UkrHistory.com.ua
 
Головна сторінка
Історія України
Історичні постаті
Реферати з історії
Статті з історії
ЗНО з історії
Всесвітня історія
Серія "100 великих..."

ВСЕСВІТНЯ ІСТОРІЯ

4.1. ІСТОРІЯ СТАРОДАВНЬОГО СВІТУ

§2. Стародавній Вавилон. Культура та релігія народів Передньої Азії

У Передній Азії найдавніші держави виникли в кінці IV тис. до н. є. між річками Тигр та Євфрат. Цю місцевість називають Дворіччя або Месопотамією. Історія давнього Дворіччя пройшла кілька етапів, які пов'язують з історією трьох давніх держав, що послідовно змінювали одна одну у цьому регіоні: Шумер, Вави лон та Ассирію.

Шумер

У IV тис. до н. е. в Південній Месопотамії існувало понад 20 дрібних держав, між якими весь час точилася боротьба. У середині III тис. до н. є. на чолі міста Аккаду стояв Саргон І. Він створив перше в історії постійне військо (5400 воїнів). За службу його воїни отримували від царя земельні наділи. Саргон Великий (правив у 2316-2261 pp. до н. є.) підкорив собі усе Дворіччя, Елам (гірська країні на схід від Дворіччя), здійснив походи в Сирію і Малу Азію, здобув перемоги у 34 битвах, а в кінці свого царювання одержав титул «царя чотирьох сторін світу». Він за провадив єдиний календар, єдину систему вимірювання та ваг, створив мережу доріг.

У кінці III тис. до н. є. найбільшої могутності в Дворіччі досягає місто Ур, цар якого Шульгі (2093-2046 pp. до н. є.) ви дав перші з відомих людству правових актів. У законах Шульгі, зокрема, встановлювалась винагорода за привід раба-втікача його власнику. Передбачалося також покарання за різні види ушкоджень, яке полягало в матеріальному відшкодуванні постраждалому.

Культура Шумеру була багато в чому колискою культури всього людства. Вважається, що саме шумери винайшли колесо та гончарський круг, першими навчилися виплавляти бронзу та виготовляти кольорове скло. Вони розділили рік на 365 діб і поділили його на 12 місяців. Саме шумери почали будувати типові для Месопотамії архітектурні пам'ятки — східчасті вежі-зіккурати, які були невід'ємною частиною месопотамських храмів. Шумери винайшли й клинопис. Клинописні значки наносилися паличкою на табличку з сирої глини, а потім ця табличка випалювалася й могла зберігатися дуже довго. З літературних пам'яток шумерів до нас дійшли численні міфи, які потім повторювалися і в інших народів (про створення світу, всесвітній потоп), найдавніший варіант епосу про Гільгамеша, в якому відображалося прагнення людини знайти безсмертя та марність цих надій.

Вавилон

Розквіт Вавилону припадає на правління царя Хаммурапі (1792-1750 pp. до н. е.). Його держава охоплювала все Нижнє та значну частину Верхнього Дворіччя. Вавилон став першим містом світового значення. Тут було 53 храми великих богів, 55 храмів верховного бога Мардука, 300 малих святилищ земних та підземних богів, 600 святилищ небесних богів, 180 жертовників богині війни та кохання Іштар та 200 жертовників, присвячених іншим богам.

У 1901 р. французька археологічна експедиція знайшла на схід від Вавилону базальтовий стовп, з усіх сторін покритий клинописом. Верхню частину стовпа прикриває рельєф, де зображено, як бог сонця Шамаш передає символи влади — жезл та магічний перстень Хаммурапі. Прагнення подати закони як такі, що йдуть від бога, було звичайним у всіх законодавців. Таким чином їм намагалися надати більшої сили.

Закони Хаммурапі складалися з 282 статей, з яких повністю збереглося 247. Норми права кодексу були практично вільними від релігійного впливу. Закони були упорядковані за певною системою: порядок судочинства, майнові відносини, шлюб і сім'я, знаряддя праці, захист особи. Проте статті викладено в іншій манері, ніж зараз. Зараз законодавець прагне сформулювати норми закону так, щоб, залишаючись достатньо конкретною, вона в той же час охоплювала не один якийсь випадок, а всю сукупність аналогічних явищ. У кодексі Хаммурапі норма права формувалася так, як формують рішення суду: як рішення особливого ви падку, казусу, наприклад: «Якщо людина виб'є зуб рівному собі (за суспільним становищем), то слід і йому вибити зуб». Таку форму викладу називають «казуальною». Чіткого розподілу між правом кримінальним, цивільним чи процесуальним не було.

