UkrHistory.com.ua
 
Головна сторінка
Історія України
Історичні постаті
Реферати з історії
Статті з історії
ЗНО з історії
Всесвітня історія
Серія "100 великих..."

Частина III

НОВІТНЯ ІСТОРІЯ УКРАЇНИ
3.2. РАДЯНСЬКА УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВНІСТЬ У 20-30-ті РОКИ. СТАНОВИЩЕ НА ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ

§ 2. Перша спроба використання голоду з політичною метою

Соціально-політичне та економічне становище республіки ще більше ускладнилося внаслідок голоду 1921-1923 pp. на Півдні України. Він був породженням кількох взаємопереплетених чинників:

— згубної для сільського господарства республіки політики «воєнного комунізму», яка проводилася до березня 1921 р. (а деякі її методи використовувались до осені того ж року);

— залежності України від московського центру, який в умовах посухи на Півдні республіки діяв не в інтересах українського населення;

— загальної розрухи в сільському господарстві після семирічного періоду воєн;

— посухи 1921 р. в основних аграрних районах України.

У 1921 р. в УСРР було зібрано лише 27,7% від урожаю 1916 р. Незважаючи на це, Москва вимагала збільшити вивезення хліба, у тому числі з уражених посухою південних губерній. Нереальність хлібозаготівельних планів призвела до збереження розкладкового методу заготівель. Формування державного хлібного фонду здійснювалося примусово. Це різко збільшило кіль кість голодуючих, яких навесні 1922 р. було 5,6 млн. осіб (25% населення республіки).

Якщо для голодуючих у Поволжі було прийнято закордонну допомогу, то в Україну не надійшло жодного кілограма зерна. Через цю ситуацію московський уряд, а за його вказівками — партійно-державний апарат республіки змогли лише забезпечити мінімальну, напівголодну норму споживання для робітників і військовослужбовців, біженців з Поволжя. Про голодуючих українських селян держава не потурбувалася. Газетам було заборонено висвітлювати становище в південних губерніях України. Тільки в січні 1922 р. було дозволено прийняти допомогу від міжнародних організацій, писати про голод.

Ситуація й надалі залишалася складною. У 1922 р. в Україні було засіяно на 2,7 млн. десятин менше, ніж у попередньому році, але центральний уряд, прагнучи мати іноземну валюту, зобов'язав українських керівників розпочати перерваний війною експорт хліба, збільшити його постачання в Росію. Це зумовило другу хвилю голоду (взимку 1922-1923 pp.).

Голод спричинив різке падіння політичної активності селян, послаблення антибільшовицького повстанського руху, соціальна база якого різко звузилася. Повстанські загони все частіше зазнавали поразок. Як зазначає сучасний український історик С. Кульчицький, голод виявився чинником, який ефективніше, ніж каральні експедиції, втихомирював повстанців. Збагнувши це, уряд активізував політику конфіскації злиденних продовольчих запасів навіть у селян південних губерній. У 1921 р. в Україні було вперше запроваджено терор голодом, який по значився не тільки на демографічних, соціальних, психологічних аспектах буття українського народу* а й спричинив відчутні політичні наслідки.

Назад Зміст Вперед