UkrHistory.com.ua
 
Головна сторінка
Історія України
Історичні постаті
Реферати з історії
Статті з історії
ЗНО з історії
Всесвітня історія
Серія "100 великих..."

ВСЕСВІТНЯ ІСТОРІЯ

4.1. ІСТОРІЯ СТАРОДАВНЬОГО СВІТУ

§1. Давній Єгипет

Стародавній Єгипет — це спочатку лише вузька долина ріки Ніл, яку єгиптяни називали Хапі, серед безводних пустинь та голих скель у Північно-Східній Африці. Проте завдяки повеням Нілу ця земля — одна з найродючіших у світі. Перші сліди по яви землеробства на території Єгипту належать до доби неоліту (VII тис. р. до н. е.), проте характерні для цивілізації риси з'являються лише близько VI тис. до н. є. Людина почала пере ходити у цих місцях до осілості, активно розвивалося скотарство та землеробство, почали виготовлятися предмети погребального культу з теракоти, з'явилося гончарне ремесло. Щоб приборка ти Ніл, зробити його керованим, люди почали будувати берегові дамби, водовідвідні канали, насипати поперечні греблі (3300 р. до н. е.). У першій половині IV тис. до н. є. остаточно формується система зрошення, яка панувала до середини XX ст.! Навколо іригаційних систем склалися номи — окремі додержавні суспільства. На чолі кожного ному стояв номарх («цар»), він же верховний жрець місцевого культу і володар титулу «начальник каналу». У другій половині IV тис. до н. є. номи, яких було 40, об'єдналися у два царства — Верхній Єгипет та Нижній Єгипет. Центром Верхнього (Південного) Єгипту стало місто Єранкополь, а Північного — Буто. Давньоєгипетське письмо не передавало голосних звуків, тому всі назви та імена традиційно даються у давногрецькій транскрипції, яка значно видозмінила справж нє звучання. Саме слово «Єгипет» походить від давньогрецького слова «Айгюптос». Воно виникло, як вважається, від назви міста Хека — Птах (садиба двійника Птаха), яке греки пізніше називали Мемфісом. Самі ж єгиптяни називали свою країну «Та-Кемет» — Чорна земля — за кольором місцевого ґрунту.

Історію Стародавнього Єгипту (царства) прийнято поділяти на такі періоди:

1. Раннє (XXX-XXVIII ст. до н. е.).

2. Давнє (XXVIII-XXIII ст. до н. е.).

3. Середнє (XXII-XVIII ст. до н. е).

4. Нове (1580-1085 pp. до н. е.).

5. Пізнє (до І ст. до н. є.) царства.

Усього було 30 династій. На чолі Єгипетської держави стояв фараон (перо — що означає «великий палац»). Його влада була безмежною, а сам він вважався особою божественного походження, живим втіленням бога Озіріса, сином бога Амона-Ра. Фараони Верхнього і Нижнього Єгипту носили дві корони — білу і червону. Легітимним (законним) вважався лише той фараон, який народився у шлюбі принца та принцеси правлячої династії.

Засновником першої єгипетської династії та об'єднувачем Єгипту вважається фараон Менее (Міна) (2950 р. до н. е.). Йому також приписують заснування міста Мемфіса («Білих стін») — міста на лівому березі Нілу, головної опорної фортеці, яка контролювала гирло ріки — Дельту..

Найближчим помічником фараона був візир «джаті», якому підпорядковувалися начальники окремих «домів», тобто управ лінь. У країні існувало декілька таких домів: хлібний, золотий, військовий, виноградників, биків, жертвоприношень. Джаті міг видавати закони, підвищувати в чинах, бути верховним суддею та керівником усіх громадських «царських робіт». Другим після візиря був головний скарбник («завідувач всього, що дає небо, земля та повітря»). Апарат примусу складався з армії та поліції. Основне ядро армії з часів Давнього царства становили професійні частини. Для воєнних операцій за межами країни продовжують набирати ополченців. Особливо розвиненим був поліцейський апарат. Були запроваджені поліції явна і таємна, прикордонна сторожа, спеціальні охоронні загони, які мали спостерігати за безпекою каналів, охоронці фараона та вищих сановників.