Кодекс не передбачав рівності перед законом різних соціальних груп. Наприклад, за крадіжку худоби у вільної людини штраф утричі більший, ніж за крадіжку в залежної. Приватна власність строго охоронялася. Будь-яке посягання на рухоме чи нерухоме майно, на рабів чи худобу каралося штрафом у 10-30-кратному розмірі або ж, що частіше, — смертю. За крадіжку майна палацу і храму (ст. 6), за купівлю без свідків у неповнолітнього чи раба (ст. 7), за грабунок (ст. 22) і навіть за мародерство під час пожежі (ст. 25) загрожувала смертна кара. Узагалі смертна кара згадується в законнику в 30 випадках.

Становище чоловіка і жінки теж не було рівним. Чоловік сплачував тестеві викуп чи приносить шлюбний дарунок (ст. 160, 159), після чого жінка став залежною від нього. Подружню зраду чоловік на свій розсуд міг карати смертю (утепленням дружини), якщо було достатньо доказів (ст. 129). Успадкування відбувалося двома шляхами: за законом і за заповітом.

Принцип таліону — «око за око, зуб за зуб» стосувалося лише рівних, тому в законнику був певний відхід від цього принципу. У цілому закони Хаммурапі, як за змістом, так і за рівнем роз витку тогочасної юридичної думки, були великим кроком уперед порівняно з давнішніми шумерськими та аккадськими правовими пам'ятками.

Вавилон залишив після себе знамениту по Біблії «вавилонсь ку вежу», яка була грандіозним семиярусним зиккуратором висотою в 90 м, зі святилищем, яке блискотіло іззовні блакитно-червоними глазурованими цеглинами. У Вавилоні було збудоване і друге «чудо світу» — «висячі сади» Семіраміди. Це була багато ярусна будівля з прохолодними приміщеннями на уступах, де посадили квіти, кущі та дерева, що зрошувалися за допомогою величезного водопідйомного колеса, яке обертали раби.

Ассирія

Ассирія — одна з найвеличніших держав Стародавнього світу, яка протягом віків відігравала провідну роль в історії Близького Сходу. Серце цієї країни — місто-держава Ашшур на середньому Тигрі, яке отримало свою назву від верховного бога ассирійців Ашшура, існувало вже у III тис. до н. е. У кінці XIII ст. до н. є. Ассирія була наймогутнішою державою у Передній Азії, але це тривало лише близько 100 років. Нове піднесення почалося у Х-ІХ ст. до н. є.

Одним з найвидатніших ассирійських царів був Тіглатпаласар III (745-727 pp. до н. е.), який провів докорінну реорганізацію військової справи, ввівши однотипне озброєння і розділивши армію за родами зброї (піхота, кіннота, допоміжні частини, колісниці). Створена була також розвідка. Останнім значним царем Ассирії був Ашшурбанапал (Сарданапал). Вільно володіючи трьома мовами, він захоплювався історією та літературою, писав вірші. У його палаці в Ніневії була зібрана найбільша в усьому Стародавньому світі бібліотека, яка складалася з десятків тисяч клинописних табличок. Ассирійська культура пережила при Ашшурбанапалі свій останній злет. Ассирійське мистецтво було наповнене пафосом сили, прославляло міць, перемоги і завоювання ассирійських володарів. Один з шедеврів світового значення часів Ассирії — «Вмираюча левиця» з палацу Ашшурбанапала. Ця левиця, пронизана стрілами, намагається піднятися в остан ньому відчайдушному зусиллі, наповнена трагічною величчю.

Ассирійська влада у Передній Азії не була довготривалою. У 612 р. до н. є. її столиця була захоплена об'єднаним війсь ком вавилонян та мідійців. Після цього землі Ассирії були поді лені між переможцями і більше Ассирійська держава ніколи не відроджувалася, хоча ассирійці як народ збереглися й донині.

