UkrHistory.com.ua
 
Головна сторінка
Історія України
Історичні постаті
Реферати з історії
Статті з історії
ЗНО з історії
Всесвітня історія
Серія "100 великих..."

ВСЕСВІТНЯ ІСТОРІЯ

4.2. ІСТОРІЯ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

§ 1. Велике переселення народів. Утворення варварських держав. Франкська імперія

Доба Середньовіччя — більш ніж тисячолітній період. Термін «середні віки» виник в Італії у XV ст. як позначення епохи, що знаходиться «посередині» між Античністю та Новим часом.

Періодизація історії середніх віків:

1) раннє Середньовіччя (V-VIII ст.);

2) зріле Середньовіччя (IX-XII ст.);

3) пізнє Середньовіччя (XIII—XV ст.).

Велике переселення народів (370-700 pp.) — умовна назва сукупності етнічних переміщень у Європі в IV-VII століттях (германців, слов'ян, сарматських племен). Велике переселення народів сприяло катастрофі Римської імперії. Активне переміщення племен почалося з 370-х років коли з Приуралля двома потоками рушили гуни: з одного боку по північному узбережжю Чорного моря й східноєвропейських степів, з іншого — через Кавказ, Грузію та Вірменію в Сирію. Навала гунів зрушила з міс ця інші племена.

Близько 370 р. гуни перейшли Волгу й разом з підкореними аланами обрушилися на готів, які жили в Північному Причорномор'ї. Готи, розділившись на остготів і вестготів, пройшли через Данію на північ Адріатики, кілька разів нападаючи на Константинополь, 3 дозволу римської влади вестготи оселилися на території імперії.

З новою силою рушили гуни на чолі з Атілою. Їхнє просування в Галлії зупинила битва на Каталаунських полях (451 p.). У цій битві проти гунів під керівництвом римського полководця Аеція виступили вестготи, бургунди й франки. Після смерті Атіли (453 р.) його держава швидко розпалася.

У VII ст. слов'яни, іноді підтримувані аварами й протоболгарами, заселяють Балканський півострів. Частина слов'ян розселяється в межах до територій, зайнятих саксами й алеманами. У цілому епоха переселення народів визначила подальшу релігійну й політичну системи взаємин у Європі.

Після падіння Західної Римської імперії Італією деякий час правив колишній імператорський охоронець Одоакр. Проте згодом Італія була захоплена германським племенем остготів на чолі зі своїм королем Теодоріхом (475 -526 pp.). У юності 10 років він був у полоні в Константинополі і добре знав римські порядки, тому його влада не була для Італії важкою. Але його наступники не змогли утриматися тут, і Італія перейшла під владу Візантії. На аміну остготам прийшло інше германське плем'я — лангобарди, які у 568 р. розпочали завоювання Італії та згодом створили тут своє королівство. Звідси їх витіснило інше германське плем'я — франки (774 p.).

Вагому роль у історії раннього Середньовіччя відіграли вандали (теж германське плем'я). Вони розорили Галлію і вдерлися до Іспанії, а згодом переправилися в Африку, де Карфаген став їх столицею. У 455 р. їх король Гейзеріх захопив Рим. Їх поведінка була настільки дикою і свавільною, що дала назву певному явищу — вандалізму — безглуздому, варварському руйнуванню культурних цінностей. Варварами (з грецької — іноземці) дав ні греки і римляни називали всіх чужоземців, які розмовляли незрозумілою їм мовою («варвар» — так це передавали греки) і були далекими від еллінської або римської культур. У 534 р. королівство вандалів розгромила Візантія.

У V ст. було створено королівство вестготів на території сучасної Іспанії та частини Франції. Його столицею стало місто Ту луза. Історія Вестготського королівства була перервана вторгненням у 711 р. з Африки маврів та арабів, які за 2 роки захопили майже весь Піренейський півострів.

Союз племен франків склався в середині III ст. За місцем, свого розселення вони поділялися на салічних (приморських), які жили на нижньому Рейні, та рипуарських (берегових), які поселилися на території середньої течії цієї ріки. Родоначальником королівської династії салічних франків прийнято вважати напівлегендарного Меровея (447-457 pp.). Піднесення франків почалося за його внука Хлодвіга І (481-511 pp.). Йому вдало ся захопити майже всю Галлію. Своєю столицею він зробив Париж. Владу було централізовано, країну розбито на округи, народні збори втратили своє значення. Перший сановник називався майордомом, командувач кінноти — маршалом. Округами керували графи та герцоги. Останні королі з династії Меровінгів дістали прізвисько «лінивих». Управління поступово зосереджувалось у руках майордомів. Один із них — Карл Мартелл (715-741 pp.) провів дуже важливу для розвитку феодальних відносин реформу. Безпосереднім приводом до неї стала необхідність зміцнення франкської кінноти. Повне оснащення кіннотника коштувало стільки ж, скільки 45 корів, тому кіннотників у франків було мало і це послабляло їх військо. Мартелл відібрав частину земель у церкви і роздав воїнам у вигляді бенефіцій, тобто землекористування на умовах несення військової служби. Король роздавав бенефіцій герцогам і графам, ті баронам, ба рони — лицарям. На доходи з бенефіцію лицар мав придбати весь обладунок і виступити на війну на вимогу свого сеньйора, тобто того, хто дав йому бенефіцій. Бенефіціарій ставав васалом (з кельтської — «людина»). Тому королі небезпідставно говори ли на таких: «Мої люди». Сформувалася феодальна драбина та ієрархія — васалітет. Армію було значно зміцнено й в 732 р. франкам удалося під командуванням свого майордома розбити біля Пуатьє арабську армію, зупинивши просування мусульман у Європу, що мало дуже суттєве значення для подальшої історії європейської цивілізації.
Імперія Карла Великого

