UkrHistory.com.ua
 
Головна сторінка
Історія України
Історичні постаті
Реферати з історії
Статті з історії
ЗНО з історії
Всесвітня історія
Серія "100 великих..."

Частина II

НОВА ІСТОРІЯ УКРАЇНИ
2.3. УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У СКЛАДІ РОСІЙСЬКОЇ ТА АВСТРІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЙ

§ 9. Стан і розвиток культури в Україні в XIX ст.

Розвиток промисловості, необхідність упровадження і використання нової техніки і технології сприяли розвитку освіти і культури. Велике значення мала поява різних організацій, які займалися культурно-освітньою діяльністю, відчутним став вплив національно-визвольного руху, помітно зростала національна самосвідомість народу.

Суттєві зрушення відбувалися в системі освіти. У 1803 р. були прийняті «Попередні правила народної освіти», за якими вводилися 4 типи шкіл: парафіяльні, повітові, гімназії, університети. Парафіяльні школи створювались при церковних парафіях, давали початкову освіту за півроку-рік. Повітові школи з 1828 р,. були трикласними — завершальними в початковій освіті. Сере дню освіту давали гімназії з 7-річним навчанням. Тут вивчали французьку, німецьку, грецьку, латинську мови, історію, географію, «закон божий». В основному навчалися діти дворян. У середині XIX ст. на Східній Україні було 19 гімназій, а наприкінці століття — 129. Дочки дворян здобували середню освіту в інститутах шляхетних дівчат, які діяли в Києві, Харкові, Одесі, Полтаві, Керчі. Проміжне місце між гімназіями й університетами посідали ліцеї: Рішельєвський (Одеса), Кременецький (Волинь), Ніжинський.

У 1805 р. було засновано за ініціативою В. Н. Каразіна Харківський університет з чотирьох факультетів, де навчалось усього 65 студентів. У 1834 р. відкрився Київський університет, а у 1865 р. — Новоросійський (в Одесі). Кількість студентів у них збільшилася до 4 тис. Крім цього, діяло ще 6 інститутів. У 1875 р. відкрився університет у Чернівцях. Але кількість не грамотних у Галичині була значною — 66 % .

Розвивалася наука. Вагомих успіхів досягли: у галузі молекулярної фізики — М. П. Авенаріус, математики — В. П. Єрмаков; геології — К. М. Феофілактов; етнографії, мовознавства, біології — М. О. Бекетов; механіки — О. М. Ляпунов (Харківський університет); ґрунтознавства і фізичної географії — В. В. Докучаев, ім'ям якого названо Харківський аграрний університет; мікробіології — І. І. Мечников (Новоросійський університет). Видатним ученим у галузі електромеханіки був І. Пулюй. Він сконструював трубку для х-променів, чим потім скористався німецький учений Рентген і промені були названі його ім'ям.

У філософії домінував ідеалізм (П. Юркевич, М. Грот). В економічній науці виділялись три напрямки: дворянсько-буржуазний (М. X. Бунге, Г. М. Цехеновецький), народницький (О. С. Постников), марксистський (М. І. Зібер).

Суттєві зрушення відбулися в історичній науці. Серед істориків дворянського стану виділялися Д. М. Бантиш-Каменський, М. А. Маркевич; буржуазно-ліберального — М. І. Костомаров, О. М. Лазаревський, творцем «документальної школи» став В. Б. Антонович. Народницьке спрямування репрезентувала О. Я. Єфименко — перша жінка — доктор історичних наук. Ґрунтовні дослідження з історії запорізького козацтва написав Д. І. Яворницький. Розвиток юридичних наук пов'язаний з іменами М. Ф. Владимирського-Буданова (історія українського, литовського, польського права), О. Ф. Кістяківського (кримінальне право, історія українського права), В. А. Незабитковського (між народне право).

Тривав процес формування української літературної мови. У 1818 р. в Петербурзі була опублікована перша граматика української мови, підготовлена О. П. Павловським. Основоположником нової української літератури, для якої була характерною національна своєрідність, базування на народній живій мові, став І. П. Котляревський (1769—1838). Першим твором, який на лежить до нової української літератури, стала поема «Енеїда» (1798). Пізніше він написав п'єси «Наталка-Полтавка» та «Москаль-чарівник».