Рабство в Єгипті трималося на військовополонених, які «добу валися» під час численних завойовницьких походів. Полонених називали «живими убитими» і використовували для громадських робіт.

Життя єгиптян часто залежало від примх природи, тому вони у кожному її прояві бачили вплив божественних сил. Найбільшими богами вважалися життєдайне сонце Ра та годівник Хапі. Своїх богів єгиптяни уявляли звіроликими. Бог з головою шакала Анубіс допомагав вічно живому богу Озірісу вершити суд над душами померлих, бог-бик Апіс був символом родючості, богиню-левицю Сохмет називали «матір'ю царів», бог з головою ібіса Тот навчав людей рахувати і писати, барон оголовий бог Хнум виліпив перших людей на гончарному крузі. Крім того, єгиптяни вірили, що існує особлива субстанція — двійник душі Ка. Щоб Ка жила вічно, треба було дотримуватися певних правил. По-перше, якомога довше і краще зберігати тіло померлої людини. Єгиптяни розробили складний процес бальзамування, в результаті чого тіло перетворювалося на мумію й легко зберігалося досить довго. По-друге, як і живій людині, небіжчику потрібне було помешкання. Для цього будували гробниці, які своєю формою нагадували лави (арабською — «мастака»). Для фараонів зводилися монументальніші споруди — піраміди, які стали першим з сімох чудес Стародавнього світу. Першою вважається піраміда Джосера у Саккарі (близько 2620 р. до н. е.), побудована архітектором Імхотепом. Джосер побажав, щоб його гробниця «лавка за лавкою» піднімалася до неба. Архітектор був першим зодчим, який взявся за таку споруду, що мала в камені виразити переваги над усією єгипетською знаттю. Ця піраміда висотою 60 м складається ніби з кількох мастаб, що зменшуються доверху. Враження небаченої досі величі було досягнуто. Проте найвідомішими є піраміди трьох фараонів IV династії Хуфу (Хеопса), Хафра (Хефрена) та Менкаура (Мікеріна). Найбільшою з них є піраміда Хеопса. її розмір сягає 146 м заввишки, а довжина кожної з чотирьох граней основи — 230 м. На спорудження цієї піраміди пішло 2 млн. 300 тис. кам'яних блоків, кожен з яких важить від 2 до 3 т. Притому точність підгонки блоків така, що між ними неможливо просунути лезо ножа. Площа піраміди — близько 55 тис. м2. Уся поверхня гладенько відполірована. Будували піраміду 20 років, а дорогу для доставки кам'яних брил на береги Нілу — 10. Таких грандіозних споруд ще не знала архітектура Єгипту! Міцність піраміди — вражаюча. За 47 століть у неї виявилося пошкодженою лише верхівка. Піраміди будувалися для слави царів, але в них знайшла відображення могутня сила і творча воля цілого народу. Стародавні люди говорили: «Усе боїться часу, а час боїться лише пірамід». Окрім пірамід, єгипетська культура залишила також грандіозні храми. За часів Нового царства на честь бога сонця Амона-Ра були зведені храми: південний Луксарський і північний — Карнакський. Колонний зал храму в Карнаці займає площу 5,5 тис. м2. Храм Абу-Сімбел прикрашають 4 двадцятиметрові фігури фараона Рамзеса II.