У 751 р. нащадок Карла Мартелла Пипін Короткий запитав у римського Папи, чи відповідає волі Божій називати королем людину, яка нічого не робить, чи цей титул повинен належати тому, хто несе на собі турботи та труди правління? Папа римський як глава християнської церкви відповів ствердно на другу частину запитання, і народні збори франків скинули останнього «лінивого» короля, позбавили його довгого волосся (це був привілей королів) та передали державні функції Пипіну.

Пипіну вдалося розширити територію та вплив Франкського королівства. Після його смерті королем став Карл І Великий (768-814 pp.). За свідченнями сучасників, вина він пив мало (не більше трьох кубків на день), а обід його складався всього з чотирьох страв. Він володів красномовством, навчався багатьом наукам, проте не вмів писати, хоча весь час тримав під подушкою дощечки для письма, щоб навчитися, але так і не навчився.

33 роки він воював проти саксів і переміг їх. Успішно воював Карл в Італії, зі значною поштивістю ставився до Папи римського. Перш ніж підійти до руки останнього, Карл поцілував усі сходи Собору Святого Петра. Ним була завойована Баварія, розгромлені авари на території сучасної Австрії. У результаті цих завоювань під владою франків опинилася майже вся Західна Європа. Королівський сан уже не задовольняв Карла. Восени 800 р. він відправився до Риму і тут у Соборі Святого Петра, Папа римський увінчав його імператорською короною.

Франкська держава цього періоду може служити прикладом організації варварської держави. Столиці фактично не було. Вона знаходилася там, де перебував король і його дружина. Вони пересувалися з одного маєтку в інший, поки там були запаси продовольства. Збиралися вони у вигляді податку з місцевого населення. Не мала ця держава і чітко окреслених кордонів.

Нащадки Карла Великого весь час воювали між собою. І 843 р. ум. Вердені було укладено угоду про розподіл імперії на три частини. Одна з них стала ядром майбутньої Німеччини, інша — Франції. До третьої частини ввійшли землі Італії та Бургундії. Вважається, що з цього часу й починається власне історія Європи.

Причинами розпаду імперії Карла були:

— строкатість племінного складу держави. Племена, що входили до неї, були об'єднані лише силою зброї і не лише не мали спільних інтересів, а нерідко ворогували між собою;

— відсутність суттєвих економічних зв'язків між різними частинами імперії. Економічно вони були незалежними і не потребували одна одної;

— міжусобна боротьба між нащадками Карла Великого; не зацікавленість великих феодалів в існуванні єдиної держави, яка б обмежувала їх владу. Вони прагнули автономії або незалежності.
Англосаксонські королівства в Британії

Початок підкорення германцями Британії належить до 449 p., коли сюди прийшли племена саксів, тюрінгів та інші. Верховний король бритів найняв германських воїнів, але не зміг їм заплатити. У вигляді «компенсації» вони почали завойовувати Британію. Тут утворилося 7 королівств. У ході 150-річної боротьби більшість кельто-римського населення була знищена. Частина населення втекла в одну з областей Галлії, яка після цього стала називатися «Малою Британією» — Бретанню (нині — частина Франції).

У 829 р. король одного з варварських королівств Екберт об'єднав три королівства в одне. Так утворилася Англія. Ті місцеві кельти, що залишилися, були перетворені в напіввільних людей. Англосаксонська знать, яка називалася «ерли», отримала земельні наділи. Відбувається процес закріпачення селян.

Англосаксам довелося витримати тривалу боротьбу з данськими вікінгами, яка відбувалася з перемінним успіхом. Під час цих воєн відзначився англійський король Альфред Великий (871-899 pp.). Вікінги певний час контролювали Лондон і управляли Англією. Так тривало до 1042 p., коли данців було вигнано. Останнім англосаксонським королем був Харальд II. Восени 1066 р. під Гастінгсом висадилися війська герцога нормандського Вільгельма Завойовника. 14 жовтня 1066 р. нормандці завдали поразки англосаксам, а Вільгельма проголосили королем. Правління давньої саксонської династії закінчилося, Англія вступила в нову епоху.

Назад Зміст Вперед