Давня Палестина

На Захід від Дворіччя, неподалік від Східного узбережжя Середземного моря і на північний захід від Аравійського півострова між горою Синай та річкою Йордан знаходилася Давня Палестина. У XIII ст. до н. є. тут осіли 12 єврейських племен, які об’єднались у союз Ізраїль. Першим ізраїльським царем став Саул (1030-1009 pp. до н. е.). Один з його наступників Давид (1001-969 pp. до н. є.) з племені іудеїв значно розширив межі держави, оволодів Єрусалимом та зробив його столицею своєї держави. Розквіт держави зберігався і при його сині Соломоні (969-931 pp. до н. е.), який прославився як великий мудрець усіх часів. У 950 р. до н. є. завершується будівництво храму в Єрусалимі. Проте після смерті Соломона держава розпадається на Ізраїль (на півночі) та Іудею (на півдні).

Головна писемна пам'ятка давньоєврейської культури, яка має загальносвітове значення, — це Старий Завіт (Біблія). До Старого Завіту входять три великих цикли: Тора («Закон») або П'ятикнижжя, — 5 хронікально-законодавчих книг (Буття, Вихід, Левіт, Числа, Повторення Закону), створення яких приписують Мойсею; Пророки — розділ, до якого входять дав ні хроніки (Книга Ісуса Навіна, Книги Царств), а також власне пророчі твори, написані чотирма «великими» (Ісайя, Єремія, Єзекіль, Даніїл) та 12 «малими» пророками; Писання — зібрання переважно поетично-дидактичних текстів, різних за жанрами (гімни, псалми, Притчі та Премудрості Соломонові, лірична поема «Пісня пісень»).

Змістом Тори стала єврейська міфологія та релігійно-юридичні норми, якими регулювалося життя людей. У книзі Буття розповідається про створення світу та людини, про всесвітній потоп. Героєм наступної книги «Вихід» є Мойсей, який вивів єврейський народ з єгипетської неволі, щоб довести його до «землі обіцяної». Через Мойсея Бог проголосив славнозвісні 10 заповідей, які стали основою не лише іудейської релігії, етики, права і моралі, а й, у християнізованому вигляді, подальшої європейської культури. Ось вони: «Хай не буде в тебе інших богів; не створи собі кумира; не вимовляй імені Господа даремно; святкуй день суботній; поважай батька і матір своїх; не вбивай; не займайся перелюбством; не кради; не будь неправдивим свідком; не бажай майна і нічого з того, що належить ближньому твоєму».

Три інші книги Тори присвячені різним приписам, що регламентували життя іудеїв.

У пророчій літературі критикуються недоліки тогочасного світу, висловлюються сподівання на краще майбутнє.

До ліричних частин Біблії належать псалми Давидові (150 пісень духовного змісту) та «Пісня пісень», авторство яких приписують Соломону. Однією з її героїнь є дівчина на ім'я Суламіф.

Біблія справила і справляє величезний вплив на культуру всього людства. Образи та сюжети з Біблії знаходимо в творах видатних діячів культури різних епох, народів та напрямків: Данте і Байрона, Пушкіна і Шевченка, Мікеланджело та Леонардо да Вінчі.

Ще одна країна давньої та високорозвиненої цивілізації — Персія (Іран). Одним з провідних релігійно-філософських учень Стародавньої Персії з VI ст. до н. е. став зороастризм. Основні його положення викладено у священному збірнику книг — Авесті, що являє собою зведення законів та приписів, заклинань, молитов. Одним з її авторів вважають засновника «вогнепоклонницької» релігійної культури — давньоперсидського релігійного діяча Заратустру (Зороастра). Згідно з його вченням, єдиним всемогутнім і всюдисущим богом добра, носієм світла, життя та правди є Ахура-Мазда. (На честь нього названо марку японських автомобілів «Мазда».) Ахура-Мазда бореться з духом зла, який уособлює морок і смерть. Людина вільно обирає між добром і злом. Заратустра стверджував, що світ складається з двох початків: земного, реального («світ речей») та ідеального, потойбічного («світ душі»). Для пророка важливішим є земний світ, тому він піклується про якомога раціональніший устрій цього світу. Головну роль у ритуалі зороастризму відіграє вогонь.

Назад Зміст Вперед