UkrHistory.com.ua
 
Головна сторінка
Історія України
Історичні постаті
Реферати з історії
Статті з історії
ЗНО з історії
Всесвітня історія
Серія "100 великих..."

Частина II

НОВА ІСТОРІЯ УКРАЇНИ
2.3. УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У СКЛАДІ РОСІЙСЬКОЇ ТА АВСТРІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЙ

§11. Революційні події в Україні в 1905—1907 роках

У 1905 р. в Російській імперії почалася революція. Революція 1905-1907 pp. за своїм характером була буржуазно-демократичною, бо її безпосереднім завданням було повалення царизму, встановлення демократичної республіки, вирішення аграрного питання, покращання становища робітників (восьмигодинний робочий день тощо). Буржуазна революція відображає потреби розвитку капіталізму, оскільки вона розширює й поглиблює роз виток його основ. Тому революція не може не відбивати інтересів буржуазії. Проте в ній також зацікавлені робітники, селяни й інтелігенція, оскільки революція спрямована на ліквідацію залишків кріпосництва, скинення царату з його поліцейським режимом, розширення демократії тощо.

Революція 1905-1907 pp. мала свої особливості, тобто відмінності від попередніх революцій в інших країнах. По-перше, це була перша революція XX ст., коли протиріччя капіталізму досягли апогею, і Російська імперія стала вузлом цих протиріч. По-друге, хоча революція була буржуазною за характером, буржуазія імперії не могла в ній відігравати вирішальної ролі, як це було у країнах Європи раніше, оскільки була недостатньо організованою і занадто прив'язаною до царизму. По-третє, у цій революції існували не два політичних табори (революційний і контрреволюційний, урядовий, як у Європі), а три, крім вищевказаних, ще табір ліберально-буржуазний. Це ускладнювало політичну боротьбу.

Періодизація революції: 1) піднесення (січень — грудень 1905 p.); 2) спад (січень 1906 р. — червень 1907 p.).

Різною була й тактика партій у революції. Більшовики та есери виступали за збройне повстання як основний засіб вирішення завдань революції (есери, крім цього, також за терор). Меншовики, кадети, лідери українських національних партій — за парламентський шлях через вибори до Державної Думи. Чорносотенні партії були за беззаперечне збереження існуючого ладу» тобто проти будь-яких змін.

Головні події революції в Україні:

• січень-березень 1905 р. страйки робітників — 177 страйків, 170 тис. учасників;

• повстання на броненосці «Потьомкін» (14-25 червня 1905 р.);

• загальний політичний страйк (жовтень 1905 р. — 120 тис. учасників);

• створення профспілок (3 листопада 1905 р.; у 1907 р. — 280 організацій);

• селянські виступи (за 1905 р. — 4 тис. у 7 тис. сіл);

• повстання матросів флотської дивізії у Севастополі (крейсер «Очаків» та ін., на чолі з лейтенантом Шмідтом — листопад 1905 p.);

• повстання саперів у Києві на чолі з поручиком Б. Жаданівським — листопад 1905 p.;

• грудневе збройне повстання 1905 р. (у Донбасі).

У ході революції виникли нові опозиційні урядовим органам влади — Ради робітничих депутатів. В Україні вони діяли в Катеринославі, Києві, Одесі, Миколаєві та інших містах.

Зростання громадської активності й організованості привело до створення профспілок. Однією з перших виникла профспілка залізничників Південно-Західної залізниці. Наприкінці 1905 р в Україні нараховувалось близько 80 професійних об'єднань.

У ці роки значно посилився національний рух. Громадськість України виступала за рівноправність усіх народів, проти великодержавної, шовіністичної політики царизму, за право вільно користуватися рідною мовою. У цей час більшого поширення на буває українська преса. У 1905-1907 pp. виходило вже 24 україномовних газет і журналів.

Поряд з політичними партіями в цей час виникають і культурно-освітні організації — «Просвіти», які керувались демократичними і ліберальними діячами української інтелігенції (М. Коцюбинський, Б. Грінченко, П. Мирний, Л. Українка). Вони засновували бібліотеки і читальні, організовували літературні і музичні вечори, лекції, спектаклі, створювали школи з викладанням українською мовою. В Одеському університеті починається викладання історії України, а в Харківському — історії літера тури українською мовою.

Українське питання обговорювалося і в Державних думах. Вибори у І Думу відбулися весною 1906 р. Від України було об рано 102 депутати, найбільше було кадетів — 36 чол. У Думі сформувалася «Українська думська громада», яка об'єднувала 45 депутатів. Основною її вимогою було надання автономії Україні. Вибори до II Думи відбулися в січні 1907 р. Знову від України обрали 102 депутати, і знову була створена «Українська думська громада». II Дума виявилася ще лівішою, ніж І Дума. «Думська громада» дещо розширила свої вимоги, пропонуючи запровадити українську мову в систему освіти і державного управління. Для цього вони вважали за необхідне утворити кафедри української мови та історії в університетах, ввести українську мову в учительських семінаріях. Діяльності «Думської громади» активно допомагав видатний український історик М. Грушевський, який спеціально для цього переїхав до Петербурга. За його участю почали видавати журнал «Украинский вестник», а потім газети «Рідна справа» («Вісті з Думи»), де друкувались виступи депутатів, статті на актуальні політичні теми. Склад «Думської громади» був дуже строкатим, неоднорідним, і, крім того, в умовах спаду революції і посилення реакції майже неможливо було досягти якихось демократичних зрушень.

Назад Зміст Вперед