У розвитку прози визначне місце належить Г. Ф. Квітці-Основ'яненку, Є. П, Гребінці. Але найвидатнішим здобутком української літератури стала творчість Т. Г. Шевченка — генія українського народу, у творах якого найяскравіше відображені національно-визвольні тенденції української літератури. Його проза і поезія характеризуються високим художнім рівнем, народністю, проникнуті загальнолюдськими цінностями. Т. Г. Шевченко став основоположником революційно демократичного напряму і критичного реалізму. Багато його творів при свячено історії українського народу, драматичним, героїчним та трагічним сторінкам його минулого («Гайдамаки», «Тарасова ніч», «Іван Підкова» тощо). Т. Г. Шевченко був також видатним художником і писав на історичну тематику («Дари в Чигирині», «Смерть Богдана Хмельницького»).

У художній літературі співіснували різні художні напрямки: романтизм (Я. Щоголєв), натуралізм (Г. Барвінок), просвітницький реалізм (І. Нечуй-Левицький). Провідним методом був критичний реалізм, для якого характерним було правдиве зображення типових явищ дійсності, викриття основних вад суспільства. Сформувалися і своєрідні літературні стилі: етнографічно-побутовий (Л. Глібов, І. Нечуй-Левицький, С. Руданський, М. Старицький); аналітично-психологічний (Марко Вовчок, Па нас Мирний); соціально-філософський (І. Франко, П. Грабовський, М. Коцюбинський). Суттєвим був внесок у розвиток української літератури письменників ліберально-буржуазної течії П. О. Куліша, Олени Пчілки, Д. Л. Мордовця.

Досить високого рівня досягла українська драматургія і театральне мистецтво. Особливістю цих процесів було те, що провідні драматурги були одночасно й організаторами театральних труп, зокрема, М. Л. Кропивницький (написав 40 п'єс); М. П. Стариць кий (25 п'єс, автор багатьох історичних творів); І. К. Карпенко-Карий (20 п'єс). У 1892 р. М. Кропивницький створив у Єлисаветграді першу українську професійну трупу, до якої ввійшли кори феї театру М. Заньковецька, М. Садовський, П. Саксаганський. На піднесенні знаходилася в Україні на цей час музика. Першу українську оперу написав С. С Гулак-Артемовський — «Запорожець за Дунаєм» (1863 p.). Основоположником української класичної музики став М. В. Лисенко, який підняв її на світовий рівень. Він написав опери «Тарас Бульба», «Різдвяна ніч», «Утоплена», «Наталка-Полтавка». Важливу роль у музичній культурі цього періоду зіграла творчість М. Вербицького, який у 1863 р. написав музику на слова П. Чубинського «Ще не вмерла України».

Видатною співачкою світового рівня була Соломія Крушельницька. Вона виступала в головних ролях на оперних сценах Європи і Південної Америки, мала прекрасний, оригінального тембру голос (сопрано), бездоганну дикцію. У її репертуарі було близько 60 опер. До видатних співаків належав також Іван Алчевський, уродженець Харкова. Він блискуче виступав на опер них сценах Лондона, Парижа, Мілана, Нью-Йорка.

В образотворчому мистецтві переважає реалізм, а серед жанрів — побутовий, який безпосередньо відображає життя народу.

На українську тему писали російські художники* В. А. Тропінін, І. Ю. Рєпін (народився в м. Чугуєві), І. К. Айвазовський, В. Є. Маковський. Серед українських художників високого рівня майстерності досягли І. М. Сошенко, К. О. Трутовський, М. К. Пимоненко, серед скульпторів — виходець з України І. П. Мартос.

Розвиток промисловості значно вплинув на будівництво й архітектуру, привів до появи нових матеріалів і технологій. В архітектурі у другій половині XIX ст. переважав еклектизм — суміш елементів різних стилів. У Києві за проектом О. В. Беретті були збудовані Володимирський собор, будинок Першої гімназії, у Харкові — за проектом О. М. Бекетова збудували приміщення комерційного училища (нині Національна юридична академія), земельного банку.

Таким чином, незважаючи на несприятливі умови, культура України в XIX ст. досягла високого рівня. Творчість багатьох письменників, учених, композиторів стала здобутком світової культури.

Назад Зміст Вперед