армії.

Проте король-реформатор (один з найвизначніших в історії Англії) не мав спокою у власній сім'ї. Його дружина, яка прожила довге життя (1122-1204 pp.). тривалий час конфліктувала з ним і нацьковувала на нього дітей. Принци неодноразово повставали проти батька. Генріх II був великим королем, але помер у 1189 р. з почуттям, що життя не вдалося.

Його син — Ричард Левине Серце (1189-1199 pp.) рідко з'являвся в Англії і свої основні справи робив поза нею. Майже половину свого царювання він провів у III Хрестовому поході. Повернувшись на батьківщину, він почав війну на континенті з французьким королем Філіпом II Августом і загинув при облозі одного із замків. Ричард був блискучим лицарем, але поганим англійським королем. Престол успадкував його брат Іоанн Безземельний (1199-1216 pp.).
Велика хартія вольностей

Царювання Іоанна відзначено трьома важливими конфліктами: боротьбою з французьким королем, боротьбою з церквою та боротьбою з власними баронами. Війна з Францією була невдалою для Іоанна. Від значних володінь Плантагенетів на континенті не залишилося майже нічого. У 1205 р. виник конфлікт між Іоанном та папою Інокентієм III з приводу обрання архієпископа Кентерберійського, який очолював церкву в Англії. Король не хотів визнавати призначеного папою архієпископа. У відповідь папа наклав інтердикт на Англію, а згодом оголосив Іоанна відстороненим від престолу і «подарував» його французькому королю. Іоанн не був упевнений у підтримці своїх підданих і капітулював перед папою, визнавши себе його васалом і зобов'язавшись щорічно виплачувати йому 1000 марок сріблом.

Барони вирішили скористатися слабкістю короля і добитися для себе привілеїв. Вони захопили Лондон, король залишився лише з почтом у 7 лицарів і змушений був погодитись на великі поступки. 15 червня 1215 р. він підписав Велику хартію вольностей, яка на декілька століть стала основою прав англійського народу і основним законом державного устрою. З 68 статей Хартії 30 представляли інтереси баронів, 7 — лицарства та верхівки вільного селянства і лише 3 — міщан. Король зобов'язався дотримуватись свободи церковних виборів, не стягувати зі своїх васалів-баронів більших поборів, ніж було встановлено звичаєм. Баронів, на відміну від представників усіх інших станів, могли судити лише люди рівного з ними звання — пери.

Міста отримали підтвердження вже існуючих вольностей.

Була встановлена єдина система вимірювання та ваги. Велика хартія захистила особисту свободу, постановивши, що ніхто не може бути арештований, підданий покаранню інакше, ніж на підставі закону. Дуже важливими були ті статті, де давалося точне визначення податкам.

Для свого часу Хартія мала певне прогресивне значення. Вона обмежувала королівське свавілля не лише відносно баронів, а й стосовно лицарства і міщан — соціальних верств, що виступали носія ми в ту епоху прогресивних тенденцій у розвитку країни, захищаючи ці верстви від утисків великих феодалів.

До часу правління Генріха IV (1422-1461 pp.) Велика хартія переглядалася 37 разів. Між 1327 і 1422 pp. Хартія підтверджувалася королями в різних редакціях 44 рази, що є свідченням непевності цього документа та намагань різних політичних груп відкоригувати його у власних інтересах.

Для оцінки Хартії суттєве значення мали дві обставини. По-перше, Хартія виходили з цілком правильного посилання на те, що королівська влада не може бути необмеженою, бо це урізало права всіх інших верств населення, підвищувало роль суб'єктивного фактора у функціонуванні держави, що є негатив ним. По-друге, якби Хартія існувала в незмінній редакції протягом тривалого часу, це призвело б до феодального роздроблення та розпаду англійської держави.
Англійський парламент

Перший англійський парламент був скликаний у 1258 р. Король Генріх III постійно збільшував податки, щедро роздавав землі французьким родичам, що спричинило загальне невдоволення. Коли навесні 1258 р. Генріх став вимагати в баронів на військову авантюру в Італії, в яку його втягнув папа римський, третину прибутків країни, відбувся вибух протесту. Барони, з'явившись озброєними до короля, почали вимагати реформ і він змушений був погодитись. У червні 1258 р. в Оксфорді зібралася рада магнатів (парламент) названий у подальшому «Скаженим». Парламент виробив Оксфордські провізії, що встановлювали в країні режим баронської олігархії. При монарху створювалася «Рада 15ти». До її обов'язків входили «поради» королеві у справах управління державою та контроль за діяльністю вищих посадових осіб. Для вирішення найважливіших державних проблем тричі на рік мав скликатися парламент у складі 27 осіб — членів «Ради 15ти» та 12 осіб від лицарів та міст.

Король не хотів дотримуватися угоди, і почалася громадянська війна. Лідер опозиції Сімон де Монфор, намагаючись розширити свою соціальну базу, спробував змінити принцип комплектування парламенту. До нього повинні були ввійти всі прелати і барони, по 2 лицарі від кожного графства і по 2 представники від найзначніших міст. Це вважалося початком парламентаризму. Проте тривало його вдосконалення. У 1245 р. було сформовано «Зразковий парламент», до складу якого ввійшли барони, лицарі, міщани, духовенство. Представників знаті запрошували поіменно, решту — обирали. З цього часу парламент став постійно діючою установою, а англійська феодальна держава набуває форми станової монархії. Королю був потрібен парламент на противагу великим феодалам. Станові збори давали можливість королю більше опиратися на лицарство та міську верхівку. Та ким чином, створення парламенту в цілому зміцнило феодальну державу.