Величними пам'ятниками та загадками історії є єгипетські сфінкси. Перед заупокійним храмом біля піраміди Хефрена височіє гігантський сфінкс з головою людини та тілом лева, висічений з суцільної скелі. Голова його у 30 разів більша людської, а довжина тіла — 57 м. Називали цю споруду «Батьком жаху». Одним з найзнаменитіших та найзахоплюючих жіночих зображень у світовій культурі є портрет давньоєгипетської цариці Нефертіті у тіарі (початок XIV ст. до н. е.). Тут ми бачимо жіночність рис витонченого обличчя, глибину і ясність переживань, що сяють у прекрасних очах, природно-величну поставу голови, царствену вишуканість рис. «Як геній чистої краси» саме життя, наперекір тисячоліттям, світить нам у цьому скульптурному портреті. На гробниці фараона — її чоловіка вигравірувано чудесне послання, адресоване Нефертіті:

«Я кожен день захоплююсь твоєю красою.

Моє бажання — чути твій прекрасний голос,

Що звучить як шелест північного вітру.

Молодість повертається до мене від кохання до тебе,

Дай мені твої руки, що тримають твій дух,

Щоб я міг прийняти його і жити ним».

У єгиптян існувало своє письмо у вигляді ієрогліфів (з грецької «священний і те, що вирізано»). Це схематизовані малюнки, які передають поняття, що асоціюються із зображеннями. Вони складаються із типових рис, що повторюються в різних комбінаціях. Завдяки використанню папірусу — матеріалу для письма зі стебел папірусу, винайденого на початку НІ тис. до н. е., єгиптяни зуміли зберегти різноманітні наукові знання. Вони створили перші в історії людства медичні трактати, де описувалися симптоми різних хвороб та способи їх лікування. Єгиптяни вміли вираховувати площу трикутника, об'єм циліндра, поверхню півкулі, вирішували рівняння з двома невідомими, започаткувавши початки алгебри. їх жерці могли провіщати затемнення сонця, вираховувати періоди розливу Нілу.

Найбільшого розквіту Давньоєгипетська держава досягла у другій половині II тис. до н. є. З початком царювання Яхмоса (1580-1558 pp. до н. є.) починається найблискучіший період єгипетської історії (XVIII-XX династії).

Видатних воєнних успіхів досяг фараон Тутмос III (1525-1473 pp. до н. е.), який здійснив 17 завойовницьких походів в Азію, підкоривши Сирію, Палестину, Лівію і Нубію.

Фараон Аменхотеп IV (Ехнатон), який правив у 1419-1400 pp. до н. е., спробував здійснити релігійну реформу. Він запровадив єдинобожжя: поклоніння богу Сонця Атону. Храми всіх інших богів було закрито. Повстання, організоване незадоволеними жерцями, фараон зумів придушити, але після його підозріло раптової смерті, реформу відмінили. Саме Ехнатон був чолові ком Нефертіті.

За фараона Рамзеса II (1317-1251 pp. до н. е.), який володарю вав 66 років, ще продовжувалося грандіозне будівництво, але він уже не зміг упоратися з новим сильним ворогом — хетами. У знаменитій битві Рамзеса II з хетами під стінами сирійського міста Кадеси з обох сторін брало участь по 20 тис. осіб. Рамзес не зміг перемогти і відновити кордони імперії фараонів XVIII династії.

Починається поступове послаблення та занепад Єгипту. Від нього відокремлюються деякі підкорені раніше країни. Відбувається часта зміна фараонів на престолі, посилюється місцева знать, зростає вплив чужоземців. XXII династія уже засновується лівійцями, частину Єгипту захоплюють нубійці (VIII ст. до н. е.). XXV династія за походженням була судансько-нубійською, і центр її знаходився деякий час узагалі в Судані. У 671 р. до н. є. Єгипет захоплює Ассирія, а у 525 р. до н. є. Персія, цар якої Камбіз був проголошений засновником XXVII династії. Єгипет кілька разів здобував незалежність від перських володарів (XXVIII-XXX династії), поки не був завойований у 332 р. до н. є. Олександром Македонським, у якому єгиптяни побачили визволителя від перської влади. Він заснував місто Олександрію. Час Єгипту фараонів минув. Розпочалася епоха еллінізму.

Назад Зміст Вперед