У 1352 р. парламент було поділено на дві палати — палату лордів і палату громад. Перша формувалась за рахунок тих, хто мав титул герцога, маркіза, графа, віконта, барона, друга — на основі виборів. Парламент в Англії відрізнявся від Генеральних штатів Франції тим, що в останньому три стани засідали окремо, причому кожний з них мав один голос. В Англії ж міщани і лицарство засідали спільно, що мало суттєвий вплив на подальшу долю держави. З 1297 р. податки почали встановлюватись лише за згодою парламенту, а з 1340 р. він став контролювати використання коштів. У 1322 р. було встановлено, що без згоди парламенту не можуть бути внесені в статути жодні зміни (закони). Таким чином, парламент почав своє перетворення у вищу законодавчу владу в країні, а у 1371 р. отримав право на відсторонення вищих державних сановників.
Повстання селян

Наприкінці XIV ст. становище англійського селянства погіршилось. Збільшення податків призвело до соціального вибуху. Весною 1381 р. почалося повстання під проводом Уота Тайлера — сільського покрівельника. Повстання носило анти феодальний характер і набуло значного розмаху, охопивши 25 з 40 графств. Селяни громили монастирі та маєтки феодалів, спалювали документи, що фіксували селянські повинності, вбивали королівських чиновників. Повсталі ввійшли в Лондон, зустрілися з королем і висунули свої вимоги («Майл-Ендська програма»). У ній вони вимагали скасування панщини, встановлення невисокої грошової ренти (4 пенси з акра), вільної торгівлі в містах та амністії для учасників повстання. Програма представляла інтереси найзаможнішої та помірковано налаштованої частини селянства, не зачіпаючи засад феодального ладу. Проте частина повсталих наполягала на більшому («Смітфілдська програма»). Вона передбачала скасування «робітничого законодавства», яке вимагало найматися на роботу за мінімальну плату, вилучення земель у церкви і поділу їх між селянами, ліквідацію усіх привілеїв сеньйорів та зрівняння станів. Під час переговорів лон донський мер підступно вбив Уота Тайлера. Селян переконали розійтися. Загони феодалів наздогнали їх, розгромили та вчинили розправу. Король відмовився від усіх своїх обіцянок.

У 1450 р. на півдні Англії спалахнуло велике повстання, яке очолив заможний селянин, досвідчений солдат Джек Кед. Він зібрав армію з 20 тис, осіб. Повсталі ввійшли в Лондон. Вони вимагали полегшення податкового тягаря, припинення незаконного тиску баронів на парламентських виборах, скасування «робітничого законодавства», усунення «поганих» чиновників. Згодом повстанців витіснили з Лондона, король пообіцяв амністію, повстанці розійшлися, але з ними вчинили жорстоку розправу.
Війна Червоної та Білої троянд

У 1399 р. з ініціативи баронів було скинуто Ричарда II, останнього короля з династії Плантагенетів. Ричард II відзначився репресіями та марнотратством. На престолі опинився його двоюрідний брат Генріх IV Ланкастер.

Згодом навколо трону розігралася династична боротьба. «Нове дворянство» («джентрі»), пов'язане з прогресивними тенденція ми розвитку економіки (товарно-грошовими, ринковими відносинами), стало підтримувати іншу гілку королівського дому — Йорків. Закінчення Столітньої війни значно зменшило прибутки феодальної аристократії від оплати їх військових послуг, наданих їм у Франції земель, викупів за полонених, мародерства. Тепер. їх увага більше, ніж раніше, зосередилася на боротьбі за владу та прибутки при дворі.

Англійський король Генріх VI був несповна розуму, тому у 1454 р. протектором королівства було оголошено троюрідного брата короля герцога Ричарда Йоркського. Королева Англії Маргарита Анжуйська теж прагнула влади і намагалася усунути від неї Йорка. Боротьба між двома партіями поступово переросла у війну, яка отримала назву Війни Червоної і Білої троянд (у гербі Ланкастерів була червона троянда, у Йорків — біла). Ланкастерів підтримувала більшість великих феодалів, особливо з півночі, які звикли до політичної самостійності і мали значні збройні сили. Йорків підтримували великі феодали економічно розвиненішого південного сходу і більшість джентрі та міщан, які бажали сильної королівської влади. Для багатьох феодалів ця війна була лише приводом для розбою та посилення політичної самостійності. Вони легко переходили з одного табору до іншого. Війна тривала 30 років (1455-1485 pp.). Відбулося 12 кривавих сутичок; у битвах, на ешафоті та від рук убивць загинуло 80 принців королівської крові. Спочатку перемогли Йорки. Численні вбивства обірвали ланкастерську лінію, а вороги Йорків згуртувалися навколо Генріха Тюдора, який через свою матір знаходився у родинних стосунках з молодшою гілкою Ланкастерів. Остання битва цієї війни відбулася у 1485 р. при Босуорті. Король Ричард III мав значну перевагу в силах, але зрада лорда Стенлі, який був вітчимом Тюдора і перейшов на його бік, позбавила його перемоги. Ричард III загинув, і з його смертю припинилася чоловіча лінія Плантагенетів, які більше трьох століть правили Англією. Згодом Генріх VII одружився з Єлизаветою Йоркською, дочкою Едуарда IV, і таким чином відновив єдність правлячого дому, примиривши прибічників Червоної та Білої троянд.

Назад Зміст Вперед